Розділ 489.
Золота труна окутала, наче захисний шар, який не дозволяє просто доторкнутися до неї.
-А що, все настільки безнадійно? - Саркастично поцікавилася Су Ло, за що і заробила жартівливий підзатильник.
- Якщо ми зможемо відкрити цю штуку, ми можемо вибратися звідси.
Су Ло уважно перевіряла, що́ їй підказало, ніби це місце повинно бути буквально найнапійнішим пастками. Але, здається, Нанґун Люнь вже встиг розібратися з усіма прихованими небезпеками, інакше не стояти їм тут так спокійно. Її очі повернулися до золотої труни.
- Дивись, щось тут написано, дівчина нахилилася і зачитала вголос: "Для активації потрібна сила тисяч зелених кристалів"... Тисяча? Не такі фігові тут податки за прохід, - Су Ло гарячково схопилася за голову. - Та це ж просто знущання, могли б просто написати "Залиш надію, всяк сюди входить -- все одно тобі ніяк не вибратися". Як багато людей всюди тягають за собою мішок-другої кристалів?
Наньгун Левюнь спокійно вислухавши панічне обурення дівчини, багатозначно посміхнувся:
- Чи справді ніхто?
Су Ло, готуючись видати новий потік розгніваних промов, запхнулася і задумалася потерпить підборіддя. Так, ніхто в здоровому розумі не потягне з собою у далеку таку кількість кристалів... Якщо, звичайно, у нього немає свого простору.
На мить її обличчя засяяло щастям, рівно до тих пір, поки не прокинулася стара-жадність. Вона майже фізично відчула біль втрати:
- Тисяча зелених кристалів за одну вилазку з будинку — це, звичайно, сильно. Дешевле вже стати відлюдником і ніколи не виходити з кімнати, - брюзливо бурчала Су Ло, забираючись у свій простір.
Єдине, що її потішало в даній ситуації- кронпринц все ще повинен їй, як земля колгозу. Дайте їй тільки вибратися з цієї пекельної печі, вже вона стрібує з нього все, до останнього кристалика.
Поквапивши рукою по простору, дівчина з подивом застигла.
- Щось не так? - запитав Нанґун Люнь.
На лобі Су Ло пролежала сумна закладка, і їй хотілося буквально заридати від розпачу. Дівчина хрипла, що зковталася і сказала:
-Мої кристали! Вони. Все. Абсолютно. Исчезли!
- Як це сталося? - Чоловік і далі зберігав спокій.
Су Ло не відповіла. Замість цього вона грабувала за ширку винуватця і, стріпнувши його, з усіх сил втомлювалася.
Маленька бійка, з’ївшись від страху, закрив морду лапками і тільки через крихітну клічку між палицями перелякано підмотував за розлюченою господинею.
У Су Ло буквально руки луснули мілководдя:
-Ах ти паразит лускаючий, ты тиху сорал всі кристали? Безпосередній злодюжка!
Дівчина, наче наява, побачила чашу Аметистої Крістальної риби. Там було так багато кристалів — не тільки зелених, але й злегка оплескуючих голубих. Але зараз на дні чаші не було гладким рахунком ні-чого, ні крихти, ані осколка.
Дрібний бійка часто заморгував своїми невинними окулярами, недоумкуватим розводом лапками, мовляв, винен, господиня, я взяв всього один кристалик, а потім - все немов у тумані.
Загалом, у Су Ло так і не піднялася рука влаштувати дрібному заразі серветку. Залишалося тільки обвинувально зіркати.
- Ну ти, дрібниця пузата... - Вона приречено просто знайшла дівчину. - Як тобі взагалі спало на думку схитрити тут все підчисту? Ти розумієш, що ти з кристалами пожер нашу надію вибратися звідси?
А оскільки вони з такою важкою працею знайшли це подоба двері, але тепер, внаслідок диких податків і надмірного апетиту деяких дрібних паразитів, вони не могли її відкрити. А вихід був так близький...
Малюк з Опакою покосився на розпусну дівчину і ненадовго задумався. Нарешті він вирішив і, засунувши лапку в кишеню (служба Ло - Ло турботливо зшила крихітний каштанчик для цуценят), витяг голубу кристал та неохоче передав його Су Ло.
