Глава 1856
Дитина була дуже маленькою, але зараз вона міцно спала і не помічала страждань у цьому світі.
Майстер міста, холодний і байдужий, злегка нахмурившись, запитав:
- Це твоя дитина?
Дунфан Сюань з хвилюванням і гордістю відповів:
— Так, це єдина кров, яку цей учень залишив у цьому світі.
Хоча Дунфан Сюань помер, він не втратив свого біологічного зв’язку з дитиною. Цей малюк успадковує його інтелект і святу кров сім'ї Дунфан, і через 18 років він стане лідером всього світу.
Майстер міста покликав Лі Яояу. Дівчина була налякана і не знала, що робити. Вона знала, що майстер міста непередбачувано і привезла дитину сюди. Чи це правильно? Майстер так сильно любить її, що не завдасть їй шкоди, чи не так?
Майстер фирив і Лі Яояу, не в силах більше зволікати, поспішно піднесла дитину.
Її очі уникали контакту з поглядом майстра, тому вона озиралася по сторонах і випадково зустрілася поглядом із Су Ло. У цей час вона дивилася на Лі Яояу своїми яскравими і чудовими очима, посміхаючись легкою та безтурботною посмішкою, яка, здавалося, затаїла в собі глибокий сенс.
Лі Яояу, сумління якого мучило, зустрілася з Су Ло і її руки затремтіли.
Він був вражений, коли побачив цього міського майстра.
— Пан... — Мовчала Лі Яояу, вагаючись.
У цей момент вона виглядала ніжною і жалюгідною, як білий лотос після дощу, навіть злегка зворушливо.
Майстер міста байдуже подивився на неї, а потім звернув увагу на дитину в її руках. При самій лише думці брови міського майстра сильно нахмурилися.
Су Ло з посмішкою подивилася на Дунфан Сюаня і недбало запитала:
— Дунфан Сюань, ти впевнений, що ця дитина твоя? Чому тоді він не схожий на тебе?
Не встиг Дунфан Сюань заговорити, як пролунав пронизливий голос Лі Яояо:
— Су Ло, ты сказал дурощі! Ти не знаєш, що твої слова можуть зруйнувати репутацію людей!
Реакція Лі Яояу була миттєвою і сповненою тривогою.
— Руйнувати репутацію? А що, коли докази були б переконливими? — З усмішкою запитала Су Лу, пильно дивлячись на неї.
Коли вона відвідала Тайну Територію Бродячего Дракона, то ніби не втратила своєї пам’яті. Те, що Лі Яояу зробила з нею, все ще було свіжим у її свідомості і тому Су Луо була сповнена рішучості помститися.
Лі Яояу занепокоїлася. Якщо правда про те, що сталося з цією огидною жебраккою, стане відомою... Вона жахнулася!
Лі Яояу відчула, як вони тремтять і впадають у замішання.
Що ж робити в цій ситуації?
До майстра, до помічника!
Лі Яояу опустилася на коліна і з сумом глянула на міського майстра:
- Майстер, не варто шкодувати про те, що мене принижували. Однак звинувачення Су Ло надто серйозні. Вона образила не тільки цього учня, але й місто Чистилища і навіть більше — вас! Я благаю вас відновити справедливість!
Лі Яояу розплакалась, коли їй було сумно.
Вона не знала, що сталося з Дунфан Сюаном і про незвичний характер стосунків між її майстром та Су Ло, але Лі Яояу була переконана, ніби його завжди балував майстер, і присягнулася битися з Су Лок до кінця.
Майстер міста холодно подивився на Лі Яояу. Його очі були спокійні і темні, як ніч, без єдиної емоції, але від цього погляду велося холодом.
Лі Яоя злякалася, але вона могла лише стримувати себе, вирішивши воювати проти Су Ло за місце в серці майстра.
Глава 1857
- Майстер, цей учень не заслуговує вашої дитячої турботи! Ви вже понад десять років навчали його, але його досягнення зруйнували Су Ло! Я благаю вас відновити справедливість! — Лі Яяо поклала відповідальність на Су Ло, її обличчя виражало щирість і урочистість. Якби вона не знала правди, то сама повірила б у свої слова.
Майстер міста нахмурився ще сильніше. Лі Яояу відчула себе простою радістю. Якщо майстер був злий, то ситуація зміниться на краще.
Але в той момент, коли вона вже думала, що все піде на краще, майстер міста раптом вип'яв губи і з жорстокою усмішкою запитав:
- Чого ти хочеш від мене?
Його спокійний і байдужий тон змусив її затрепетати від страху.
Під тиском міського майстра Лі Яяо сильно стиснула зуби і, відчайдушно бажаючи справедливості, сказала:
- Я хочу, щоб Су Ло померла!
Майстер міста завжди зберігав невгасимість, але тепер його усмішка була немов сліпучо сонячний промінь.
Але в очах інших ця усмішка була повна погроз. Ніхто не смів дивитися, лише опустили голови в покірному мовчанні.
Майстер неважче подивився на Лі Яояо, а потім повернувся до Су Ло. Він повільно запитав її:
- Дівчинко, яке в тебе бажання?
До Су Ло у нього було зовсім інше ставлення.
Від цього обличчя Лі Яояу стало зовсім білим!
У цей час вона міцно стиснула кулаки, глибоко встромивши тверді нігті у тіло, і з її долоні потекла кров.
У неї було погане передчуття. Дуже, дуже погане передчуття...
Лі Яйо пожалкувала про свій вчинок, що вона побігла нарікати майстра. Однак їй не було ліків, тому вона мусила лише проковтнути гіркий плід.
Тільки Су Ло стояла з посмішкою на обличчі, розслаблена і спокійна. Вона повільно подивилась на Лі Яояу, а потім змінила свій погляд.
Нарешті, її погляд знову зупинився на обличчі Лі Йояо. Її усмішка була сповнена глибокого сенсу. Вона повільно сказала:
— Я хочу, щоб сім'я Лі Нефритового Озера була знищена на цьому материку!
Як жорстоко!
Вона потребувала не життя людини, а знищення цілої родини Нефритового Озера Лі!
Як тільки Су Ло вимовила ці слова, Лі Яояу відчула себе потемнілою в очах і мало не знепритомніла.
Але Лі Яйань і старійшина Ле не були занепокоєні.
Вони добре розуміли, що таке родина Лі Нефритового Озера.
Майстер міста Чистилища не був божевільним, як можна було знищити всю родину Нефритового Озера Лі тільки через цю зухвалу дівчину Су Ло, яка ще не виросла?
— Ха-ха-хо... це найсмішніший жарт, якого я коли-небудь чув! Сім'я Лі Нефритового Озера, покладаючись тільки на твою мерзенну дівчину бажання буде знищена? Чому б тобі не подивитися у дзеркало, щоб побачити, хто ти насправді? — Лі Яйань розсміявся і гнівно засудив Су Ло.
Його пальці були спрямовані прямо на неї.
Но...
Почувся яскравий звук ламаної кістки, за яким пішов крик Лі Яоюаня:
— Аргх!
Люди побачили, як затуманила біла тінь і потім хлинула червона кров.
Коли вони знову звернули увагу на Лі Яоюаня, його права рука вже була відрубана, як у Дунфан Сюанья!
Розріз був акуратним і гладким.
Всі з недовірою подивилися на Су Ло.
— У мене немає такої здатності, — заперечила Су Ло.
— Звичайно, ми знаємо, що у тебе немає таких здібностей. Насправді ми просто боялися дивитися на майстра, ясно? — Всі в серці скаржилися.