Глава 2704
— Я... — Яо Цзя не встигла договорити.
Наньгун Левюнґ помахнув рукою:
— Ты несила. Тобі це не під силу.
— Я...
- Перший номер адже передав тобі обручку? Давай її сюди, Наньгун Льоунь подивився на неї, простягнувши свою бліду, ніби виточену з нефриту, витончену руку.
Пані Яо Цзя ще ніколи в житті не відчувала такого приниження.
Хіба Ло Ін хоч коли-небудь був з нею люб'язний? Сьогодні він вперше сам звернувся до неї з проханням, а вона ...
Наньгун Лууні тримав руку простягнутою, не збираючись її прибирати.
Обличчя Яо Цзя то блідло, то червоніно. Тільки через довгий час вона винна опустила голову:
- Орузайна мітка... Пропала.
— Пропала? — У очах Наньгун Люня промайнуло насилля. — Під наглядом самої пані Яо Цзя можуть вкрасти свою зброю? Ха-ха, та вже й не так ти і хороша.
Обличчя Яо Цзя наче опалило удар батогом.
Скажи їй таке хтось інший, вона б відразу ж кинулася і вліпила кривднику ляпаса до смерті, але це був Ло Ін.
Кожне його слово встромлювалось у серце, наче крижана шило.
— Я... Я знайду її! Ти повинен мені вірити! — Упевнила Яо Цзя.
Наньгун Левуні холодно посміхнувся і кинув лише одне слово:
— Прочь!
Яо Цзя більше не могла залишатися тут. Вона відразу ж розвернулась і швидко пішла, її обличчя було мертвим-бледним від люті.
Минулої ночі, якби перший номер не викликав її до себе, хіба могли б вкрасти ті дві обручі мітки з неї?
Тому пані Яо Цзя зараз, кип’ячи від злості, вирушила мстити.
Якби вона знала, що насправді обручки вже були в руках Нанґун Люня, а він навмисно вимагав їх у неї, цікаво, чи впала б пані Яо Цзя в розпач?
Коли Яо Цзя пішла, Су Ло хіхіла:
— Який ти хитрий, навмисно використовуєш Яо Цзя, щоб покарати командира загону. Бідний командир...
Чим більше Су Ло думала про це, тим більш вправним інтриганом їй здавався Нанґун Люнь.
Наньгун Левюнґ повів Су Ло з намету, не говорячи ні слова.
Остання гробниця.
Перед ними простягалося величезне озеро, таке велике, що здавалося безкраєм.
— Остання зброя розташована тут, — впевнено заявив Нанґун Люнь.
Через пазухи Су Ло висунулася маленька головка. Почувши слова Наньгуна Люня, вона відразу ж залякала « ао-ао » і виражала свою згоду.
Наньгун Люунь мітнув в її сторону крижаної погляд.
Маленький Божевільний Дракон, зустрівшись з ним очима, негайно слухняно сховався назад за пазуху Су Ло і завмер. Його крихітні лапки тремтіли, і він був дуже наляканий.
Су Ло з угодом подивилася на Нангун Люня:
- Він ще зовсім малий, не лякай його.
Маленький Божевільний Дракон з дуже серйозним видом закинув.
Наньгун Лууні з холодною усмішкою скрив губи і мітнув в бік дракончика погляд, гострий, як удар блискавки.
Маленький Божевільний Дракон тут же мовчки виповз з-за пазухи Су Ло, мовчазно ссут на землю і, мовчки вчепившись у штанину Су Лок, повис на ній.
Су Ло:
- ...Ти не міг би бути з ним трохи привітніше? Він дуже слухняний.
— Надто малодушно, — сказав Нанґун Люунь, заклавши руки за спину, його зоряні очі дивилися на далекий горизонт.
- Що ти задумав? — У Су Ло виникла дуже погана передчуття.
Наньгун Левуні посміхнувся, але нічого не відповів. Але маленький божественний Дракон відчув, як з глибини душі піднімається холодний... так страшно, у-у--~
Останній гріб не міг знайти, але Нанґун Люньн знайшов її з першої ж спроби.
