Розділ 2173
Хоча до визначеного часу залишалося ще цілий рік, безробітна Фея вже твердо вирішила, що Ло Ічень належить їй, і в цей самий момент вона почала демонструвати свої права на нього.
Однак Ло Ічень різко відтягнув рукав, звільнивши беззаботну Фею на відстань трьох метрів.
Безробітні Фея топнула ногою від досади, але все ж наздогнала його і знову перешкодила йому шлях. Показуючи на Су Ло, вона холодно звернулася до Ло Ічени:
— Вона не з Верхньої Гори, вона не може увійти в ці ворота!
- Хоча вони обидва були відібрані з Середньої гори, але через запізнення на іспит, цього разу їм доведеться повернутися назад. Тільки коли наступного місяця вони знов пройдуть відбір на Середньому горі, то зможуть прийти сюди на іспит! — Безтурботна Фея холодно посміхнулася, дивлячись на Су Ло.
Вона просто не хотіла пускати цю паршивку всередину!
Су Ло підняла голову і подивилася на Ло Іченя. Невже безботна Фея говорила правду?
Хто б міг подумати, але Ло Ічень спокійним голосом підтвердив:
— Правила справді такі.
— Но... — Голос Лочень на мить зупинився, він холодно подивився на беззаботну Фею. — На чужому полі бою загинуло двоє, а два місця звільнилися.
І ці два місця, природно, повинні були бути заповнені людьми з Середньої гори.
Безтурботна Фея розгубила: «...»
Як же це могло напасти!
Саме два вільні місця, це що ж, значить, Су Ло, ця паршивка, все-таки зможе увійти?
— Але їй ніде жити! — Голос Беззаботної Феї звучав вже не так впевнено.
— Буде жити зі мною, — сказав Ло Ічень потягнув Су Лє за собою і з ледь помітною усмішкою подивився на беззаботну Фею. — У тебе є заперечення?
— Я... — Беззаботна Фея, звичайно ж, не мала жодних сумнівів! Величезні заперечення!
Але старший брат Ло зовсім не звертав на неї уваги, навіть не удосконалив її поглядом, розгорнувся і пішов.
У цей час Су Ло, несучись на спині Простунчику, слідувала постійно за Л.Іченом. Жити в одному дворі з Ло Іченем... Су Ло пригадала застережливі слова Нанґун Люня, і вона спочатку не погоджувалася. Але зараз, коли Простушка була важко поранена, а зовні Беззаботна Фея стежила за нею, як тигр за здобиччю, у неї просто не було вибору, вона не могла дозволити собі примхливи.
Ло Ічень, зрештою, був « улюбленим чоловіком », хоча вона й не знала, хто його вчитель.
По дорозі Су Ло намагалася розмовляти з Лорою Ічень, хотіла розповісти, на чиєму прохання він так піклується про неї, але Ло Ічен тримав рот на замку. Більше того, всю дорогу він йшов з кам'яним обличчям, ніби був чимось розсерджений.
Су Ло подумала, і це було зрозуміло... Якщо вона програє через рік, то власноруч віддасть такого красеня в руки Беззаботної Феї.
Поки Су Ло роздумувала про це, Ло Ічен раптом повернув голову, шалено подивився на неї і звітував за складами, застеріг:
- Не смій програвати!
Губы Су Ло сжались в тонку білу лінію, вона відчайдушно закивала:
— Угу, угу! Старший брат Ло, я неодмінно виграю тебе назад!
Насправді, Су Ло всередині помирала з сміху. Раптом, виявляється, старший брат Ло всю дорогу йшов з таким похмурим обличчям саме через це. Тому його тільки що роздмуханий, майже змучений вигляд був таким милим.
Ло Ічень ще раз суворо подивився на Су Ло і більше за всю дорогу не пропустив ні слова. Однак його турбота про Су Ло не ослабла.
Він привів Су Ло на свою власну гору Учень (Беспильна гора), залишив її там, а сам невідомо куди пішов.
Су Ло дивилася на цю гору Учень, і її серце переповнилося подивом!
Яке ж особливе ставлення!
Лише старший брат Ло жив у такому великому місці, як гора Окраїни, де жили тисячі людей. Порівняно з цим, її вілла на горі Окраїни вважалася жалюгідною халупкою жебрака.
