Голова 1954 року
« Пан міста ніколи не помиляється, — сказав перший старійшина з легкою усмішкою у голосі.
- Не думаю, що вона пройде останнє випробування! Хм! — Пиркала третя старійшина. Посидь тут, старший брате, а я більше не збираюся тебе розважати!
Не чекаючи відповіді, вона розвернулась і пішла у свої покої ясно даючи зрозуміти, що гість тут зайвий.
Але перший старійшина не збирався йти. З легкою посмішкою на обличчі він витягнув чорні і білі камені і почав грати сам з собою в го, не поспішаючи розклавши фігури на дошці.
Гора Тяньман...
Всередині світлового бар'єра...
Су Ло пройшла три випробування, але все ще намагалася зберігати спокій.
З боку здавалося, що вона долає етапи з неймовірною швидкістю, але ніхто не знав, яких зусиль їй це коштувало.
Звичайно, не останню роль відігравали скарби з її просторового сховища, які виникли одна за одною, точно з рогів достатку.
До восьмого випробування її тіло досягло межі втоми.
Су Ло подивилася на годинник, і залишалося лише дві години до кінця. Ця думка трохи заспокоїла її - цих двох годин має вистачити, щоб подолати останнє випробування.
Вона сіла на землю, схрестивши ноги, проковтнула духовну пігулку і занурилась у стан трансу. Енергія почала повільно відновлювати її поранене тіло, закупорюючи невидимі шрами.
За межами світлого бар’єру глядачі спостерігали за тим, що відбувається з подивом. Вони не могли повірити в дійсність, бо їхні очі закручувалися, немов комарі.
- Цей світ я більше не розумію. Все зайшло занадто далеко, це вище мого розуміння - пробурмотів хтось.
- Хто б міг подумати, що дівчинка, яка ще вчора була на десятому рівні, і тільки 12 годин тому піднялася до ранги командира, вб'є відразу кілька рекордів Беззаботної Феї...
- Може, вона весь цей час прикидалася слабкою, щоб потім всіх здивувати? — Припустив один з глядачів.
— Та ти тільки подивися! Вона щойно перейшла на ранг Командира, ми всі це бачили! — Викрикували самі, не бажаючи визнавати очевидне.
— Можна сказати, що вона просто везеться, — потискали плечима інші люди, не бажаючи визнати поразку.
І, дивлячись на те, як натовп все більше схиляється до Су Ло, закинула від злості. Не здавшись, вона голосно фирнула:
- А дев'яте випробування ще попереду! Воно найскладніше! Хто сказав, що вона точно пройде?
І правда, дев'яте випробування! Якщо Су Ло не впорається з ним, то всі попередні вісім, хоч би якими швидкими вони були, втратять будь-яке значення.
Навіть ті, хто вже був переконаний у Су Ло, почали сумніватися в дев’ятому випробуванні.
Перед усіма кандидатами постало дев’яте випробування, наче прокляття.
Скільки було тих, хто пройшов перші вісім етапів але спіткнувся на останньому, поступившись ні з чим?
Якщо ми вже говорили правду, то у цьому змаганні дев’ять разів було найважчим. Адже третій раунд залежав від успіху.
Всього було дев’ять завдань — від простих до складних. Якщо пощастить, можна витягнути легке питання і пройти, навіть не помітивши як.
Але якщо доля виявиться неблагополучною і випаде найскладнішою з дев'яти завдань... Ну, тоді залишається тільки сподіватися на себе.
Су Ло витратила чверть години на відпочинок, щоб привести своє тіло в найкращий стан, і з легким серцем вирушила далі.
Дев’яте випробування: подвійне небо вітру і вогню.
Вона бігла вгору звивистою стежкою, не збавлюючи темпу.
Вдалеку, на вершині гори, вже виднівся яскравий альовий цвіт крові - її ціль. Зірвати його означало закінчити другий раунд.
Глава 1955
Але, не дійшовши до квітки лише три роки, Су Ло зупинилася на своєму шляху.
