Глава 2938
На її пам'яті, Су Ло ще ніколи не була такою послужливою.
Наньгун Левуні з тріумфальним виглядом проковтнув кашу.
Коли Су Ло зачерпнула ще одну ложку і піднесла до нього, Нанґун Люнь нахмурився, не зводячи з неї пильного погляду.
Тільки тоді Су Ло все згадала.
Вона з угодом подивилася на Нангун Люня:
— Ну ти и привереда.
Коли вона сказала це, то спробувала маленьку крапельку.
— Температура в самий раз, не обпечешся.
Потім вона піднесла ложку до губ Наньгун Левуня.
Наньгун Левюнґ зімкнув губи на ложці і з явним задоволенням взявся повільно пережовувати.
Су Лоя розгубилась і запитала:
— Невже після того, як я спробую, стає так смачно?
— Особливо солодким, — відповів Нанґун Левунь з повною самовдоволеністю.
Су Ло залишалося лише мовчки дивуватися.
Наньгун Левуні, ще один обід, контролював невідривчасті справи, так що Су Ло доводилось пробувати кожну ложку.
— Скільки часу пройшло з попередньої ложки? Невже потрібно пробувати кожну людину? Хіба ж у них не однакова температура? — Роздратовано запитала Су Ло.
Наньгун Левуні з виглядом праведника заперечив:
— Якщо ти увійдеш в ту саму річку з різницею за секунду, то хіба це буде та сама річка?
— Але річка тече, — сказала Су Ло.
— І моя каша тече, — переможно заявив Наньгун Люуні.
Ось тільки каша втрачала температуру.
Су Ло і справді збила його з пантелику заперечень та розгублена потьмяніла голову.
Вона не розуміла, чому поряд з Наньгун Левунем вона ставала такою нерозумною.
І дещо помившись і закінчуючи годуванням, Су Ло сподівалася, що це закінчиться.
Але хто б міг подумати, що Наньгун Люуню не впіймався. Він потягнув її на вулицю грітися на сонечку і вимагав, щоб Су Ло розмовляла з ним.
- Я теж хочу послухати тебе. Розкажи мені що-небудь, — Су Ло з посмішкою подивилася на нього.
Наньгун Льюнь закінчив цю суперечку трьома словами:
- Я поранений.
Су Ло ледь не закоїла очі.
Ось тепер він згадав про свої рани? А перед тим, яким же він був всемогутнім, коли одним помахом руки розкинув натовп воїнів клану демонів в усі боки.
Цим могутнім тоді і таким слабким зараз, Су Ло була просто вражена.
Однак вона й сама дуже хотіла поговорити з Нангун Люнем.
Вони завжди проводили більше часу в розлуці, ніж разом. І навіть коли вони були разом, їх постійно оточували небезпеки.
І ось, цього вечора...
У променях заходу сонця...
Голова Су Ло покоїлася на колінах Нанґун Люня, притиснувшись до його бідолахи.
Наньгун Люун ніжно перебирав пряди її волосся.
Вони тихо говорили про кожну всячину.
Часто говорила Су Ло, а Нанґун Люнь з ніжністю дивився на неї, і в його погляді читалася та особлива ласка, що була призначена лише їй самій.
Так тихо, так зручно.
Лучі заходу витягували їхні тіні у довгі силуети.
Час панував спокійно і люб’язно.
Здавалося, що воно зупинилося.
У цій лінивій, що замирила атмосфері вічно Су Ло ставали все важчою і врешті-решт вона заснула прямо на колінах Наньгун Люня.
Саме в цей момент брови Наньгун Льоуня раптово зійшлися на переноснику.
Він зробив легкий змахом рукою, і тінь, яка ховалася в темряві, замерла.
Наньгун Левуні обережно підняв Су Ло на руки, наче тримав найбільший скарб у світі.
Він обережно відніс Су Ло в спальню і поклав на ліжко.
Це було його ліжко.
Збудувавши Су Ло, Наньгун Люунь подивився на її миле спляче личко, і кутки його губ зворушила легка усмішка.
Він ніжно торкнувся губами її гладкого лоба, залишивши невагомий поцілунок, і, кинувши на неї довгий, прощальний погляд, з явною неохоче вийшов.
Одним рухом руки він встановив захисний бар'єр в кімнаті, щоб жоден звук зовні не міг проникнути всередину.