Це був старовинний замок, маєток було неймовірно широким, скромним, але розкішним. Біля воріт стояв цілий загін охоронців, і кожен з них мав виняткову силу.
Удалечині виднілися гори, а перед очима розстелялася смарагдова зеленина, безквітна і неосяжна.
Старик, схожий на управителя, разом з двома рядами слуг, шанобливо чекав наказів Су Ло.
Тому що, коли Ло Ічень привів Су Ло назад, він кинув управителя всього одну фразу:
— Дай їй право, вона тут друга господиня.
Після цього управитель почав ставитися до Су Ло з неймовірною повагою.
Оглянути це маєток ще буде час, але зараз Су Ло несла на спині Простушку, яка все ще була без свідомості, тому вона попросила у директора тільки одну кімнату.
Зайшовши в кімнату, Су Ло поспішно поклала Простучку на ліжко і почала перевіряти її пульс та оглядати тіло.
У цей момент Су Ло як ніколи тішилася, що Простушка мала майже безсмертне тіло, інакше після такої серії атак кілька осіб прощалися б з життям.
Але через важкі рани їй було дуже важко зцілитися самостійно, на це міг піти рік чи півтора, не менше.
Су Ло задумливо потерла підборіддя і почала шукати ліки у своєму просторовому сховищі.
Інші атаки були ще куди не йшло, але холодний меч Безботної Феї був змащений отрутою. У неї під рукою не було підхожого протиотрута, його треба було приготувати самій.
Потім Су Ло перебрала запаси лікарських трав, які вона зібрала раніше у своєму просторі. Розоривши їх, вона виявила, що для боротьби з травою потрібно дев’яти видів рослин. Вісім з них у неї були, не вистачало тільки однієї - Трави Змеїно-Скорпіонього Яда.
Су Ло була тут новачком і зовсім не знала цю Верхню Гору. Вона хотіла запитати старшого брата Ло, але виявила, що він щільно закрив двері своєї кімнати для тренування, і її ще охороняв загін охоронців, які нікого не пускали всередину.
Су Ло просто шукав інформацію через оптичний комп’ютер.
Після пошуків Су Ло виявила, що траву Змеїно-Скорпіонього Яда неможливо було обміняти на окуляри, її можна тільки зібрати самостійно.
Су Ло пошукала ще і, нарешті, знайшла крихту інформації: на сході магічних звірів хтось бачив щось подібне до трави Змієїно-Скорпінього Яда.
Хоча це було всього лише "похоже", але це була хоч якась зачіпка. Простушка виявилася в такому стані, лежала без свідомості на ліжку, через неї. Як Су Ло могла кинути її на довільну долю? Навіть якщо це було лише одне слово, вона вирішила ризикнути.
Управитель подивився на Су Ло і нерішучість вимовив:
— Пані Су, зона високорівних магічних звірів - це не те ж саме, що зони дрібних чарівних тварин. Дуже важко справлятися з тамошними звірами.
Су Ло усміхнулась:
— Я знаю.
Управитель подивився на рівень сили Су Ло і беззвучно зітхнув.
Командир шостої зірки... Як же вона потрапила до Верхньої Гори? Невже тут дійсно не було ніякої хитрості? Адже ті майстри з Драконячого списку були як мінімум на Рівні Святого.
Але директор також розумів, що це не було частиною його обов’язків. Тому він більше нічого не говорив і лише тихо вирушив до Ло Ічаю.
Коли він вийшов з кімнати для тренувань, здивування в його очах стало ще сильніше, але він все ж виконав наказ господаря і передав накази.
Незабаром Су Ло побачила групу незнайомих людей.
Ці незнайомці були п’ятьма, кожен з них був видатною особою — справжнім драконом серед людей. Рівень вдосконалення кожного з них був вищий за рівень рівня Верхня Святого.
Управитель пояснив Су Ло:
- Господар сказав, що якщо пані Су наполягатиме на поході в зону магічних звірів, вона повинна відправитися туди тільки під захистом загону Сіо Ло.
Побачивши здивування Су Ло, керівник терпеливо і докладно пояснив:
— Багато з тих, хто складається в драконячому списку, формують різні невеличкі групи і прямують до зони магічних звірів. У кожного такого загону є свій капітан. Капітаном цього загону є наш господар, але він числиться там лише номінально.
Су Ло зрозуміла. Кожному загону потрібен був покровитель, і Ло Ічень став захисником цього підрозділу.