Глава 1772
Його обличчя було залито алими струменями крові, і очі в яких шалено полум'я здавалося жахливими.
Незабаром його погляд зупинився на обличчі Нанґун Левуня.
На мить все навколо занурилося в тишу, що можна було чути тільки шелест вітру і звук падаючих листя.
Раптом у пошуках тонких губ Дунфан Сюаня з’явилася холодна усмішка. У глибині його очей читався кровожерливий і холодний сенс: "Нангуне Люнь, наступного року сьогодні буде річниця твоєї смерті!"
Брови Наньгун Люня злегка нахмурилися. Якщо його почуття не обманювали, то зараз сила Дунфан Сюаня досягла вершини Святого сходинок. З ним дійсно сталося метаморфоза, і він раз за разом ставав сильнішим, ніж раніше.
Однак... Куток рота Наньгун Ляйня смикнувся, і він голосно розсміявся. Його погляд був схожий на безтурботного глибоководного басейну, і він холодно дивився на Дунфан Сюаня.
- Ти впевнений, що зможеш перемогти? Тоді спробуй! - Сказав Дунфан Сюань, і його рука почала складати печатки. Одна за одною на Наньгун Льоуня знеслися смертельні атаки.
Могутні сили зазнали небувалої потужності! В одній частині світу панував лід і сніг, а в другій — шторм. Здавалося, що два світи зіткнулися один з одним. На короткий час запанувала люта метушня. Льодовий вітер, який обпікає холодом, дув на стіну, яка, наче, ось-ось повинна була розвалити.
Через деякий час, усмішка в частинах рота Дунфан Сюаня ставала все більш безглуздою, адже світ льоду і снігу поступово розширювався. Безмовно розширюючись, він наближався до території Нангун Люня.
Наньгун Левуні залишався спокійним, як вода, але його яскраве і чисте чоло покривав шар поту. Його обличчя було блідим, без єдиної кровінки, а по щільно стиснутих зубах було видно, який сильний тиск він відчував.
Дунфан Сюань впевнено просувався вперед, тоді як Нанґун Льоунь поступово відступав назад.
Це була своєрідна боротьба, в якій відстань між ними ніби зникала.
Чим ближче підходив Дунфан Сюань, тим більшою була його поведінка. Навпаки, світ бурі під контролем Нангун Левунем ставав все менше з кожним кроком його відбуття.
Куточок рота Дунфан Сюаня поступово вигинався в усмішку, а його гордий вигляд виражав насмішку і зневагу до Наньгуна Льюню.
Погляд Наньгун Левюня був подібний до безодні, спокійної як вода без найменшої рябі.
Дунфан Сюань проривав і в той же момент його рука з силою опустилася вниз!
Потім спалахнуло біле світло, і світ льоду та снігу знову став набагато більшим. Він пожер велику частину світу бурі Нангун Люуня.
- Наньгун Люні, ти зараз на межі смерті, і я хочу відкрити тобі правду! — Він вигукнув Дунфан Сюань, згорнувши очі до неба і заливаючись гучним сміхом. - Можливо, ти думаєш, що навіть якщо помреш, все буде добре, бо Су Ло чекатиме тебе там внизу і ви зможете возз'єднатися? Ха-ха-Ха, я відкрию тобі секрет. Насправді, Су Ло не померла, але, на жаль, ви обоє скоро покинете цей світ і ваша доля буде навіки розбита!
Побачивши результат, Дунфан Сюань був надзвичайно задоволений. Він навіть вирішив, що в майбутньому, коли Су Ло опиниться у його руках, він не дозволить їй так просто піти. Він не хотів, щоб ця пара возз'єдналася в іншому світі. Він хотів, щоб вони були розведені і в житті, і у смерті.
Дунфан Сюань продовжував сміятися, але Наньгун Левуні не відповідав йому. Однак сміх Дунфан Суаня став ще голоснішим. Він помітив, як піт на лобі Наньгун Ліюня перетворився на краплі, які стекли вниз; більше того, зараз все його тіло виглядало так, ніби його виловили з дна річки: відсидів і вельми жалюгідним.
