Глава 2014
Це була величезна тінь.
Раптом вона витягла довгий тонкий хобот і, як за волшебством, забрала готового смаженого семихвостового Божого оленя.
— ВА-А - А-а! — Вей Хуа була розлюченою.
Вона так довго чекала, терпіла, проковтнула мало не півкіло слини, але хтось випередив її! Це було вище її сил!
Не чекаючи наказу Су Ло, Вей Хуа схопила велику дубину, яка стояла поруч і вигукувала "ва-вів" великими кроками вперед!
Раніше вона використовувала довгий меч, але через надто велику кількість ворогів лезо закрутилося і стало непридатним для битви.
Тоді Су Ло поринула в своєму просторі і знайшла для неї гігантську дубину, виковану з глибоководного таємничого заліза.
Су Ло згадала, що цей дубину вона виграла в лотерею у Тайній Обладі Драконів. Оскільки вона сама ніколи не пригожалась, дубіна пилилася в кутку її простору.
Коли Су Ло подарувала Вей Хуа цю дубину, вона подивилася на неї так, ніби зустріла своїх рідних батьків. Її очі наповнилися слізьми щастя, і вона мало не кинулась обіймати Су Ло.
З того часу Вей Хуа любила цю дубину найбільше на світі. Вона навіть спала з нею в обнімку, а вдень, б'ючись із магічними звірами, била її з надзвичайною точністю, особливо цілуючись у затилки.
Тепер, міцно стискаючи свою улюблену дубину, вона мчала за злодієм, який вкрав її їжу.
Су Ло, побоюючись, що Вей Хуа потрапить у біду, швидко гукнула своїх особняків:
- Досить стояти! Збирайтеся, не дайте Вей Хуа постраждати!
Хоча, подумавши про те, як Вей Хуа одним ударом оглушила і привезла дев'ятизіркового оленя, Су Ло вирішила, що цей воришка навряд чи зможе вислизнути з її лап.
Але відразу ж інша думка змусила її наскочити. Якщо звір може непомітно підібратися до них у межах їхнього божественного сприйняття і вкрасти їжу так, що вони побачили це тільки після цього, то це свідчило про його силу.
Чим більше Су Ло думала про це, тим сильніше вона відчувала тривогу. Її кроки прискорилися.
Тим часом, з Вей Хуа сталося справжнє нещастя.
Якщо говорити про невдачі, то сьогодні їй не щастить.
Голодна до смерті, вона нарешті добилася божественного загоєння, але його вкрали прямо у неї з-під носа!
Тепер Вей Хуа, з голодним животом, розмахуючи дубиною, мчала вперед.
Перед нами було незвичне створіння.
Якби тут була Су Ло, вона б відразу впізнала його. Це була дуже рідкісна магічна тварина — Зеленоока Ядовія Ґлотка, також відома як « Обжерора ».
У Залі Задань було оголошено про нагороду за те, що яблучна золотава Ядовита Гротка — це двадцять тисяч окулярів.
Це показало, наскільки цінним був цей звір.
Найцінніше в Зеленоокій Ядовитій Ґлотці - її внутрішня пігулка. Ця пігулка була чудовим матеріалом для створення пилюки духовного прориву.
Якщо б ця пігулка була в руках Су Ло, вона могла б виготовити чудові пилюки духовного прориву, що значно допомогло би їй у розвитку.
Але Вей Хуа ще не знала, який скарб переслідує. Її турбувало одне: попереду втікав потворний чорний звір, який вкрав її семихвостого оленя.
— Проклятье! — Помітила Вей Хуа, що чим швидше вона біжить, тим швидше зникає цей маленький злодій. Незабаром він зник з поля зору, і її охопила лють.
Нерозумні люди часто вперті.
Коли б якась людина втратила свою здобич, то це могло б здатися. Але не Вей Хуа. Її розум був ясний, як стріла, і вона не визнала компромісів.
