Глава 1233
Четверо найсильніших експертів спочатку полюбляли один одного, потім пустив місце на якому давня стояло Древо і ще раз. На обличчях застиг класичне запитання: « Хто винен і що робити?».
- Не зрозумію, куди поївся прозорий захисний екран... Його ж встановлював шанобливий предок, хто б зміг його зламати?
- Крім того, при спробі впливу на захист повинна була спрацювати сигналізація, проте... Ми ж нічого не чули!
- Так, насправді, якби Древо не зашумилося ми б і не поворухнулися. Але ми прибігли сюди швидше, ніж вітер. Хто б міг за такий короткий час забрати гігантську рослинку?
- Хто б це не був, напевно далеко з цією махаю йому не втекти! В погоню!
І чоловіки кинулися в розсипну. Наївні, невже вони думали, що вишлевий злодюжка буде на власному горбі вкрити дорогоцінне дерево?. Су Ло ж, на даний момент затишно поховаючись під дахом пагоди, проводила очі їх в усі чотири сторони світу розмиті фігури. « Бігайте, біжіть, косметики, і чим далі - тим краще, хе-хе», - подумки фирснула вона, знаючи, що чим більше кілометрів між ними буде, то вище її шанси вибратися сухий з води. Звичайно, пару сивих волосин ця двохвилинний перфоменс їй напевно забезпечив, але волоски-то можна витягнути, а Древо з дозрілими плодами залишаться!
Пора було повертатися в "рідні пеніти". Су Ло прошепотіла, прохнула угоду "клік-бум" і, задоволена собою, телепортувалася: ще пара-тройка таких переміщення у просторі, і вона опиниться прямо в її маленькому віддаленому дворику. От тільки на цей раз щось пішло не так...
Вона проморгнулася після зірок у очах і озиралася. Куди це її занесло? Довкола було настільки темно, що навіть витягнутий руку побачити неможливо. Але коли очі повисли, їй все ж вдалося збагнути, що якимось чудом екс-Четверта Міс опинилася в якійсь кімнаті. Чужий і явно чоловічий розкішно, але досить стримано залишеній кімнаті. Су Ло вже було наситилася ще раз, дивлячись, на цей раз програма не буде боятися — але тіло в ліжку раптово заірвалося і зміцніло. Серце дівчини спочатку намагалося вистрибнути з грудної клітки, потім поспішно дезертизувало в район п'яток, а на голові явно додавалося сивини, але навіть ці метаморфози не змусили Су Ло видати ні звуку. Вона м'яко ковзала в темний-темний куточок біля самих дверей і почала чекати подальшого розвитку подій.
З коридору пролунав гуркіт, який, напевно, должон був позначати стук, але візитер явно занадто поспішає і нервував, щоб дотримуватися будь-якої рамки пристойності. Не вдерся відразу, і на тому спасибі.
А тіло, здається, остаточно прокинулося і накинувся на себе одежину та веліло:
- Заходьте.
- Другий Юний Майстер, катастрофа!
Су Ло подумала: "Ну звичайно, до кого б ще в набридлі вона могла ненароком догодити? Добре, що навіть під час таких нетривальних рухів вона все ж дотримували запобіжних заходів і буквально дихання затримувався, щоб не видати місцезнаходження своїм сопанням.
- Що сталося? Пояснити зрозуміло, - в голосі Мо Юньфена (а це був саме він, хто ж ще?) і сквозіло впевнено « ми з усім справимося», і екс-Четверта Міс точно не бачила, але могла б довіритися, що вираз на його фізиї транслював ту саму думку. Принаймні, до тих пір, поки він другий Південний Майстер не почув наступне:
- Дерево Божественного духа... Хтось був викрадений!
- Що? - Збудив хлопець, негайно скинувши з себе маску обурливим життям старця. Підскочивши як ужалений, схопив нещасного вісника за комірець, підвів над полом: Що ти щойно сказав? Повтори негайно!
Бідолаха хрипів і тремтів ногами, мабуть, посидів від браку кисню. Звичайно ж, в темряві Су Ло з цікавістю спостерігав за цими двома людьми не було жодних ознак. І тільки тоді, коли він дійшов висновку, що таким чином не доб’ється інформації, то відкинув чоловіка на підлогу.
