Глава 1149
Але, Міс Су, - не здавалася підступна розмальована дівчисько, незважаючи на всю велич нашої сім'ї, у всьому Дворце Ло знайдеться всього три пилюки відновлення Духа Гроссмейстерського рівня, як Ваших. І, на жаль, в цей похід ми їх не взяли...
Слово "пілюлі Гросмейстерського рівня" стало магічним ефектом: всі погляди відразу ж були прикуті до Су Ло, і навіть ті члени групи, які не дуже цікавилися наявністьм ліків та совісті у екс-Четвертої Міс, непомітно підкрадалися ближче. Пилюлі такого рівня вилилися надзвичайно рідко і безцінним скарбом — хто не хоче хоча б поглянути на них ближче? А бажано, ще й на зубок спробувати — так би мовити, відчути повну картину величі цих таблеток.
- Міс Су, Ло Деї ж не для себе просить, а для загального справи! - Від усмішки Ло Хаошена зводила скули, але треба було будь-яким способом задобрити жадібну, а вкрай забезпечену мадемуазель. - Ви самі бачите: тільки моя сестра може боротися за меч. А якщо Чен Ін залишиться в камені, ми всі загинемо! І не врятують Вас ваші дорогоцінні пігулки!
Хитрий хлопець вирішив не діяти в лоб, як його недалекоглядна сестра, а вчинив розумніше, згино — став змушувати людей до суспільної відповідальності та громадських поглядів. До нього відразу приєднався Ситу Мін:
- Міс Су, не забувайте, чому багато з нас зібралися в лісній Резденції — це пошук ліків для Вас.
І з цієї ж причини ми всі опинилися на смертельному рівні випробувань, додав Ло Хаошень, нестямно доторкнувшись до Нангун Левюня.
- Яояо вже втратила свою руку, і все заради того, щоб вилікувати Міс Су!
- І ми, і ми теж залишилися одноруками!
Цілий шквал вироків, скарг і вимог обрушувався на Су Ло. Мабуть, ці просьби думали, що колишні пані Су зараз розчуляться як знатиме всю свою провину та покається - і тут же, постійно кланяючись в ніжки своїх « благодійників», викладе всі свої аптекарські припаси для спільного користування. Земля фермерам, фабрики - робітник і все таке. Жалко, що не можна віджимати безмозким хоч крапельку сірої речовини.
Можливо, на ту саму « нешвидку четверту Міс Су" - справжня володіла цього колодного тіла - їх підлінький інсинуації та знімали б якийсь ефект. Лише щоб розжалобити урожаю двадцять першого сторіччя, де чоловік чоловікові вовк, вовк папу ворог, тато вовк — це ще краще постаратися. Не на ту напали, очухи.
- Так, пригадую, як усі ви безкорисливо намагалися потрапити в лісну Резденцію — звичайно, тільки заради того, щоб знайти для невдячної мене ліки, а не рятуючись від зубів і кігтів Сніжних Львів. О так, здається, до цього ви також демонстративно поверталися до мене задом і заявили, що ні в якому Лабіринт заходити не будете, адже так? Бачити, ваше сумління, хлопці, друзі валяються десь на цвинтарі під моїм, і якщо ви смієте ставити мені подібні претензії, навіть не червоні.
- Ах ти ж ... - Ло Хаошень, задихаючись від люті, ткнув в дівчину указівним пальцем. І в наступній мить цей самий палець зі свистом полетів кудись до неба (або під стелю - через цілковиту темряву навколо не було ясно, чи є такий у цій гробниці). Хлопець заволав від болю, старанно натискаючи кровоточивий обручок. У нього і так залишилася лише одна права рука, тепер ще й вівцеподібна!
- Наступного разу це буде голова, - з натисненою вимовив Нангун Люнь.
Він стояв підлі Су Ло, усім своїм виглядом висловлюючи непохитну впевненість і обіцянку посіяти кожного, хто хоч словом, хоча пальцем посміє образити його дитину. Ло Хаошеню не залишалося нічого іншого, крім як проковтнути всі свої обурення і претензії.
