Розділ 1676
Під час прогулянки вони перегукувалися і знову просунулись на кілька тисяч метрів.
Су Ло прикинула, що висота тут має становити близько 2000 метрів.
- Коли ми дійдемо до кінця цього проходу? - Су Ло підняла руку, щоб витерти піт на лобі.
Накочливі хвилі жару, яка загрожує спеку, а вони все ще не знали, що знаходиться в кінці цього проходу.
Несподівано рух Наньгун Левюня зупинився.
- Що сталося? - Негромко запитала Су Ло, тому що колір обличчя Наньгун Ліюня виглядав не найкращим чином. Вона відчула, що ситуація набирає серйознішого оберту. Хоча вона не могла зрозуміти, що саме сталося.
- Ви чули якийсь звук? - Голос Наньгун Левуня був чистим і холодним, у ньому відчувалася велика стримуючий сила.
Усі розгублені головами, навіть Лі Аочен повільно опустив голову.
- Це досить напружено, обличчя Нанґун Левуня стало холодним, а тон — байдужим.
- У чому справа? - Су Ло потягла Наньгун Люйн за руку. Наскільки висока була його сила, якщо навіть він відчував, що щось не так, то наскільки ж серйозним повинен бути питання?
Наньгун Левуні відірвав кут халата і швидко згорнув його. Не пояснюючи, він засунув його в вуха Су Ло. При цьому він сказав:
- Після цього, що б не трапилося, не виймай ці затички, запам'ятовувала?
— Так, - Су Ло слухняно стояла, дозволяючи йому вставити затички, але запитала: « Що сталося? » Чому у тебе такий важкий вираз обличчя?
- Друге випробування, очевидно, принесе багато пробле, — Нанґун Левунь нахмурився і холодно сказав: — Тільки що до мого слуху прийшли слабкі містичні звуки. У вас, хлопці, надто мало сил, тому ніхто з вас їх не виявив.
- Міїсти звуки, які? — Розчарована запитала Су Ло. Не може бути, щоб це було не те, що вона собі уявила, вірно?
- Мабуть, це через те, що я занадто багато думаю - Нанґун Льоунь подивився на дорогу ззаду, а потім на невідомий шлях попереду. Зрештою, він все ще міцно тримав Су Ло за руку: — Ходімо, у нас немає вибору. Незважаючи ні на що, ми повинні йти туди.
Су Ло кивнула, даючи зрозуміти, що все зрозуміла.
Потрапивши на Тайну Територію Бродячих Драконів, кожен міг вийти звідти тільки після проходу всіх випробувань. Інакше, через три місяці Тайна Територія Бродячих Драконів закривалася. Ніхто не знав, коли її відкриють наступного разу, можливо ще через сто років.
Тому, знаючи, що попереду небезпека, всі напружувались і усвідомлювали потребу йти вгору, бо це єдина дорога.
Але після того, як він нагадав мені про Льюнюн, вони стали ще пильнішими. Їхні тіла були готові до бою, тому ніхто не сміявся вимовити і півслова тупості.
Су Ло і Наньгун Льоуні йшли попереду, Цзи Ян та Бієнн Юїн — посередині, Ло Гаомін і Лі Аочен позаду. Щодо Дунфана Сюана, то ніхто не знав куди він пішов. Відтоді як він попрощався з ними в пустелі, здавалося, що він повністю зник.
« Вжух, вжуху... вжух...»
Здалеку доносився звук холодного вітру в лісі. Здавалося, його немає, і це викликало в людей жах та страх.
Але цей звук не був руйнівною силою. Тому після того, як вони спочатку злякалися, всі розслабилися.
"Ву-у, вуу..."
Ззаду пролунав ще один звук.
Цзи Ян опустила шию і притиснулася до землі, оглядаючи околиці. Вона сказала низьким голосом:
- Чому я відчуваю холодок по шиї?
- Не тільки ти, я теж відчуваю, — Бієнн Юін зігнувся в талії. Його зіниці крутилися, коли він озирався навколо. Дуже низьким голосом він сказав: « Ви відчуваєте, як вітер дме звідусіль і викликає страх перед тим, що аж волосся встає дибом?
