Розділ 2696
Су Ло дивилася на його спину, одягнена в широкий темний халат.
Така наньгун була наче благородна квітка магнолії — його спина вкривалася туманом, утворюючи образ незрівнянної елегантності, витонченості та шляхетного добробуту.
Іншим він був такий холодний і жорстокий, але сказав їй: « Все, що я маю, належить тільки тобі, включаючи мене самого».
При цій думці щітки Су Ло злегка замалі, кутки губ піднялись і її серце наповнилось радістю.
« Він належить тільки мені, і це так добре».
Після цього Су Ло задумалась про себе.
Наньгун Левуні завжди чітко і недвозначно говорив їй, що він належить тільки їй. Але вона у свою чергу приділяла йому менше уваги і турботи.
Минулого разу, на Найвищій горі, вона виявила турботу про старшого брата Ло, і в цьому не було нічого поганого, але її спосіб дій поранив його, змусив його відчути, що він не єдиний для неї, тому він розсердився.
« Якщо б у цей момент Нанґун Льоунь виявив хоч найменший толік уваги, — подумала Су Ло. — Я була б розчарована, мучилася і навіть розізлилася б".
Але Наньгун Люнґун так піклувався про неї, відганяючи всіх жінок, які накочували на нього свої хвилі і не давали їм шкоди.
І він був такий досконалий. У недалекому майбутньому він обов'язково здобуде силу, здатну підкорити весь світ, побачить на вершині всесвіту і дивитиметься на всіх смертних.
Такий досконалий, він був єдиною яскравою зіркою на небі і на землі, при цьому він любив в неї.
Су Ло відчувала, що, хоча їй завжди щастило, найбільшою удачі в її житті була зустріч з ним і його любов.
Раптом Су Ло стало ясно.
Що їй Безботна Фея? Що їй пані Яо Цзя? Доки його серце належить тільки їй, що значать всі ці жінки?
Наньгун Левуні не знав, що ця сцена змусить Су Ло так глибоко задуматися. Якби він знав, то був би дуже щасливий.
Су Ло хотіла б поділитися з ним своїми думками, але така суперниця, як Яо Цзя, яка стояла поруч, Су Лок, затамувала подих і не сміла поворухнутися.
Наньгун Левуні повернувся. Його темний, розкішний парчовий халат описав вишукану дугу, привівши в рух пояс з білого нефриту. Він був незрівнянно елегантним, наче безсмертний.
Наньгун Левюнґ злегка піднімав довгі вії і подивився на Фео Цзя.
Один тільки погляд змусив серце сильною, як королева, пані Яо Цзя забитися як у оленяка, а на її обличчі з'явився рум’як.
Ясні, чудові очі Нанґуна Левюня були темними, як смола, і глибокими, наче бездальна.
Пані Яо Цзя зробила крок уперед, її очі були сповнені надії.
Раптом на його обличчі з’явилася жахлива, холодна усмішка.
— А ти не боязкого десятка, — посміхнувся він.
У його голосі не було гніву, але холод, який виходив наче з шеолу, змусив пані Яо Цзя мимовільно відступити на крок.
— Все більше і більше нагледеш, — Нанґун Льоунь зробив крок вперед.
— Я... — Під його владним тиском пані Яо Цзя раптом відчула, як у неї волосся встає дибки.
- Думаєш, раз тебе підтримує імператриця...
— Я... — Фея Яо Цзя знову відступила.
- Але я нічого не зможу з тобою зробити? — У його очах, таких як чорний нефриту, виблискував крижаний холод.
— Я...
До того часу пані Яо Цзя вже відступила до самих дверей.
Наньгун Левюнь зревів:
— Вон!
Цей крик був подібний до грому, здавалося, весь табір ось-ось розлетиться на шматки. Багато хто відчув, як в них забурнулася кров і завмирала голова.
Пані Яо Цзя інстинктивно відступила на три кроки назад і тільки тоді змогла встояти на ногах.
Глава 2697
Але не встигла вона твердо встати на ноги...
"Бам!!"
Поруч з нею пролунав оглушливий плескіт дверей!
Двері, що зачинилися, ледь не торкалися кінчика її носа.
Пані Яо Цзя відчула невимовний страх... Вона боялася погляду Нанґуна Люня.