Йому було потрібно залишити кімнату, як його ніжність миттєво випарувалася. У мить він знову став тим самим, знайомим всім, владним, деспотичним, холодною і безжалісною паном Ло Іном.
Глав 2939
Аура Наньгун Левюня сильно змінилася.
Він зробив рукою.
Тінь, огорнута темрявою, повільно виявляла свою фігуру.
Це був чоловік, повністю прихований в темряві.
Він був дуже худим, толим, як бамбуковий стовп.
Наньгун Левюнґ засів на високому троні.
Він дивився на людину в чорному крижаному світлі.
Цей чоловік у чорному був тим самим, кого Нанґун Люнь раніше відправив на пошуки Бієчен Юїна та інших.
Не чекаючи на запитання Наньгун Левюня, людина в чорному швидко доклала середовища.
Су Ло виявилася права.
Біочен Юіна та його супутників справді розкрили.
Місто Чистилища і "Коварний Шип" завжди були запеклими ворогами, і їх мали стратити.
На щастя, вони були досить освічені і назвали ім’я Су Ло.
Ім'я Су Ло і так було відомо всьому "Коварному Шіпу".
А після всього, що сталося сьогодні між нею і паном Ло Іном, її ім'я стало відомо в кожному кутку бази "Коварного Шіпа".
Це було зовнішнє поле бою, і у бази "Коварного Шіпа" була ще інша назва База No7.
Тут зібралися майстри, яких не зустрінеш у гарнізонах "Коварного Шіпа" на материку.
Тому, коли Бієнн Юіна та інших виявили, у них не було жодного шансу втекти.
— Привести їх, — голос Нанґун Люуня був гладким і в ньому не було емоцій.
Перед могутнім паном Лоном цей чоловік в чорному, який у зовнішньому світі був впливовою фігурою, зараз стояв у благоговійному страху, не сміючи навіть підняти очей і зустрітися з ним поглядом.
Отримавши наказ, чоловік у чорному з повагою пішов.
Невдовзі він привів полонених.
Бієчен Юін та інші були поранені, з синцями і посадами на обличчях, і виглядали вкрай потріпаними.
Розбравшись з справами Бієнн Юіна та його друзів, Наньгун Люнь повернувся до спальні.
У той час Су Ло сильно спала.
Вона спала з розмальованою від тепла обличчям, наче маленький поросятко.
Наньгун Люуні тихо розсміявся.
Він легонько ткнув Су Ло в щоку:
— А ти спиш солодкий, без турбот і тривог.
І це було правдою. Там, де був Нанґун Левюнь, Су Ло завжди почувалася безпечно.
Коли Су Ло знову відкрила очі, на вулиці вже було світло.
Вона вже дуже, дуже давно не спала так спокійно.
Цей сон був таким глибоким, що вона навіть трохи потьмяніла.
Су Ло відкрила очі і мовчки дивилася в стелю.
Лише через довгий час вона почала себе дратувати.
Вона була не на Базі No21 і не в бігах, а на базі "Коварного Шипа".
Вона нарешті зустрілася з Наньгун Левунем.
Губи Су Ло викинулися в щасливі усмішки.
Тільки ось, куди зараз подівся Нангун Люнь?
Су Ло встала, помилася і вже збиралася піти на його пошуки.
Раптом двері відчинилися.
Су Ло злегка нахмурилась і підняла очі.
Перед нею стояла дівчинка-лолі років тринадцяти-чотирнадцкі, з милою пучками на голові, красивим личком і живими, рухомими очима.
Але ця маленька лолі явно не мала до Су Ло добрих почуттів.
У руці вона тримала піднос з їжею, який зі гуркотом швирнула на стіл.
Потім вона з ненавистю витріщилася на Су Ло, в її очах було огидне!
Су Ло намагалася вгадати, хто вона така.
Мало хто міг увійти в Бошню Юньфэн. А тим, хто міг увійти до спальні Нангуна Люня, та ще й дівчат...
- Я тобі кажу, поснідаємо і негайно забирайся звідси!
Дівчинка наказала Су Ло грубим, злобним тоном.
Су Ло від здивування розсміялася.
Почувши цей голос, вона вже зрозуміла, хто стояв перед нею.
Це була та найменша Сливова гілка.
Вони розмовляли через амулет зв'язку.
Су Ло навіть не почала звертати на неї уваги і пішла до виходу.
- Гей, гей, ти куди?
Маленька лоли тут же зупинила Су Ло дорогу, не даючи їй піти.