Розділ 3212
« Лише ранг Хуаньхуа третя зірка », — відповів Нанґун Люньєнь, нехтуючи Су Ло.
— Ты... ти просто... — Су Ло відкрила рот, щоб щось сказати, але раптом зрозуміла, що у неї в горлі пересохло, наче його хтось здав, і вона не змогла вичавити зі себе жодного звуку.
Це було неймовірно!
Кожен з нас знає, що чим далі йде культивація, тим важче буде зробити кожен наступний крок і що кожного нового разу стається справжнє випробування! А він ось так каже: "всі лише ранг Хуаньхуа третя зірки"? Лише?
Збентежений, загублений вираз обличчя Су Ло, Наньгун Левюні не міг стримати легкого сміху.
У такі моменти вона здавалася йому неймовірно милою і чарівною.
Нарешті Су Ло зі подихом сказала:
— Виявляється, що для нас - людей з звичайних матеріальних планів, прибуття у світ Духів може мати такі неймовірні переваги.
— У світі духів зосередження духовної енергії просто залежна. Саме тому місцеві жителі так швидко прогресують і підвищуються рівень культивації. А ми з тобою, покинувши сюди, вдосконалювали цю концентровану енергію, і потенціал наших тіл, довгий час стримуючий обмеженнями нижнього світу розкрився у одну мить. Саме тому ми і вчинили такий різкий, вибухний стрибок. Але я боюся, що в майбутньому наша дорога до нових висотах буде набагато складнішою і більш тернистою, — серйозно та реалістично пояснив Наньгун Левуні.
Суламітка кивнула:
— Цікаво, а яка справжня сила корінних мешканців? Ми опинилися в первісному лісі, що кишить лютими магічними звірами, де не спала нога людини. Нас просто викинули сюди, і ми навіть не знаємо, де знаходимося і як звідси вибратися.
Ця думка швидко наповнила Су Ло занепокоєнням.
Наньгун Левуні дуже уважно озирнувся, і невдовзі в нього з’явилось чітке уявлення про навколишнє середовище.
Не гаючи часу, він сказав:
- Я чую шум води. Підемо вниз за течією. Навіть якщо ми не наткнемося на людей, то вже точно зустрінемо магічних звірів.
Адже вода потрібна всім: людям і тваринам. Там, де є джерело, обов'язково хтось з"явиться.
Су Ло згідно кивнула.
Однак знайти в цих густих дебрях струмок не було легко.
Але, на щастя, з нею був Нангун Люнь.
Су Ло не існувало на світі такої проблеми, з якою б її коханий не справився.
Через дві години пошуки Наньгун Льоуні вивів їх до струмка, і вони рушили вниз за його течією.
— Постой, - раптово Наньгун Люунь замер на місці, прислухаючись до чогось далеко.
Су Ло теж наволочила вуха, намагаючись вловити хоч якийсь звук, але, як ні намагалася, нічого не почула.
У очах Нанґун Люня проминула іскра радості.
— Ходімо, нам туди. Він взяв Су Ло за руку і впевнено попрямував на схід.
Хоча Су Ло не розуміла, у чому справа, вона беззастережно довіряла рішенням Нанґун Люня і пішла за ним без жодних запитань.
Перед тим як вона встигла запитати, Нанґун Льюнь сказав:
— О десятій звідси чи йде бій. Якщо нам пощастить, там знайдуться люди, які вкажуть нам шлях.
Звичайно, якщо удача відвернеться від них, і там будуть дві схоплені насмертити зграї чарівних звірів, то їм доведеться поламати голову над тим, як вчинити далі.
Су Ло дуже зітхнула.
Через те, що гравітація у світі Духів неодноразово перевершувала їхню власну планацію, звуки тут поширилися по-іншому. На Континенті Бі Ло Су Ло без труднощів вловила б шум бою за десять років, але тут її слух був несильний.
Крім того, якби вони були вдома, то могли б подолати відстань у десять разів менше оку. Тут їм потрібен був час, щоб викидати чашку чаю і нарешті дістатися до місця бою.
Тепер Су Ло і Наньгун Льоуні стояли на вершині пагорба, вдивляючись у ущелини внизу, де розгорталася надзвичайно жорстока битва.
Незліченна зграя величезних зелених вовків щільним кільцем оточила групу людей.