- Що ти там говорив про чиїсь руки і їх неіснуючу зв'язок з власністю моєї нареченої? - звернувся Його Високість до притишнього Ситу Міну. - Хочеш більш детально поспілкуватися на цю тему зі мною?
Ситу Мін почав діяти і відвів погляд. Коли мова йшла про цю шмакодівку, міс Су, її названо братом і став справжнім демоном. З таким Нанґун Люунем він був не готовий вести діалог.
Лоа Деі, побоюючись, що зараз « розбір польотів» дійде і до неї, торопливо шмигнувся на мечочкою Чен Ін. Очевидно, сподіватися на подачки від шкоди-Су Ло не коштувало, доведеться розраховувати на власні сили. Але її шанси були не настільки вже погані: Лі Яояу вилила весь свій резерв в артефакт, і Цзи Ян разом зі своїм ельфом-єлементалем намагалися на славу. Мабуть, її меч Чен Ін належатиме тільки їй!
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Якщо ви читаєте цей розділ на іншому веб - сайті, то цілком можливо, що його вже було вкладено у вільний доступ до нього.
Глава 1150
Цзи Ян проводила святкову дівчину похмурим поглядом. Але що вона могла зробити? Всі вони сподівалися, що принаймні Ло Деї вдасться дістати триклятий меч.
Духовна енергія бурхливим потоком полетіла в жерло прожорливого артефакти. Ло Деі не без роздратування відзначила недбалість меча: хоч би скільки вона вливала у нього свій ресурс, він, здавалося, і не думав насититися. Незабаром у її запасах залишалося не більше третини духовних сил, а відчуття порожнечі відразу заповнило хвилі паніки. Що ж робити? Вона мусить піти ні з чим, так само як Лі Яояу і Цзи Ян? Та ще й з нульовим резервом на додачу...
Але меч Чен Ін несподівано тремтів. Воронка, жадібно викинуюча енергію з спробованого, зменшилась і тепер, хоч і продовжувала тягнути ресурс, робила це набагато делікатніше і немов би навіть ліниве, зі шкідливості.
Нарешті! Ло Деї подякувала небеса, що їй вистачило розуму і успіху пропустити вперед Цзи Ян. Мабуть, це було найкращим рішенням за все її довге життя! Тепер вже меч Чен Ін опиниться в її руках.
Обличчя дівчини розплилося в щасливі усмішки. Ну давай же, ще трохи ...
Але момент її святкування був перерваний сильним поштовхом ззовні: чорний туман вкрай тижденькатно нагадав присутнім, що небезпека як би ще не минала, а навпаки - набирає обертів і ось-ось візьме своє.
- Бар'єр не витримує! - Прохрипел Ло Хаочене, відпившись від крові: йому не пощастило стояти біля умовної « стіни» їх захисного кокона, і удар концентрату чорної субстанції пройшов по ньому в першу чергу.
Ло Деї здригнулася, але не дозволила собі відволіктися ні на мить: ще трохи, зовсім небагато... Як тільки вона витягне меч Чен Ін, туман розвіється і всі вони будуть врятовані...
На жаль, очікування далеко не завжди збігаються з реальністю. Поганий артефакт, нехай більше не осушував резерв своєї жертви досуха, але і здаватися так просто не збирався. Крапля за краплею, ковток на горлі — це більше впертості, ніж у необхідності. І Ло Деї з жахом усвідомила, що у неї залишилося не більше одного відсотка від усього ресурсу...
Черговий поштовх чорного туману з силою відпихнув дівчину від вівтаря. З практично нульовим запасом енергії Ло Деї нічого не змогла протиставити цій раптовій атакі, і ганчірки впали на підлогу.
- Ні! Ні! - Злі сльози виризнули з її очей: меч Чен Ін вже майже здався! Але цей удар... Ні, вона не могла ось так відступити! Не тепер, коли бажання досягти мети було таким близьким!
Дівчина зібрала в кучку все своє упертість і силу волі та, ігноруючи біль, що пронизує усе тіло, ледве піднялася на ноги. Метнулася до кам'яного вівтаря:
- Меч Чен Ін! Мій, тільки мій! - Ліва рука потягнулася до рукоятні, однак... Застигла в кількох сантиметрах, і духовна енергія не може просунутися далі!