Тут починалося випробування, відоме як "Повне небо вітру і вогню". Перед нею простягалася гірська лощина, а на рівнині перед нами стояли дві величезні фігури.
Су Ло поглянула на них, і її очі мимовільно звузилися.
"Які величезні маріонетки" - мигнула в голові.
Дві гігантські тіні височіли над нею, кожна - наче триповерховий будинок. Су Ло довелося задрати голову, щоб розглянути їх.
Вона стояла біля їхніх ніг і не сумнівалася, що один крок - цемісно залишиться від них.
Су Ло, не задумуючись, відстрибнула назад, і вона швидко збільшувала відстань між собою та маріонетками.
Вони помітили її, і на їхніх обличчях проникла зловісна умилка.
Вони не дали їй ні секунди на підготовку. Побачивши Су Ло, обидві відразу кинулися на атаку!
Якою силою могли володіти маріонетки заввишки три поверхи? Су Ло навіть уявити собі цього не могла, поки не побачила вогняну маріонетку вдаром...
Вона миттєво застосувала телепортацію, щоб уникнути атаки.
За її спиною, стіна зігнувся і утворилась величезна дірка. Камені розлетілися з оглушливим "бум".
Придивившись, Су Ло зрозуміла, що один удар вогняного кулака пробив у печері глибиною 20 метрів.
Двадцять метрів...
Вона сковтнула. Якби удар прийшов по ній, від неї не залишилося б і сліду.
Вона не встигла пригадати, як друга маріонетка - вітряна — зробила два важкі кроки. "Топ, топ" — І ось вона вже за спиною Су Ло.
Гігантська нога, розміром десятьма Су Ло, піднялася і впала з руйнівною силою!
Тінь накрила її, і серце стискалося від поганого передчуття. Не дивлячись вгору, Су Ло рвалася вперед, ковзаючи по землі, наче стріла.
"Бах!"
Оглушливий гуркіт потряс повітря.
Триповерхова маріонетка вдала ногу до землі. Су Ло уникнула удару, але на місці, де вона щойно стояла, тепер зіяла глибока яма - така, що в неї повністю пішла ступня велетня.
Оглянувшись, Су Ло витерла холодний піт з лоба і похлеснула себе до грудей, намагаючись заспокоїти скажене серце.
"Добре, що встигла... Інакше зараз б мені довелося копати собі вихід назовні", - подумала вона, все ще не прибувши в себе від пережитого шоку.
Однак не було часу на відпочинок. Вогненна маріонетка знову наближалася - "топ, топ, туп" — Всього три кроки, і вона знову поруч.
Їхні величезні тіла давали їм велику перевагу: кілька кроків - і вони вже наздогнали її.
Су Ло завмерла, і в її душі пролунав розпачливий крик.
"Два неповоротких громіли... І що мені з ними робити?", вона почувалася абсолютно безпорадною перед цими гігантами.
Але вони не відступали, наче ті невидимі нитки ненависті. Куди б вона не бігла, як би ні ухилялася, вони заганяли її в кут, не даючи вирватися!
Су Ло спробувала дати відсіч. Зібравши всі свої сили, вона вдарила по нозі однієї з маріонеток, вклавши у удар десятикратну силу, сподіваючись хоча б пошкодити її.
Але результат ледве не зламав її дух.
Її атака була для них наче комарний укус - вони навіть не помітили її.
Су Ло усвідомила, що проти цих могутніх істот у неї немає шансів пробити їх захист. Все, що їй залишалося, — це вертися і бігти, ухилитися й втікати.
Але так не могло тривати.
Якщо нічого не змінити, поразка була неминучою.
"Так не піде..." - Су Ло металася з боку в сторону, ухиляючись від ударів, і в її голові гарячково шукав вихід.
Її сили таяли, а духовна енергія виснажувалась. Чим довше тривала схопачка, тим чіткіше вона ставала вразливішою.