Су Ло спочатку вважала, що для отримання зброї їм доведеться вести запеклий бій.
Глава 2705
Випробування з Нанґун Левунем, мабуть, були найщасливішим заняттям у світі.
Су Ло не потрібно було робити рогом нічого. Вона лише обіймала маленького Божечного дракона і слухняно слідувала за ним, а всіма справами займався Наньгун Левуні.
Так зване "займалося справами" для нього не було чимось більшим, ніж просто помахати широким рукавом.
З’явився натовп магічних монстрів, як Нанґун Левюнь змахував рукавом, і вони відразу ж, наче ковточки доміно, зі гуркотом валилися на землю, більше не можуть піднятися.
Якщо зустрічалася головоломка...
Су Ло ще не встигала дочитати умову, а Наньгун Левюні давав правильну відповідь.
Тому...
Су Ло, навіть якщо б і хотіла допомогти, просто не могла вставити й слова.
Тому що Наньгун Льоун вів її вперед по ідеально прямій лінії.
І при цьому ще й розмовляв з нею.
Стояло з'явитися магічним монстрам, він помахував рукавом, і ті розліталися в сторони, залишаючи посередині чистий прохід для них.
Су Ло була просто вражена.
І це називалося "проходити випробування"?
Та це все одно що прогулюватися по власному саду, чи не так?
Для Наньгун Левюня було не міцнішим, ніж творога для інших.
Гробниця, на шляху якої інші пішли б дні й ночі виснажливої праці, Наньгун Левуні та Су Ло пройшли від початку до кінця менше ніж за півгодини.
І це при тому, що Нанґун Люунь не використав всю свою силу, він просто підлаштувався під швидкість ходьби Су Ло.
Су Ло дивилася на останній рівень:
—...
- Як так можна... — Мало не плачу, вимовила вона.
— Как? — Наньгун Левуня злегка зігнувся, немов мечі. Його надзвичайно гарна обличчя з’явилася диявольська усмішка, а його глибокі зоряні очі постійно дивилися на Су Ло.
— Це ж просто гра в будиночки! — З сумом обвинуватила його Су Ло.
Як же важко їй було пережити раніше, щоб отримати заручені мітки! А Нангун Люнь... він просто пройшовся напрямик, і ось, затягнув йому руку, як зброяний знак сама влетіла йому у долоню!
Яка ж велика різниця!
Су Ло була щиро повалена!
- Ти сильний! — Вона показала Нанґун Лююню великий палець, одночасно запалюючи свічки на згадку про свої колишні зусилля.
Наньгун Левуні самодовольно вкинув брови.
- Якби я знала, що ти такий могутній, то чи не стала б я взагалі за щось боротися? Су Ло дуже зітхнула, а потім знову почала нарікати на Наньгун Люня. - Це все ти, на амулет зв'язку не відповідав, звідки мені було знати, прийдеш ти чи ні?
Оскільки ми вже говорили про це, настав час згадати старі образи.
Наньгун Левуні потер носа і вклав усі три обручі мітки до рук Су Ло.
Спочатку він хотів використати їх, щоб утримати її, не дати втекти, але оскільки вже тепер всі мітки були зібрані, час разом вирушати на пошуки спадщини Бай Цзе.
Наньгун Левюнґ віддав три обручі, Су Ло було п’ятнадцять — разом виходило рівно вісімнадцять.
Коли Су Ло виклала всі обручі мітки на землю...
Сталося щось дивовижне!
Меч Холодного Світла, Молот Хаотень, Копье Золотого Духа, Топор, що розкачує небеса... Всі вісімнадцять видів зброї в одну мить спалахнули сліпучим світлом.
Це яскраве світло окутав усі вісімнадцять гармат, і крізь нього можна було розгледіти лише біле сяйво та загадкові символи у вигляді колавороту на зброях.
Раптом земля затремтіла, наче гори і річки.
Су Ло інстинктивно відступила назад, але Нанґун Льоунь вже встиг стати перед нею, закриваючи її від летивого пилу і уламків.