Розділ 2034
Су Ло присіла і одним рухом зірвала чорну тканину з обличчя першої людини в чорному.
Перед нею з’явилось щось незвичайне — звичайні риси, які ніхто не помітив у натовпі. Але навіть у смерті його холодні, застиглі риси ясно казали: це був першокласний вбивця.
Вона зірвала тканину з обличчя другого, і знову побачила незнайомця. Але найважливіше було якомога швидше покинути це місце.
— Хм? - Її погляд впав на просторовий мішок, що висів на поясі одного з вбитих.
Ці мішки мали невеликий об’єм — лише близько одного кубічного метра, але дорого коштували. Су Ло, не задумуючись, забрала обох торбинок.
Що ж до тіл...
Подумавши, вона дістала з простору білий порцеляновий флакон і висипала трохи яскраво-жовтого порошку на рани трупів.
Реакція не змусила себе чекати.
"Шшш-шиш"
Віддався звук, схожий на шипіння сірчаної кислоти. Кров на ранах, змішана з жовтим порошком, миттєво потрапила в бурхливу реакцію.
Кров, просочена порошком, перетворилася у потужний розчинник. Два тіла почали розкладатися на очах, поки від них не залишилася лише маленька калюжа блідо-жовтої рідини.
- Йдемо! - Змовила Су Ло, звертаючись до Вей Хуа, і її тінь блискавкою заміталася вперед.
Вей Хуа слухняно пішла за нею.
Невдовзі після їхнього відходу на місці, де стояла Су Ло, з’явилась тінь.
Він випустив своє духовне сприйняття, озирнувся околиці, але не виявив ні душі. Його брови нахмурилися.
Потім він помітив на землі ту жовту калюжі.
Людина в чорному присіл, понюхався і простягнув палець, щоб взяти трохи рідини та спробувати її. Але ледь він торкнувся її, як його палець мало не розчинився.
Зітхнувши від жаху, він одним швидким рухом кинджала отскинув собі палець!
Яка ж жахлива кислота!
Обличчя людини в чорному стало похмуріше хмари, а у його очах загорівся яскраво холодний блиск.
Він принюхався до повітря, вловив напрямок і кинувся у погоні.
І це був той самий напрямок, в якому сховалася Су Ло.
Провівши кілька сотень кілометрів, Су Ло та Вей Хуа зрештою зупинились.
Су Ло уважно оглянула місцевість і, не побачивши небезпечних людей у чорному, витерла холодний піт з лоба.
Хто ж ці люди в чорному? І чому вони так наполегливо її переслідують?
На ці питання у неї не було відповіді.
Вона подумала: « Я зловлю їхнього лідера і тоді все виясню".
Тепер у неї нарешті з'явився час вивчити два просторових мішки, які відбираються в убитих.
Оскільки мішки прив’язували до свого господаря через кров, після його смерті контракт автоматично розривався.
У Су Ло був власний простір, тому не було потрібно цих мішки. Вона простягнула один з них Вей Хуа:
- Капні на нього своєю кров'ю.
Побачивши, як Су Ло наближається з блискучим кинджалом Вей Хуа, побоюючись болю, вона стирчала і сховала руки.
Су Ло закотила очі:
- Ти така стійка, навіть якщо тобі відріжуть палець, ти і не замітиш, а через краплі крові будуєш з себе невідість кого? Тобі не грати крихку болісну принцесу, давай руку, швидко!
Вей Хуа надула губи, сердито глянула на Су Ло, але неохоче простягнула палець.
Су Ло легко провела кинджалом по кінчику її пальця, і крихітна крапля крові впала на чорний мішок.
Вей Хуа відразу захопила руку. І правда, для такої громадини, як вона, поріз і крапля крові були не страшніше легкого почісування.
Розділ 2035
Крапля крові впала на землю, і мішечок з тихим звуком розкрився.
Вей Хуа заглянула всередину, використовуючи духовну силу і переклала погляд на Су Ло.
- Що там цікавого? — З усмішкою запитала Су Ло.
Судячи з виразу обличчя Вей Хуа, в мішку явно не було їжі - інакше її брови не були б такі напружені.
Вей Хуа схопила мішок за дно і витрухнула його вміст.
Шшш.
На землю висипалося багато речей.
Тверді, як камінь, хліби з пшениці і кілька кристалів для культивації - рідкісні чорні кристалики.
При вигляді цих темних каменів очі Су Ло загорілися. Вона присіла, підняла один з них і почала уважно вивчати.
У її пам'яті були слова Наньгуна Люня, що такі чорні кристали дуже корисні для вдосконалення законів темряви.
Су Ло задумливо провела пальцем по десятку чорних кристалів. Її обличчя то світлело, то похмуро, поглинена в глибокі роздуми.
Раптом, наче щось усвідомивши, вона викрила свою кров другим мішечок!
І там виявилось те ж саме - ще десяток чорних кристалів!
Су Ло завмерла, обійшлася.
Як їй було відомо, закони темряви культивували переважно члени легендарної організації Коварного Шип. Невже ті, кого вони вбили, були...
Але це ж чистилище! Звідки тут люди з "Коварного Шіпа"? І чому вони полюють за нею?
При думці "Коварного Шипе" її розум наповнився образами Нангун Люня, і вона мимовільно занурилася в тугу.
Вей Хуа, зауваживши, що Су Ло стоїть нерухомо з порожнім мішку в руках, помахала перед її обличчям двома пальцями і серйозно запитала:
- Ти здуріла?
Су Ло прокинулася від спогадів, глянула на неї і посміхнулась:
— Да, обдурив. Уяви, я раптом подумала, що наступної секунди побачу Наньгуна. Хіба не безглуздо?
Наньгун був далеко, у східних морях, за безлічі тисяч кілометрів звідси. Як вона могла його побачити?
Вей Хуа співчутливо подивилася на неї:
- Не хвилюйся, навіть якщо ти здуріла, ти все одно красива.
Су Ло не стримався і виснула з сміху. Вона пурхнула головою, відганяючи нездійснені мрії, і запитала:
— Проголодалась?
Вей Хуа схопилася за живіт і з обуренням подивилася на Су Ло:
— Да!
Су Ло не могла стримати посмішку. Ця громадина рідко хотіла їсти, а вона ще й не розбудила її вчасно, дозволивши помітти.
Обід Су Ло приготувала наперед. Зона магічних звірів повна небезпек, тому вона запасла їжі впрок. У її просторі нічого не кравало, і їжа залишалася гарячою, наче щойно знята з вогню.
Су Ло випустив своїх маленьких духовних тваринок, дістала готовий обід і всі посходилися на м’якій одежині, щоб насолодитися їдою.
Але в цей момент у неї з'явилося погане передчуття.
Вей Хуа, проста душа, з апетитом сплела смажене м’ясо, тоді як Су Ло обмежилась невеликою курячою ніжкою.
Після їди вона повела всіх далі.
Але вони не встигли далеко піти, як довелося зупинитися. Попереду їх уже чекала шеренга людей.
Ці люди не були одягнені в чорне, але від них було щось зловісне.
— Босе, це вона! — Дався знайомий голос.
Су Ло поглянула в ту сторону, і її очі блиснули.
Вона бачила цього чоловіка лише раз, але пам’ятала його на все життя.
Це був Хуа Ці-ге - той самий, кого Вей Гуа колись принизила.