Але замість того, щоб потішити дитину за її щедрість і похвалитися нею, вона ледве не вибухнула від люті під час напівпережерливого кристала.
Розділ 490.
- Це ще не вся твоя заначка, - голосом строго вчительниці ринула Су Ло.
Малий хлопчик відступив на крок, незручно кидав землю лапкою і повільно, неохоче поліз в кишеню. Цього разу було видобуто абсолютної іскринки блакитного кристала.
Су Лос зітхнув, і в цей момент вона відчувала себе злою тіткою, яка віднімала останню цукерку у дитини.
-Добре вже, поки залиши у себе, може, і так вдасться насхресті.
Але вона й досі мала пристойний запас Аметистих Колючів. Вони з Наньгун Левунем, звичайно, використали кілька штук не за призначенням, а в гастрономічних цілях, але там все ще має залишатися дуже велика кількість цієї чудової рибки.
Після того як дівчина перерахувала свої запаси, підкинула півтора шматка блакитного кристала, що експлуатувалося біля бійки. Все ще не вистачало. Довелося знову підіймати за ширку дрібного скляру і вперити у нього вимогливий погляд.
Малюк, обурившись, витягнув з кармашка ще кілька шматочків і віддав їх Су Ло. Опинившись на землі, він фиркнув і демонструючий відвернувся, з’явивши своїй господині попу з хвостом.
Ну і характерець у цього паразита. Прям весь в господиню.
Су Ло підхопила надуючого бійку і, розтріпивши шерстку, пообіцяла:
-Добре, давай так: весь наступний місяць, незалежно від того, який кристал виплюне Аметиста Крістальна риба, він буде твій. Влаштує, як компенсацію?
Малюк відразу приохотився і, розмахуючи хвостом, як пропелером, кинувся в обійми господині, напрошуючись на ласку.
Дівчина лягла його за вушком, а сама задумалася: чи не спалить її з потрохами татко-дракон, коли дізнається, що його син все більше нагадує цуценя?...
Але, загалом-то, це була не найбільш актуальна проблема на даний момент. Куди більше Су Ло турбувало те, що після того, як вона вигрінула всі свої запаси і худорляво набрала потрібну суму, сама вона опинилася без копійки в кишені та просторі. А наступного місяця її природна пожадливість стала справжнім випробуванням: вона мала відчувати біль у серці, спостерігаючи за усіма кристалами, які продукуються аметистою рибою і зникають в бездонному шлунку найбільш обжерливого та скупердяйного бійки на світі. Але тепер Су Ло з гіркотою обдумувала своє банкрутство.
Отже, зібравши пристойну гору кристалів, Су Ло вибирала все своє багатство перед Нангуном Люнем. Чоловік витягнув енергію з риб і кристалів, а потім відправив її до труни. Його очі були закриті, а обличчя виражало повну концетрацію. Він водив руками над куполом, акі шарлатанистий екстрасенс, і над труном спалахували й гасла іскорки, наче від статичного електрики.
Через деякий час Наньгун Льоуні відкрив очі і, різко схопивши Су Ло за руку, втягнув її у труну. Крихітний гуркіт заглушився. Вони опинилися в цілковитій темряві.
Цей гріб був, очевидно, одномісним — удвох затикати всередині декілька тісно. Тому Наньгун Люнґуню одним махом закинув Су Ло поверх свого тіла.
Хоча вона була затуманена і навіть трохи поборолася, щоб бути пристойною, але не могла вільно маневрувати. Заречено прильзнувши до його грудей, вона чітко почула серцебиття чоловіка: тук-тук ... тук-тук... Це звучало так інтимно, що Су Ло навіть на мить зарделася - ніби вона щойно без попиту влізла у щось дуже особисте.
- Якби ми з тобою могли прожити під однією ковдрою і померти в одній труні — це було б просто чудово, - вирвав Су Ло із метушні тихий голос Наньгун Люня.
- Прийшов місце для таких розмов, - фиркала дівчина. - Особисто я планую прожити довге, щасливе життя і навіть думати не хочу про жодні труни.
-Хм, мабуть, варіант жити довго і щасливо разом з тобою звучить навіть краще.
Су Ло вже відкрила рот для чергової їдкого відповіді, але раптом відчула, ніби її голову стиснули залізні тиски. Свідомість швидко відпливала, а темна темрява заповнила все довкола.