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Розділ 1234
Непередбачуваний гонець ледве відкашлювався і благав:
- Другий Юний Майстер, це чиста правда. Дерева Божого духа зникли, четверо старійшин вже кинулися в погоню за невідомим злодієм!
- Та ти, мабуть, жартуєш! Як можна було викрасти Дрейо? - Мо Юньфэн ніяк не міг повірити в очевидне, але серце (або інший який орган) кричала про біду. Він буквально вилетів за двері, і вже звідти донісся ричання: - Я повинен все побачити!
Отелло також поспішив за своїм паном. Су Ло залишилася в кімнаті одна. Звільнено перевів дух: від спалаху гніву Мо Юньфена по кімнаті розлилася заспокійлива духовна енергія — сильний, зарраз! Добре ще, що вона здогадалася пірнути в куточок потемнішого, інакше її б засікли. І як же можна оправдатися? Визнавати себе неземною і чистою любов'ю? Навряд чи їй вдалося б відіграти таку неприємну роль. Поки небезпека минула, треба було зматися висої. Або ж...
В очах екс-Четвертої Міс запрясали безоняти, які свідчать про бажання своєї господині похуліганити. Якщо вже зайшла, не йти просто так? Не красиво це, не людськи. Треба б залишити Мо Юньфену якийсь готель...
"Мабуть, ти не вмієш писати", - звернулась вона подумки до Хмари в Штани. Той, перебуваючи в обжористій простріції, все ж знайшов у собі сили демонстративно закочувати очі. « Вмієш, не ображена Су Ло. - А імітувати чужий почерк? "
- Здається, очі старого вже зробили повний оберт навколо своєї орбіти і пішли на друге коло.
Екс-Четверта Міс мимовільно дернула кутком губ: здається, хтось постійно дивиться на неї звисока. Ну, припустимо, вона не вміє - і що ж тепер, вважати її зовсім нікчемною?
« Якщо ти такий повний себе здібний, то мені й допоможеш», - напівпоцільно винесла вердикт дівчина.
« Будь ласка, беру самовідвод»
« Це ще чому? »
« Занята я», - чертовскі тоном із серії « Ті што, не бачиш — ми їмо! » Він і справді був вкрай « заклопотаний» переробкою поглинутої енергії, все заради того, щоб якомога швидше вибратися з цієї чортової кам'яної оболонки!
« Ну, знаєш, це вже зухвалість! Давай-но не забувати, що каби я тебе сюди не принесла, не бачити тобі цієї енергії, як власних вух і совісті!» - перевівши руки-в-боки, заявила Су Ло.
«» - Облако в Штанах надзвичайно збудився на мастуї, яка вишукала гнів мадемуазель. Взагалі-то, якщо розбиратися до кінця, хто кому що повинен, то це вона б не пробралася крізь той захисний екран без його допомоги, ось!
"А ну-но, жваво відповідай: та енергія, що ти поглинав, хіба вона не пішла тобі на користь?" - з виглядом суворої вчительки, яка відчитувала похмурого ученка, вимогливо запитувала дівчину.
«... Пішла" - неохоче видавив з себе старий.
"У такому випадку, ти просто зобов'язаний мені допомогти, правильно?"
«... Це правильно, - на жаль, Хмарко в Штанах не міг зрозуміти, що знаходиться у залежності від становища, і поки що музика замовляє той, хто хоча б має ноги. Але ось коли він вибереться з чортового каменю, як візьме прутину стелніше, і як відв'яже всяких маленьких тваринок із поважними старцями розмовляти в такому тоні!..
Але поки що це були лише мрії. А коли суперечки нарешті закінчилися, Су Ло приступила оглядатися навколо у пошуках чогось, написаного Мо Юньфэном від руки. Обережно висунула ніс за двері, перевіряючи, щоб жоден напівненавидець не проходив повз. На паличках прокралася по коридору, відшукала кабінет і увійшла всередину. Такий же ідеальний порядок, як і у спальні Другого Юного майстра та пилку навколо. Нудний він. Проте, екс-Четвертою Міс це було тільки на руку. У своєму попередньому житті вона, можливо, спеціалізувалася на хищі всіляких розвідань, так що без труднощів знайшла скриньку в столі, де юнак зберігав свої листи. У мить ока розправилась з хіленьким замком - добре, в її волоссі завжди можна було знайти шпильку-другу, і стала перебирати писаря Мо Юньфена з товстої стопки корреспонденції.