З року в рік вона спостерігала за тим, як її Величність Імператриця вбиває людей, а з двох років вже сама уміла вбивати. Її виховали сміливою і безстрашною!
Вона була зарозуміла і жорстока з багатьма, але виявила страх погляду Ло Іна... Це було приниження, змішане з непевністю та боягузтвом.
У цей момент вся палата наче завмерла.
Ті люди в чорному, що впали на землю, удавали, ніби знепритомніли. Вони не сміли піднятися.
Тому що, піднявшись, вони б побачили пана Яо Цзя виганяють з наметів пана Ло Іна... Яка ганьба! Пані Яо Цзя неодмінно знайшла б на кому зірвати злість!
І вони всі були досвідченими.
Розлючений погляд пані Яо Цзя обвів всіх навколо!
Раз Ло Ін унизив її, вона принизить всіх!
Вона простягла руку, і охоронець відразу подав їй фіолетовий дев'ятихзвенний батон.
Пані Яо Цзя замахнулася, щоб вдарити охоронця. Фіолетовий дев'ятихзвенний батон був вкритий шипами, зроблені з глибоководного таємничого заліза.
Фіолетовий дев'ятихвилинний кнут просвистил, і той охоронець, що потрапив під гарячу руку, відлетів назад, врізався у намет та повалив за собою ще три.
— Пошук! Всі мені шукати! Не знайдете цього злодюжка - кожного по сто ударів батогом! — Пані Яо Цзя, розмахуючи батогом, у гніві віддалилася.
Сто ударів батогом?
Той, хто міг бути охоронцем пані Яо Цзя, не був слабким. Але навіть він не міг витримати одного удару розгніваної Феї Яо Цзя. А їм загрожувало сто ударів?
Всі подумали, що пані Яо Цзя збожеволіла!
Але що з того, що вона збожеволіла? Вона ж імператриця!
Тільки після того, як пані Яо Цзя ці люди в чорному з обуренням піднялися. Подавши увесь свій гнів, вони почали ще більше шукати злодія.
Але де ж була злодійка?
Тепер вона була в наметі їхнього пана Ло Іна.
Після того як Яо Цзя Су Ло пішла на південь, з усмішкою дивилася на Наньгуна Люня.
Вона раптом подумала, що коли він холодно і безжалісно відкидає цих надокучливих бджіл та метеликів, то особливо красивий і обайтальний.
Наньгун Люуні недбало зняв цю безглузду маску і відкинув її в сторону.
Він підійшов до Су Ло і, піднімаючись над нею, подивився на неї. Його очі були блукачі, як море, і повні ніжності.
Су Ло підняла своє маленьке, з долонею, личко і, дивлячись на нього знизу вгору, зустрілася з його ясним, повним захоплення поглядом.
Наньгун Люуні тихо розсміявся і торкнувся її нефритового, кристально чистого носика:
- На що дивишся?
— На тебе, Су Ло схрестила руки на грудях і повільно озирнулася до нього. Мені дуже сподобався ти, яким ти був. Дуже-дуже сподобався.
Це був перший раз, коли Су Ло без жодних домовленостей сказала, що він їй дуже-дуже подобається.
Ці слова Натануну Левюні дуже тішились.
Він багато разів думав про те, якою буде їх наступна зустріч з Су Ло, і ніколи не сміявся сподіватися, що вона скаже такі слова.
Але зараз, не чекаючи на його запитання, вона вимовила слова, які він найбільше хотів почути. Отже, їй дійсно пішло на користь, коли її трохи обділили увагою.
— Ясно? — Наньгун Левюнґ підступно зігнув губи, розвернувся і сів на м’яку кухлю.
Де тепер була та холодна жорстокість, з якою він зустрічався пані Яо Цзя? Куди зникла та крижана відстання, що тримала всіх на відстані в тисячу років?
Зараз він походжався на закоханого юнця, який потрапив у пристрасті. Його очі та обличчя сяяли усмішкою, а це була щира і нестримна радість.
Наньгун Левуні рідко усміхався, і тільки Су Ло бачила його справжню посмішку. Але варто було визнати, що навіть сонце і місяць мерехтіли, коли він усміхався.