Біен Юін завжди вважав, що його сміливість дуже велика. Але зараз у нього було жахливе відчуття холоду, що походить від підошви його ніг.
Глава 1677
— Так, - Цзи Ян глибоко надихнулася: — Бачиш, як ти і сказав, у мене волосся поскотило.
— Мовчи, - Су Ло відкинула голову назад і сказала цим двом пошепки: — Візьміть гавкі та заткніть вуха — так буде трохи краще.
Біен Юін і Цзи Ян зробили те, що вона їм порадила. Позаду них Ло Гаомін і Лі Аочен трохи подумали, що вони також виготовляють саморобних вождів, аби заткнути вуха.
Але коли все наближалося, плач ставав дедалі чіткішим і яснішим.
Якщо колись плач доносився преривисто, то тепер він став набагато виразнішим.
Раптово...
- А-а! — Поряд пролунав гучний крик.
Цей звук пролунав занадто швидко, надто несподівано, зовсім без попередження, що змусило Су Ло підскочити на місці.
На щастя, він опинився поряд з нею. Він простягнув довгу руку і притягнув її до себе, низьким голосом заспокійлива:
- Нічого страшного, нічого жахливого, все це для того, щоб нас обдурити.
Після того як Цзи Ян почула цей різкий виття, вона відразу ж кинулася в обійми Біен Юіна. Вона схопилася за його лацкан і здригнулася.
Ло Хаомін і Лі Аочен майже обнялися. Але, на щастя, вони виявилися спина до спини.
Тільки що в цьому горючому крикі містилася дуже велика духовна сила. Вона була як мінімум вища ранга командира, тому так налякала людей. Якби це був звичайний різкий крик, він би точно не досяг такого результату.
Після десятисекундної паузи раптом почувся мелодійний звук флейти.
Звук флейти був подібний до заспокійливого засобу, який повільно послаблює нервовий настрій кожного.
Несподівано Су Ло відчула, що її повіки опускаються і поступово клонують у сон.
До її слуху доносилися гучні крики Нангун Люня, але Су Ло лише слабо махала рукою і преривисто кажучи:
- Так хочеться спати... Ні, ні... шуміти... а то розбудите мене...
Очі Нанґун Левуня небезпечно звузилися. Його погляд постійно бився з боку в сторону.
Звичайно, це не перевершило його сподівань. Звук флейти був містичним звуком.
Хоча вуха Су Ло були закриті тканиною, ефект від неї був дуже слабким. Тому що людина, яка бавилася на цьому флейті, мала силу, вищу за рівень командира. Тому звичайні люди не могли встояти перед звуком флейти.
Не тільки Су Ло, але й усі присутні, крім Нанґун Люня, поринули у сон.
Навіть Наньгун Левюнґ, якщо б не прикупив язика, мабуть, теж засинав би.
Звук флейти був довгим і напруженим, створюючи враження, що люди купаються у весняному вітрі.
Су Ло занурився в країну солодких цвяхів.
У глибині лісу біля Наньгун Льоюні стояла нерозлучна фігура. Ця міс була дуже красива: крижана плоть, кістки подібні на отруйні, чисті, без жодного крапелька поту. Характер був дуже витонченим. Це обличчя могло призвести до знищення цілі міста.
Тонкая, як нефрит, рука міс обхопила руку Нангун Люня. Одна висока й одна коротка фігури видавались такими гармонійними і щасливими.
Су Ло стояла на місці оцепеніння. Вона дивилася на спини двох фігур, які стояли перед нею — увесь її вид говорив про те, що вона розгубилась.
У цей час двоє людей попереду повернули голови назад. Це були не хтось невідомий, а Нанґунь Льюн і Лі Яояо.
Лі Яояо? Хіба вона не вагітна дитиною від Дунфан Сюаня? Як вийшло, що вона до цих пір тримає руку Нангун Люня? Су Ло ніяк не могла цього зрозуміти.
На гарному обличчі Лі Яояу з’явилася усмішка. Вона з посмішкою подивилася на Су Ло, кінчики її бровей злегка піднялися, що нело в собі провокаційний і дражнячий сенс:
- Пані Су, чому ви тут?