Розділ 2015
Навіть втративши звіра з виду, Вей Хуа продовжувала мчати вперед.
Сьогодні теж не пощастило Зеленоокій Ядовій Ґлотці. Схопивши смачний шматок, вона бігла без зупинки і так і не встигла його з'їсти.
"Ця божевільна жінка..." думала Зеленоока Ядовія Ґлотка, ніколи не стикаючись з таким нестримним прагненням їсти. Навіть зараз, згадуючи про це, у неї по спині бігали мурашки.
Переконуючись, що вона відірвалася від Вей Хуа, вона перестала поспішати. Присівши і викинувши зад, звір обережно дивився на здобич, з якою лизали слинки. Як же смачно пахне...
Але ледь Зеленоока Ядовія Ґлотка закінчила вечерю, як почалися неприємності.
— Ого! Зеленоока Ядовита Ґлотка? Братан, ми розбагатіли! — Двоє підлітків, які полювали на інших тварин, загорілися очима.
— Чёрт возьми! Хіба Зеленоока Ядовита Ґлотка не живе в центральній частині лісу? Коли вона сюди забрела? Це ж подарунок долі з купою окулярів! Брате, давай діяти!
Двоє юнаків швидко кинулися на Зеленооку Ядовію Ґлоттку, семихвостого оленя, який ніби був проклятий — кожен, хто торкався його, зазнавав неминучої біди.
Зеленоока Ядовита Глотка мала силу сьомої зірки ранга командира, але її головною перевагою була швидкість, а не атака чи захист. Обидва хлопці, які брали участь у сутичках, були п’ятого рівня рангу Командиса і спеціалізувалися на атаках, що робило їх майже рівними в цьому бою.
Схватка була жаркою.
Через чверть години бідна Зеленоока Ядовита Глотка була побита до невпізнання і нерухомо лежала на землі, без ознак життя.
— Ха-ха, Зеленоока Ядовитая Глотка! Її внутрішня пігулка коштує двадцять тисяч очок! Ми зірвали їжу, ха-ха! — Один з хлопців вигукнув.
— Може, підемо тихо? Не будемо говорити старшому? — запропонував інший.
Звісно! Двадцять тисяч! Як же чудово, що по десять братів — це братика! — Підтвердили перший.
Двоє підлітків повільно наблизились до Зеленоокої Ядовита Ґлотка. Той, що йшов ззаду, посміхнувся і в його руці непомітно з'явився кинджал.
"Пуф!"
Чутливий звук встромлений у тіло кинджала роздався позаду.
Юнак, який стояв попереду і завмер, не вірячи своїм очам. Він повільно обернувся гнівом:
— Брат Хуа Ці...
Не встигши договорити, він впав на землю.
Хуа Ці, який стояв ззаду, витягнув кинджал і зловісніше посміхнувся:
- Навіщо ділити десять тисяч на двох, якщо я можу забрати все двадцять собі? До того ж мертві не базікають.
Він холодно посміхнувся і, стискаючи кинджал, від якого віяло крижаним холодом, крок за кроком наблизився до Зеленоокої Ядовитою Голдоті.
І тут...
Свозь ліс з вершини пагорба, розмахуючи дубиною, спускається могутня фігурка жінки:
- Не чіпай мого звіра, а то пошкодуєш!
Не встигли слова віршнути, як вона вже опинилася перед Хуа Ці.
- Прийми мій удар! — Вей Хуа замахнулася дубиною і нанесла її прямо на голову Гуа Ці. Той у паніці відстрибнув назад.
З першого ж зіткнення Хуа Ці зрозумів, що ця божевільна - не з ким варто зв'язуватися.
Вона була розлючена! Вона не сказала ні слова і відразу почала наносити удари з нелюдяною силою.
Хуа Ці швидко оцінив ситуацію. Зрозумівши, що йому не впоратися з нею в такій ситуації, він підняв руки на знак капітуляції:
— Стой, стой! Поговоримо спокійно!