Глава 691
Лі Аотянь зібрав залишки гордості, честі та впертості в кулак і знову похромився до Гросмейстера Рон Юну.
-Могу я запитати, чому Великий Майстер вдарив мене? Нехай я помру, але хочу принаймні означати, за що! - Проричав хлопець, люто сплюнувши на землю кров'ю. Можливо разом з зубом.
Гросмейстер невтомливо стояв, схрестивши руки за спиною, будучи собою самого втілення ввічливого байдужості:
-А що, по-твоєму, ти тільки що робив?
Її погляд відразу ж мітнувся до Су Ло. Дівчина ледве стримався, щоб не помахати перед ним ладаном. Невже ця огидна дівчинка родичка Рон Юна?
У голові хлопця роєм лягали різноманітні думки і здогади, але всі вони здавалися йому абсолютно неймовірними. Зрештою, нахмурившись, ткнув пальцем у Су Ло і пробурчав:
Якщо сім'я Дворца Нефритового Озера надихнула когось вбити, не думаю, що нам потрібно просити додзвону і схвалення Гросмейстера Рон Юна, чи не так?
Тепер і брови Аптекаря спантеличено зійшлися на переносниці:
-Значить, ваша сім'я твердо вирішила зробити це?
-Да! Як же це відрізняється! У моєї сім'ї просто немає іншого вибору, тому, ніжайше прошу Великого Вчителя не лізти свій ніс в чужі справи, - так, він все ж сказав це! Та він сила! Він могутній! Навіть матусі потім похвалюються. Де це видно, щоб простий смертний сперечався і показував, що робити і чого не зробити самому Гроссмейстеру Рон Юну?...
- Що ж, - безбарвним голосом пройшов Аптекар. - У такому разі, ти помреш і коли вже був засуджений, Рон Юн вирішив виконати останню волю смертника та сказав йому правду: Якщо б ви задушили маленького божественного дракона, то весь континент буде проклятий назавжди, аж поки не зникне з лиця землі. Щоб уникнути такої масштабної катастрофи, я, звичайно, ніщо не божеволіє просто доведеться пожертвувати тобою.
-Маленький бо-божевий дракон? - Вип'яв очі Лі Аотянь. - Який ще божественний дракон? Нехай наша сім'я посягне на цю святе істота ... Великий вчитель, мабуть, жартує!
Драконячі племена множаться дуже повільно, і новонароджені малята з’являлися рідко — так що їх берегли пущі зіниці ока. І ще більше, коли мова йшла про божественних драконів - королів драконячої раси!
З огляду на те, що дракони далеко не полохливі і їх патологічну мстивість, хто з здоровим розумом наважився б хоч пальцем торкнутися маленького божественного змія? Хіба що цьому безмозкому "кому-то" набридло б жити. Проте родина Дворца Нефритового Озера не мала таких рис і недалекоглядності!
Гроссмейстер Рон Юн, враховуючи нижче своєї гідності відповідати що-небудь, просто вказав на крихітного цуценя, який застиг у обійми Су Ло.
Маленький Мен-Мен, звільнившись з задушливих рук Лі Аотяна, відразу ж мітнувся до своєї Господині, вчепившись своїми крихітними лапками у її одяг і нарізаючись хоча б на секунду відпустити. З появою на сцені Рон Юна, заплакані очі билися уважно і оцінююче спостерігали за Аптекаром: завдяки драконячим інстинктам, він чітко відчував холодну та чисту, наче сніг на вершинах гірського плоскогір’я, духовну силу, що обволює тіло цього дивного хлопця. А коли Ґросмейстер вказав на нього, маленький бійка величався і підтвердив його слова, мовляв: « Ось він я король драконячого племені».
-Ось ця дворяжка? Це неможливо! - Пикнув Лі Аотянь, і тільки після раптом задумався: адже Су Ло, коли він майже вже придушив мерзавку, щось таке йому хрипіла... Невже, хоча б на смертному ложі вона не стала йому брехати, і цей цуценя й справді дракон?...
