Глава 1315
Перший старійшина, побачивши муку свого молодшого колеги, відкрив рот, щоб вступити за нього, і знову закрив, соромившись ступив очі - пам'ятала шия-то, як схоплена та стиснута була всього хвилину тому.
- Старший Брат, врятуй мене! - Найстарший звивав Другого старшого, коли бачив бездіяльність того, що кличе. Серце бідолашних людей стиснуло і швидко ретивалось у п’яток, передвісники жахливої скорботи не могли вдихнутись або видритись. Звісно, що і сталеві пальці на горлі не сприяли газообмену.
Перший же старший потоптавсь на місці, пробурмотів собі під ніс пару заковистих ругаторів, покаштувався і, зобразивши угодову посміховисько, не спросто звернувся до Зеку Мо:
- Старший Брат Мо...
Але один злий чоловік змусив його заткнутися, а наступного секунду другий старійшина негарно змив у повітря. І все б нічого, якби політ не був вибудований за тим же маршрутом, що давець вивчав перший старійшина. Су Ло в голові звила: чому-то вона відчула себе довгоносним дерев'яним хлопчиком, що сховався у глиняному глеку, в який всякі Карабаси і Барабуси вивільняються кістями шв’ятитися. І добре б тільки кістками — на них ще тіло, одяг та інші атрибути були присутні! І важив увесь цей набір багато, що загрожувало їй особисто швидкою і ганебною кончовою від вантажу « стражденних проблем ».
І поки дівчина урочисто й одностайно оголосила хвилину мовчання в пам’ять про себе самого, перший старійшина сформував кулю світла і обгорнув її тіло старійшини, що допомогло пом'якшити його падіння. Тільки це й врятувало старого чоловіка, і йому пощастило улягатися легкими подряпинами та непотрібним переляком. Нелосно приземлившись задом на звалище щібня, чоловік все обчупував свої кінцівки, не вірячи, що, здавалося, неминучої смерті вдалося уникнути.
Незважаючи на те, що власне спасіння також дуже тішило екс-Четверту Міс, то радість затьмарила її найгіршим фактом: велика дупа Другого старійшини закрила їй весь огляд! Йому треба було приземлитися акурат на тій щілині, через яку Су Ло спостерігала за всім цим!
А подивитися там, зовні від обвалу, було на що. Двоє жертв передковського довільного виживу, але переляканий старий чоловік не збирався зупинятися на досягнутому, і наступним своїм наміром вибрав обмираючих від страху Імператора Міна. Перед лицем Зрадка Мо, який досяг рангу святості, величний Імператор Північного Мо не сміявся навіть голосно зітхати — тільки й міг подумки молитися, щоб боги дозволили йому злитися з меблями та привертати до себе надмірну увагу. На жаль, ця тактика зовсім не спрацювала. Як і будь-яка інша.
- Віддай мені її! Віддай! - Старочий чоловік схопив його за шию і встромив у нескінченний трясця, не дозволяючи ні слова вставити у свій потік вимог.
- Кха-кхаха... - Тільки і міг вимовити Його Величність. Його обличчя вже посиніло, прямо натякаючи, що максимум через хвилину подібного навернення життя залишить це брудне тіло.
Перший старійшина, який був у такій неординарній ситуації, намагався визначити, що робити. Правителі їхньої країни задушать його старшого Брата, і в цей критичний момент усе про що міг хвилюватися чоловік було: « Що люди подумають?» Ні, правда. Якщо вони дозволять убити Імператора Північного Мо, як собаку, то як же сім'я Сюаньюань зможе людям дивитися після такого безвиході?.
Саме пекучий сором змусив його обдурився з усіх подій мозок заробити, як слід. Так, він не міг конкурувати з Зрадом Мо, але можна спробувати перехитрити його. І перший старійшина, зібравши останки сміливості в кулак, зробив крок вперед:
- Старший брат Мо, кого ти шукаєш? Покажемо нам, ми дуже хочемо почути! І якщо цей чоловік знаходиться в Північному Мо, то, безсумнівно, ми допоможемо тобі його знайти.
Як не дивно, його слова спрацювали. Зрад Мо, окинувши крижаним поглядом того, хто говорив, відстрочив брезгво полуденну (але цілком собі живу) тобу Імператора в сторону і звернув уже свою увагу на Першого старійшини:
- Знайди цього чоловіка!
- Але кого ж ти шукаєш? - продовжував шукати усміхатися чоловік, повністю запевняючись, що з котелком-то у старого Братця зовсім неладні. А з психічними розладами, як відомо, слід спілкуватися спокійно і в усьому погоджуватися та потурати.
"Кого я шукаю?" - це просте питання загнав предка Мо в ступор. Свідомість затягнулася чорними плямами, ці клакси перешкоджали йому хоча б трохи пов'язно думати і все що він зумів це розвести руками:
- Я не знаю.
- Не знаєш? - Перший старійшина мало не задихнувся від обурення. Це що, жарт такий? Він з них тут трохи всю душу не витрусився, і все заради того, щоб знайти того - незнано кого!
