Глава 2416
Почувши слова Наньгуна Люня, Су Ло надула губки і несхвально штовхала його.
Товчок був таким легким, що більше поводився на лоскоту.
Наньгун Левуні з посмішкою спіймав її руку і притягнув до себе, з легким роздратуванням ущипнувши за ніс:
— Правда хочеш знати?
— Ага! — Сгояла від цікавості Су Ло.
— Вгадай, - підтримав її Нангун Люнь.
Су Ло, схиливши голову набік, подумала:
— Якщо б ти вирішив вбити їх, то зробив би це на місці і не заводив би їх далеко... Невже ти заточив їх на сотню років?
Наньгун Левюнґ здивовано підвів брови.
Су Ло, не дивлячись на нього, продовжувала думати:
- Заточити на 100 років - це можливо, але тоді їх сила пропаде даремно... Гей, придумала!
Очі Су Ло раптово засяяли, і вона подивилася на Нангун Люня:
— Ви відправили їх на зовнішнє поле бою?
Воно було за тисячі чи звідси, і там завжди бракувало пушкового м'яса. Ці чотири чоловіки отримали набагато краще рішення.
Наньгун Левуні розсміявся, і його божественне обличчя засяяло, повне гордості.
— Ну ж бо, скажи, я вгадала? — Су Ло обняла Наньгун Люня за його худорляву, але сильну талію і, відірвавши личко, з самовдоволеним виглядом подивилася на нього.
— Угу, будь ласка, вгадай, що Нанґун Левюнь був гордий і дивився на веселі вистрики.
Його маленька Ло завжди була найрозумнішою. Що б він не думав, що б не робив, їй достатньо було одного погляду, щоб все зрозуміти.
У цьому світі не було такої ж розумної і розуміючої його Су Ло. Вона була одна така, і як же йому було її не цінувати?
Серце Наньгун Левюня переповнилося ніжністю, він міцно, з усіх сил, стиснув її в обіймах.
Су Ло настільки сильно притиснулася до його грудей, що їй стало важко дихати.
— Ти скоро йдеш? — У голосі Су Ло почулись нотки смутку.
Висока, струнка фігурка Нанґун Ляйня напружилася.
Його мовчання, його сильні обійми - все це підтверджувало догадку Су Ло. Наньгун Левюнь дійсно збирався йти.
— Ты... — Су Ло було дуже шкода розлуки. Вона заткнулась обличчям в його груди, і її голос став глухим.
Їй так не хотілося відпускати його.
Як було б добре, якби він завжди був поруч.
Наньгун Люуню дуже зітхнув. Він і так не був надто довго. Якщо він не повернеться, та жінка може щось запідозрити.
— Завтра піду, — каже Нанґун Люунь. — Він заспокоював її і гладив по тонкій спині.
Але ж завтра все одно доведеться йти...
Су Ло, як щеня, потерлася головою об груди Нангун Люя.
Наньгун Луюнь посміхнувся. Йому було ще важче розстатися з нею. Якби була така можливість, він би ні на секунду її не відпускав.
Я обіцяю, коли ти досягнеш рівня грандмайстера-лахіміка, я обов'язково повернуся до тебе з серцем Тьми і душами із кришталевої кулі Нанґун Люунь був впевнений, що його сила значно зросте протягом півгодини.
- А ти зможеш відвідувати мене раз на місяць? — Су Ло підняла на нього свої великі, чорно-білі, вологі від сліз очі, сповнені надії.
Її впаде Червоний Лотос допомагав Нангун Лююню. Хоча він не міг повністю вилікувати його, але принаймні полегшив йому страждання.
При одній думці, що він на самоті відчуває біль в ночі, серце Су Ло стискалось від туги.
Наньгун Льоуня, погладжаючи Су Ло по спині, тихо зітхнув, але нічого не відповів.
Вони стояли, обнявшись.
Час минув.
Хоч би як було шкода розійтися, настав наступний день.
Коли Су Ло прокинулася, поряд з нею вже нікого не було.
Глава 2417
На губах Су Ло з’явилася слабка, гірка усмішка.