Як незручно вийшло.
-Кхем... - Здивовано прокаштувався хлопець, відступаючи назад. - Це, очевидно, якесь непорозуміння. Ну, якщо вже так, я...
Але перед тим, як він почав пробурмотати щось на зразок: "Усегоогорадласливостім непораги". Гросмейстер Рон Юн похмуро кинув:
-Пізно.
Глава 692
У мить він опинився біля Лі Аотяна і три рази вдарив того по макушці — мабуть, в надії на те, що той то чи то у жабі звернеться, то в Івана-дурачка. Проте, судячи з того що він відчуває, це швидше друге, бо від цих ударів мозок в черепі ледве не розплющався. Від болю Лі Аотянь мало не знепритомнів, а його затилка раптом повалив зелений дим.
-Гросмейстер Рон Юн! - Переляканий юнак, коли усвідомив, що відбувається — Великий Аптекар, як виявилося, навчився « випускати » з тіла духовну енергію!
Але він прорвався на дев’ятий ранг, а тепер Рон Юн позбавляє його всього того, що ми отримали!
Як це можливо?
-Великий Вчитель, хіба Ви не боїтеся, що сім'я Дворца Нефрітового Озера так все це не залишить? - Лю Аотянь люто заволав.
Біен Юін, який був захоплений поглядом Лан Сюананем, став кармачною справедливістю! Цей прихвостень сім’ї Лі з вершини сьомого рангу відразу ж кинув на дев'ятий, але йому не дозволили повністю насолодитися новопризначеним силою.
Шкода тільки, що випущена духовна енергія була забруднена диханням Лі Аотяна, через яке інші не могли поглинути її собі на користь. Ах, так багато дармової енергії — і все даремно!
У наступну мить маленький бійець вийшов з рук Су Ло і припружився до Лі - Аотяни, змусивши його відбитися. Однак, натиснувши пальці Рона Юна, він уже не може ані пальцем поворухнути, ані відштовхувати до приставленого цуценя.
- Йди геть, геть! - За неіміння іншими способами відігнати прилипу, зашипів Лі Аотянь.
На що малюк спритно підстрибнув і одним мітливим плюсом залився в рот своєму кривднику водяну кулю, змусивши того закритись та покашлуватися.
Мен-Мен якийсь час кружляв навколо хлопця, поки нарешті не знайшов те, що шукав - місце, де зосереджена духовна енергія. Наступної секунди почули якісь смербючі звуки...
-Гросмейстер Рон Юн, швидше, накажете йому зупинитися! — У паніці закричав Лі Аот’єн, і він відчув полегшення від споживання духовної енергії. Якщо все і далі так піде - дуже скоро дрібний засранець вип'є його досуха, і він стане абсолютно марною оболонкою...
Але Аптекар не взяв істеричної візки до уваги, а просто махав рукавимом:
- Не так давно ти його ледь не придушив, звичайно, він має право вимагати з тебе компенсацію.
- Але, якщо все так і продовжиться - я стану непотрібною людиною!
-Безпольозна людина краще, ніж мертва, не знаходиш? - Вигукнув юнак і, склавши руки за спиною, демонстративно пішов.
Аотянь ледве не плевся отрутою від переповнювальної його ненависті. Ні, він розумів, що за заподіяння шкоди маленькому божественному дракону, втрата здатності культивувати — менша з заслужених покарань...
-Великий Учитель, чому ви взагалі взяли, що цей цуценя є маленьким Божим драконом? - Зробив останню відчайдушну спробу врятувати хлопця.
І, наче в піку слів Лі Аотяня...
Наздоганявшись духовної енергії, маленький бійець почав швидко змінюватися. Навколо його крихітного теля сконденсувався густий туман, утворюючи щось на зразок щільної кокону. Потім, коли шар освітлювався зсередини і навколо поширювалася жахлива сила аура, яка змушує людей тремтіти в страху. Всі з завмиранням серця втупилися на цю кулю...
Туман повільно розсіявся, будучи світові абсолютно рожевого божественного бійця.