Глава 1970
Удача? Успіх людини не залежить від випадку. Ло Ічень дійсно вніс свій внесок у цю ситуацію, і це не тільки викликало у Цін Фен збентеження, але й посилило її настороженість.
Група проводжувала поглядом видалених Су Ло та її супутників.
Біля підніжжя піку Голубий Хмар Ло Ічень зупинився. Він глибоко подивився на Су Ло і вручив їй нефритовий амулет:
- Якщо щось знадобиться, зв'яжися зі мною.
Потім він розвернувся і пішов.
- Ого, це ж амулет зв'язку! Чи не занадто щедро з боку Ло Ічень? — Вихопивши амулет з рук Су Ло, вона вигукнула: « Ян! »
- Що це за амулет зв'язку? — Розчаровано запитала Су Ло, моргаючи очима.
— Амулет зв'язку - це... — Цзи Ян задумалася, намагаючись знайти просте пояснення: у місті Чистилища, якщо влити трохи духовної енергії душі, можна говорити через нього навіть на великій відстані. Дуже зручно!
Це було схоже на мобільний телефон з її колишнього життя!
Неймовірно зручно!
У очах Су Ло з’явилося зацікавлення.
— Амулет зв'язку - це щось рідкісне? — запитала вона.
— Їх видають тільки в Елітному треніровому таборі, — відповіла Цзи Ян з легкою досадою. Навіть будучи ученицею пана міста, вона не могла похвалитися такою привілеєм.
— Але у Ло Іченя, здається, їх більше одного... — Су Ло задумливо потерла підборіддя. Отже, у неї ще є шанс отримати один з них. На жаль, вона не запитала його про це раніше.
Але тут її погляд впав на амулет, і очі знову спалахнули.
- Духовна сила Ло Ічень, напевно вже запечатана в ньому, вірно? Давай спробуємо! — Су Ло уважно дослідила амулет і швидко розібралася, як він працює. Вона відділила тонку нитку своєї духовної енергії і запечатала її в амулеті. У цю ж мить в її свідомості з'явився простий інтерфейс.
Він був навіть простішим від месендерів, якими вона користувалася в сучасному світі.
У списку контактів був лише один рядок.
І єдиною назвою в ній був Ло Ічен.
Су Ло стиснула амулет у руці і сказала:
— Брат Ло?
Ло Ічен, почувши це, на мить замер. На його обличчі промайнула усмішка. Він відкашлювався, підніс амулет до губ і холодно відповів:
— М-м?
Су Ло була вражена, почувши його голос! Це було наче магія, яка на мить повернула її в сучасність. Але вона швидко взяла себе в руки, прокашлялася і сказала:
— Брат Ло, у мене є питання. Тобі зручно зараз говорити?
— М-м, - знову почувся холодний відповідь Ло Іченя.
Су Ло почеса затилика. Вона подумала: « Якої він стриманий, зайвого слова не скаже». Але, відкинувши ці думки, усміхнулася і запитала:
— Брат Ло, скажи, як отримати такий амулет зв'язку? Він у тебе ще є?
Ло Ічень явно не очікував такої нахабства і на мить замовк. Су Ло зрозуміла, що перегнула палицю і швидко пояснила його відповідь:
— Брат Ло, у мене є кілька друзів...
Ло Ічень був розумним і відразу все зрозумів.
Су Ло побоювалась, що в елітному виправному таборі вона не зможе захистити своїх друзів у разі небезпеки і не встигне прийти до них на допомогу.
Така щира відданість друзям була незвичайним явищем у місті Чистилище. Ло Ічень навіть не знав, чи варто дорікати Су Ло за це.
Глава 1971
Нарешті він все ж зважився і спокійно сказав:
— Награда.
Нагорода? Чудово! Чудові очі Су Ло звузилися, і на її обличчі з'явилася щаслива усмішка.
Прощавшись з Ло Іченем, вона впевнено звернулася до Цзи Ян та інших:
- Як тільки я потраплю в Елітний треніровий табір, обов'язково добуду вам за амулетом.
— Не спеши. В таборі найголовніше - це твій розвиток. Тобі треба якнайшвидше стати сильнішим, - серйозно напутувала її Цзи Ян.
Група, весело розмовляючи, піднялася до помести на схилі гори.
Повернувшись у знайоме місце, Су Ло нарешті змогла по-справжньому розслабитися. Втома, що накопичилась за останні два дні, накинулася на неї, наче приплив.
Швидко помившись, вона застрибнула на ліжко і поринулась у глибокий сон.
До вечора її розбудив голодний урчачий шлунок.
Цзи Ян, помітивши, що вона прокинулася, з принизливим невдоволенням принесла їй миску гарячої курячій каші з лапшою, щоб зігріти її шлунок.
- Ти все-таки найкраща! — Су Ло з радістю обняла миску і почала їсти.
Коли вона закінчила, Цзи Ян сказала:
- Поки ти спала, Сін Фен весь час чекав у залі. Я питала, що сталося, але він не відповів.
Су Ло відвела в бік миску, вставши і попрямувавши до виходу, кинувшись на ходу:
— Здається, перший старійшина хоче поговорити зі мною. Піду дізнаюся.
Почувши знайомі кроки, Цін Фенн змінив свій погляд на завісу.
Су Ло відкинула тканину і зустрілася з ним очима.
— Перший старійшина просить вас піднятися до нього, — сказав Цін Фен. У його тоні тепер було більше поваги, ніж раніше.
Якщо раніше він виявляв повагу через ставлення першого старійшини до Су Ло, то тепер це відчуття йшло від самого серця.
Цін Фен щиро захоплювався нею. Він сам пройшов випробування Елітного тренічного табору з силою середнього рівня командира, але вибув на третьому етапі другого раунду. А Су Ло... Пригадуючи швидкість її переходу, він не міг захоплюватися.
На вершині піку Блакитного Хмара...
З часу останньої зустрічі вони почали розмову з першим старійшиною Су Ло.
У краю скелі самотньо стояла хатина, оточена вітром.
Побачивши цю хатину, Су Ло була вражена. Невже перший старійшина тут? Для такої шанованої людини це місце здавалося занадто скромним.
Але, уважно розглянувши це, вона помітила щось незвичайне і її очі забили від захоплення.
Справжнє багатство!
На перший погляд дах виглядав як грубий висушений трав’яний покрив, але придивившись ближче до Су Ло зрозуміла, що це не так. Ця трава... Це було зовсім не звичайно!
- Чому ти не заходиш?
Поки Су Ло задумливо потирала підборіддя, роздумуючи, чи не витримає їй травінку для вивчення, з хатини донісся насмішний голос.
Су Ло відкинула цю ідею і спокійно увійшла всередину.
Усередині горіла біла свічка з тонким полум’ям, що створює атмосферу бідності. Але, вдихнувши аромат у кімнаті, Су Ло не змогла стримати посмішку.
Перший старійшина є майстром своєї діяльності!
На перший погляд, все виглядало як убого і старомодне, але матеріали, з яких були виготовлені ці речі, коштували цілий стан. Навіть якби Су Ло продала все, що у неї є, вона б не змогла їх купити.
— Старик, ти дійсно не скупишся. Використовувати пахощі Ван Лін для звичайної білої свічки! Не боїшся, що хтось викине її як сміття? — Су Ло з неприємністю сіла навпроти першого старійшини.
Перед ним стояла шахова дошка, і він грав сам з собою.
Перший старійшина підняв погляд на Су Ло, і в його очах миттилася усмішка:
— У тебе, девочка, гостре око. Навіть це помітила.