Кожен з цих вовків не поступався зрілому слону. Їхня вовна носилася здоров'ям, могутні лапи переповняла силу і у холодному світлі їх смарагдових очей читала безжалісна, надихаючи душу лють, з якою вони дивилися на свою здобич.
Щодо людей, то по прикидках Су Ло їх було близько сотні.
Розділ 3213
А зелених вовків були тисячі, десятки тисяч, їх зграя суцільним килимом покривала все дно ущелини!
Су Ло з жахливою ясностю усвідомила, що кожен із цих рядових хижаків мав силу, рівну піку Урня Монарха. А ось рівень культивації їх Важака вона не змогла розгледіти.
Це могло означати тільки одне: Сила провідника багато разів перевершувала її власну!
Схопанка досягла точки найвищого кипіння.
На чолі загону людей стояв молодий одяг у бездоганні білі шати. Його обличчя, витончене і мужнє, видало в ньому людину благородних кров'ю. У мирній обстановці він, безсумнівно, здавався б втіленням вишуканості і манер, але зараз його тендітна на вигляд фігура блискавиця металася в густо пухирі зграї.
Кожен рух його крижаного клинка був нескладний, відламуючи голови лютих хижаків одну за одною!
Однак зелених вовків було занадто багато. Стояла паща одному, як на його місце з розлюченою люттю і безстрашним падали двоє інших!
Отже, хоча юнак був немічним у білому світі, тепер він явно здає позицію. Якщо цей виснажливий бій затягнеться, його сили обов’язково вичерпаються.
Крім того, він був у скрутному становищі і його загін.
Сотні воїнів вже проковтнулися кров’ю.
Вони хоробро кидалися на вовків, але з кожною хвилиною їх ставало все менше.
Дев'яносто, вісімдесят, сімдесят...
Один за одним хоробрі бійці падали в забуття.
І варто було комусь рухнути на землю, як на його тіло відразу ж надкидалися три-п'ять вовків, встромляючи в плоть свої гострі, немов бритва, ікла.
Не минуло й хвилини від воїна, як вовки вилизували з землі навіть кров і не лишали жодного сліду.
Су Ло спостерігала за цією кривавою бійнею в ньому.
Так от він який, світ Духів.
До цього моменту вона тільки теоретично уявляла собі його жорстокість, але тепер, побачивши цю жахливу сцену, вона повністю усвідомила безжалісність світу.
З бігом часу ряди загону продовжували ремствувати. Незабаром усі ці люди знайдуть свою смерть в пастях десятків тисяч зелених вовків.
Наньгун Левуні, не зводячи очей із побоїща, повернувся до Су Ло і запитав:
- Будемо рятувати?
Для нього було важливим лише її рішення.
Якщо Су Ло скаже "так", цей загін буде жити.
Якщо вона скаже "ні", їм залишиться лише поїхати на зустріч зі своїми предками.
Су Ло замислилась на мить і сказала:
— Хоч це і заповнить нам зайві клопоти, та й немає жодної гарантії, що ці люди не відплачують нам чорної невдячності за порятунок... Але ми тут чужі, нічого не знаємо про це місце. Нам потрібні ті, хто може говорити і розповісти нам про місцеві порядок, так що ...
Її вердикт був очевидним, бо вона схилялася до втручання.
Наньгун Луюнь згідно кивнув.
Але він не зрушився.
Су Ло з легким цікавістю подивилася на нього. Знаючи характер Наньгун Левюня, вона розуміла: якщо вже він береся за справу, то повинен отримати з нього максимальну користь, витиснувши все до останньої краплі.
— Ходімо, — сказав він і взяв Су Ло за руку неквапливим ходом вниз по схилу пагорба.
Незабаром вони підійшли до краю битви.
Зелені вовки, помітивши двох несподіваних незнайомців, просто здивувалися на них і відразу втратили інтерес.
Зате провідник загону, юнак у білому, побачивши цю невмирущу пару, немов знайшов надію!
Вони розгулювалися між десятками тисяч кровожерливих хижаків, і це свідчило про їхню надзвичайну силу.
Але хто вони такі?
Навіщо вони тут?
Чи це підмога, яка їм допомогла?
У серці цього юнака виникла відчайдушна боротьба між надією і сумнівами.