— Наньгун Левюнь, прийшов час вимовити свої останні слова, — вигукнув Дунафан Сюн з гордістю, дивлячись зверху вниз, як переможець.
Глава 1773
Але хоча Нанґун Льоунь відступив під тінню майбутніх кроків, він залишався настільки пихатим, що навіть не глянув на Дунфан Сюаня.
У очах Наньгун Левуня Дунфан Сюань здавався просто комичним персонажем, який стрибав перед ним наче клоун.
Коли Дунфан Сюань побачив своє відображення в ясні та проникливі очі Нанґун Левуня, його серце закололося від люті. Він почувався ще неповноцінним.
Розлючений, він зосередив всю свою духовну силу у своєму тілі і одним ударом заніс її на лоб Нангун Люня!
Але в цей момент Наньгун Левюні ледве помітно посміхнувся.
У той момент, коли кулак Дунфан Сюаня вже був готовий вразити ціль, з спини Нангун Льоуня вийшла дивна рука, блокуючи удар!
Дунфан Сюань в замішанні витріщився на Нангун Льюня, коли той з холодною посмішкою запитав:
- Думаєш, це неможливо?
Дунфан Сюань приголомшено кивнув головою. Він не міг зрозуміти, чому рух, яким він пишався найбільше, було так легко заблоковано Нангун Люнем?
- Хіба ти не досяг ранги Святого тільки що? — Дунфан Сюань був приголомшений. Він добре пам’ятав, що Нанґун Льюнь досяг цього рангу лише після того, як потрапив на Тайну Територію Бродячого Дракона. Як він міг так швидко стати настільки могутнім?
Наньгун Лууні з легкістю усміхнувся на нього зверху вниз:
- Ранг Святого? Я вже давно не в цьому ранзі.
Закінчивши говорити, він підняв праву долоню. Кістки його руки й пальці були бездоганними: чистими, довгими і білими. Це видовище було настільки чудовим, що важко собі уявити. Однак тепер його права рука ніби спалахнула білим світлом, наповнюючися неймовірною силою. Здавалося, що з самого центру долоні походить безмежна сила.
- Права рука? - Голос Дунфан Суаня тремтів!
Він підняв голову і з подивом втупився на Нанґун Люня.
Він ніколи не міг уявити, що божественна права рука, якою так пишалася тінь великого дракона, опиниться в руках Нанґун Люня... І ось до чого це призвело!
Серце Дунфан Суаня наповнилося тривогою, хвилюванням і гнівом. Його очі, наче язики полум’я, дивилися на Нанґун Люня, виблискуючи вогонь.
Наньгун Левуні розсміявся з полегшенням, а на його чистому і красивому обличчі не залишилося й слідів жалю. Він уже повернувся до свого звичайного стану спокійного байдужості.
— Я обов'язково знайду Су Ло, — в кутці рота Нангуна Люня з’явилася демонічна злобна висмішка.
Божественна права рука дійсно була козиром тіні великого дракона, але коли він позбувся темряви, за волею випадку вона перейшла до нього. Це допомогло йому одержати користь від катастрофи, і це принесло йому багато користі.
Побачивши Дунфан Сюаня, він навмисно продемонстрував свою вразливість, бо розумів, що цей покидьок має твердий характер, і ніякі жорстки методи не допоможуть отримати від нього інформацію про Су Ло. Тому він вирішив тримати свої карти в таємниці. І ось, коли Дунфан Сюань був найбільш гордим, зухвалим і високомірним, він нарешті розкрив правду про новини Су Ло.
– Ты... Сучий! — Виявивши наміри Наньгун Левуня, вигукнув Дунафан Сюань. У душі він проклинав його за безцеремонність. Але що він міг зробити? Він уже з гордістю оголосив про новини Су Ло.
— У тебе немає мети, тому йди з миром, мій старший брате, — сказав Нанґун Люунь із легкою посмішкою і повільно проходячи повз.
Він закрив очі, і перед ним пронеслися спогади про колишню дружбу, оскільки вони належали до однієї секти. Проте, коли він знову відкрив очі, в них не було ні натяку на будь-які емоції. Ніщо не видавало його внутрішнього стану.
- Божественна права рука! — З ентузіазмом вигукнув Наньгун Люйн.