Хто знає, коли вони побачаться наступного разу.
У той же час Су Ло твердо вирішила, що повинна якомога швидше досягти рівня грандмайстера-алхіміка. Це була її обіцянка.
Тепер у всьому Храмі Бездні залишилася тільки Су Ло.
Незабаром місяць виплив, і її телепортували назад.
Повернувшись в Елітний треніровий табір, Су Ло вирушила до Залу Задачі, щоб відчитатись.
У Залі Заданій Су Ло зустрілася з цим хлопцем.
Юнак виглядав гордим і самовдоволеним.
Оскільки саме він опублікував це завдання, то добре знав, що строк його виконання — один місяць. Тому він прийшов заздалегідь і чекав тут.
Він хотів першим повідомити безробітній Феї добру новину.
Він чекав, чекав і чекав поки не наступили сутінки.
Піднявши голову, він побачив дівчину в жовтому платті з божественно прекрасним обличчям. У цей момент вона з посмішкою дивилася на нього, і в її красивих очах танцювали хитрі вистрики, як у лисиці.
Серце хлопця шалено закололося.
Він чудово знав, хто ця дівчина!
Саме він підставив цю дівчину на ім'я Су Ло.
- Ти, ти як тут опинилася? — Хлопець зблід і ледве не підстрибнув на три фути в повітря.
Су Ло з посмішкою подивилася на нього і спокійно запитала:
- А чому я не можу тут бути?
— Ты, ты хіба не... — Умерла?
Останні три слова юнак важко втримався.
— Хіба я не умерла? Ти ж це хотів запитати? — тонкі губи Су Ло викинулися в зловісній усмішку.
Він думав, що вона так просто пробачить йому те що він її підставив?
Слова Су Ло застали юнака зненацька. У нього перехопило дихання, але мозок гарячково заробив.
- А де твої товариші по команді? — Набравшись сміливості, він голосно запитав хлопця.
Він озирнувся навколо Су Ло і побачив, що вона одна. Це було дуже дивно.
- Товариші за командою? — Очі Су Ло стали гострим, як блискавка, і вона холодно подивилася на хлопця.
Він навмисно підмінив членів її команди на тих чотирьох, які хотіли вбити її, а тепер має зухвалість питати, де вони.
— Умерли, — коротко кинула Су Ло.
- Неможливо! - Він ледве не підскочив!
Він добре знав, наскільки сильним був Чу Ян. А ще його підчинені - ці четверо діяли так злагоджено, що навіть безробітна Фея не змогла б впоратися з ними, коли вони були разом. Як Су Ло могла вижити?
У його документах було зазначено, що Су Ло займає 100-те місце в Драконячому списку.
Хлопець пильно дивився на Су Ло, намагаючись прочитати щось на її обличчі.
Але Су Ло залишалася невмирутою, її обличчя було спокійним, і як би він не намагався, він ніколи нічого не міг розгадати.
Су Ло неквапливо кинула на нього погляд:
— Завдання на Вічне серце можна відміняти.
Сказавши це, Су Ло розвернулась, щоб піти.
— Стой! — Хлопець схопив Су Ло.
Але Су Ло лише помахала рукою і відштовхнула його.
Він відступив на кілька кроків, врізався у стіл і перекинув його.
Зрештою хлопець важко впав на підлогу, а різні документи зі столу посипалися йому на голову. Він виглядав дуже жалюгідно.
Через шум навколо них швидко зібрався натовп.
Його обличчя почервоніло від гніву. Він схопився на ноги, вказав на віддалену спину Су Ло і голосно закричав:
— Эй, хто-небудь, схватите её! Я підозрюю, що вона вбила своїх товаришів по команді!
Слова цього юнака звучали переконливо і впевнено.
Невдовзі до Залу Задачі вдерлися охоронці.
На губах Су Ло з’явилась холодна, безажна сміховинна. Цей хлопець був кумедним. Він чудово знав, що це Чу Ян і його люди хотіли її вбити, а тепер звинувачує її у вбивстві товаришів по команді. Він виставив себе в найбільш вигідному світлі.