А Предок Мо тим часом раптом відчув жаровий потік крові, який прилив до його голови. Його фігура похитнулась, обидві руки стиснули віскі, наче він страждав від нестерпного болю. Обидва старійшини обмінювалися поглядами, що не узгоджувалися з тим старим. Що взагалі відбувається? Чому він виглядає, та й поводиться як справжній божевільний? Можливо, уся справа в « Відданні Божевільності»?
Збентежені підозрою, інші здогади проросли й зрештою стали стійкими. Звичайно, все було в « Віддачу божевілля». Хіба не Мо - предок став би таким дивним? І перший старійшина хотів похвалити себе за те, що він не мав чіткої думки: якщо така могутня людина, як Мо, втратила зв’язок з розумом — чи ж їм усім не слід жахатися втечею, куди очі дивляться перед своїм візком?.
І варто було йому подумати про потенційну небезпеку, подібну до ситуації старого. Мо, піднявши від болю, встромив у повітря і завис, оглядаючи простір під своїми стопами.
- Старший Брат, Зрадок Мо, нарешті йде? - З надією прошепотів другий старійшина. Але той старший колега, що працює на хребті, розтрощив усі його делікатні сподівання:
- Боюся, все якраз навпаки. Так просто він нас у спокої не залишить.
Наступного разу імператорський палац почав пускати нескінченну кількість енергії! Зливши свій гнів, він здибався і пішов хвилями, обрушуючи багаторічні будинки, як кістки доміно. Імператорський Палац Північного Мо занурився в пучини пекла. Це витвір мистецтва за лічені секунди розлетілася на шматки, піднімаючи в повітря клуби пилу і осколки щебня.
- Небеса... Імператор Мо дивився, як його будинок, його дітище перетворюється на спогад на сторінках історії - і не знав, яким чином це зупинити. Його думки як і раніше займали захоплені плани на рахунок Східного Ліна, і він без сумніву був безмежно вдячний Предку Мо за звільнення від Града злочинців, проте чи не велика ціна за такі мізерні послуги?.. Але що він міг зробити? Кому просимося? - Перший старійшина...
Дивлячись на Імператора, який, здавалося, ось-ось розридається, Перший старійшина люто стиснув долоні в кулаки. Навіть його « євангельське» терпіння, очевидно, дратувалося швами. І Су Ло через своє укриття надзвичайно підтримувала його праведний гнів: давай ж, старий, б'йся з Предком Мо! Має бути хоч крапля гордості?
Що-чого, а гордість в Першому Старейнші вистачило б на цілий океан. Але він був поміркованим. Хоч би якими приниженнями він був, його поведінка Мо була для нього великою підтримкою.
- З божевільним дискутування: себе не поважати, - процідив він крізь зуби, перемагаючи не то Імператора, а те самого себе. - Нічого, сім'я Мо з Центрального Дворца і королівська родина Сюаньюань із Північного Мо завжди були союзниками. Отже, ми зіткнемося з центральним Дворцем десятикратної компенсації!
Екс-Четверта Міс від його слів ледве стримала знущувачське фиркарня: Центральний Дворецький Дворець зможе, як же! Після її нічних нальотів сім'я Мо може запропонувати як компенсацію свої драні мантії, не більше. Але, якщо ти маєш виправдати свою боягузтво, то мусиш сподіватися непередбачуваного.
Імператор Мін також запідозрив свого співпрацівника в малодушності, але сперечаючись і підзубрювати його не став. Врешті-решт, Північний Мо вже втратив свій палац - якщо перший старійшина риниться в бій і програє, його сім'я залишиться ще й без найсильнішого майстра бойових мистецтв. Дві втрати за одну ніч - це вже перебір. Отже, Його Величність мусила проковтнути образу і мовчки прийняти запевнення Першого старшого.
Тим часом імператорський палац, весь підчисту, порівнювався з землею. Як часто буває, найспокійніше місце було «центри урагану» і Су Ло не могла не турбуватися про Нанґун Льоюня — коли вона йшла, він якраз занурився у культивацію, як би атака зсунутого старого чоловіка не зачепила й його...
Проте вже за секунду Мо нагадав, що варто хвилюватися. Розгромивши все навколо, він так і не відшукав « людини» і тепер вирішив направити всю незгасну лють на єдиний відносно недоторканий клаптик. Зформована тіньова долоня масивною цеглою полетіла вниз, вибравши свого призначення Першому Старійшину. І, здається, це стало останньою краплею в не дуже глибокому горняті терпіння чоловіка.
П.п.: Шановні читачі, прошу вибачення за велику відсутність - я захворів і досить серйозно (коронавірус не щадить нікого). На лікарняному я все ще валяюсь, але почуваюсь ліпше, так що нарешті взявся за переклад. Сподіваюся, ви не сильно зачекалися :)
Так, і ще один момент: не знаю чому, але англійські перекладачі вирішили викласти одну ОГРОМНУ главу, так що 1315 буде розділена мною на 2 частини, другу складаю, швидше за все завтра, а наступні вже будуть в звичному нумерації.
Не бойтесь, більше сидите вдома і пийте чайок з лимоном - коли-небудь цей жах обов'язково закінчиться! З повагою, Ваш Google-перевідник:)