Розділ 483.
« Я все своє життя була впевнена, що любов — це просто гарна казка. Принцесу немає - до нас надходять тільки коні, якщо не кози. Проте, саркастично сльозячи на банальності сопливо-романтичних фільмів, десь у глибині душі я чекала і сподівалася знайти когось, хто вічно залишиться поруч зі мною, буде захищати та охороняти від усього світу, стане моєю путеводною зіркою, яка допоможе мені вибратися з темряви сумнівів і страху. Але ще більше обурювало усвідомлення, що така людина ніколи не зустрінеться на моєму шляху."
Її Містер "Тот" ніколи не прийде.
Проте, коли Су Ло відпочивала на широкій і теплій спині Нанґун Люняна, вона раптом подумала: а насправді « буринцівець» вона знайшла... Звичайно, найлюбленішим і деспотичним принцом не звертають уваги. Але можливо, існує зовсім крихітна ймовірність того, що цей дивакуватий хлопець, який вперто несе її на закорках по цьому земному пеклі, і є його горезвісний "тот самого»?
Помітивши, що дівчина зовсім притихнулася і так лежить в його плечі, стурбовано вигукнув:
- Ей, тобі погано?
І він уже зібрався спустити Су Ло на землю, щоб знову влити у неї свою силу, коли був відбудований м'яким:
- Нічого, підемо далі. Не хочу відтягувати момент, коли ми нарешті виберемося звідси.
- Якщо відчуєш себе погано, обов'язково скажи мені, зрозуміла? - Він люто буркнув.
Су Ло знову заткнулась в його плече і злегка кивнула.
І все ж, їй таки пощастило зустріти цього маніяка. Хто б ще так піклувався про її багатострадальні мушці?...
Зрада в її попередньому житті, здавалося, міцно заколола всі стави її душі. Але цей хлопець поступово, крок за кроком, не відкривав - ні! - Сам проникав, буквально просочився у щілини. І Су Ло все менше хотілося його виганяти.
Вона хотіла дати йому шанс. Дати шанс самій собі.
І тоді вона вирішила, що прийме його пропозицію на тримісячний « випробувальний термін ».
У очах дівчини миттю затулилася лукова усмішка: хоча для себе вона вже все вирішила, але Нанґун Льоуню не обов’язково знати про її наміри. Принаймні, поки що.
Ситуація, в яку вони обидва так погано потурбувалися, взагалі не знаходилась до всяких амурних справ. Не до жиру зараз, вижити для початку треба.
Жару дуже пригнічувала, а думки плуталися і розбігались наче перелякані таргани на кухні. Єдине, що дівчина знала напевно: вона не може більше дозволити Наньгун Льюню вливати у неї свою силу. Вона йому самому знадобиться. А вона вже як небудь потерпить, з наявністьм такого гужового транспорту-то.
Су Ло відчула, як її назавжди відтяли свідомість. Вона повільно занурилася у глибокий сон, а її дух перемістився в простір.
До неї відразу підскочив маленький дракон, який встиг уже відновити свої сили. Тепер він не виглядав таким жалюгідним і висушеним, як раніше. В очах малюка блищали сльози і він ображено щось гундел. Су Ло попросила його заспокоїтись і пояснити, зрештою, що сталося.
Дракоша замовк, щоб в наступні хвилини розгніватися гнівом і скаржитися на непристойну поведінку Наньгуна - Левюня. Навіть продемонстрував свою дупу, що злякала від пінка цього недоброго чоловічки. Серед потоку скарг Су Ло також вдалося розібрати, що дрібна бійка висловила свою справжню надію на те, щоб його маленька господиня особисто відмітила огидного підзадопинника і тільки тоді він відчуватиме себе непотрібним.
Су Ло просто не знала, плакати чи сміятися. Але після довгих умовляння і запевнення, що вони обов’язково покануть цього безардонного Наньгун Левюня, малюк таки потішився і навіть з радістю обняв свою господиню.
Дракоша вибрався з обіймів Су Ло і, покрутившись пару секунд через прошарку, всунув їй у руку вогненний червоний камінь (який зараз не був таким - надихнувшись дахом Су Лок, він магічним чином змінив свою фарбу на біло-прозоре, при цьому свердлив, як багатовольтний ліхтар) та збуджено завершував:
-Ву, вуу! – скарб, скарб!
- І що мені з цим робити? - Су Ло з сумнівом покрутила в руках кровожерну кам'яну карму.
-Ло Ло! Ло! Прокидайся, прокинься! - З іншого боку простору до жаху стурбований Нанґун Льоюнь обережно лізав дівчину по щоках.
Він не міг відірватися від мене, а вона вже знепритомніла! Ось що робити з цією безвідповідальною дівчиною!
Чоловік вдивлявся у обличчя дівчини, з його тіла майже неконтрольовано перетікала силу.
Су Ло повільно відривала очі.
- Ну нарешті! - Видихнув чоловік і відразу ж сердито втупився на очнулу дівчину. У його очах читався докір і страх — він дійсно злякався, все його тіло було вкрите холодним потім.
- Я в порядку, — відповіла Су Ло і на підтвердження спробувала стати, але наступного разу відгострило, озираючись до білого каменя у своїй руці.
Як це взагалі можливо?
Розділ 484.
Сам камінь ніяк не змінився — але той самий колір і розмір, ось тільки Су Ло з подивом зауважує, що відтоді як вона взяла його в руки, жар печери відступив від неї, ніби... Купився цим самим камушком.
Але це неможливо. Або ж?
Серце Су Ло затремтіло від радості. Якщо все так, як вона припустила, значить, тепер їй не страшно смерті цього місця і вона сміливо може залишатися тут стільки, скільки знадобиться.
Наньгун Левюнь, недовірливо торкається на захоплено-щасливу сесу дівчини, не відчуваючи суті буркнув:
- І з якого приводу свято?
Су Ло підняла на нього щасливі оченки і, не витрачаючи часу на пояснення, просто вснула йому у руку камінь, ледь не стрибаючи від радості:
- Глянь-но на це!
Наньгун Левуні підозріло повернув дивний предмет, але перш ніж він встиг застосувати свою духовну силу для дослідження, він відчув, що гарячий жар несподівано зігрівся і зник. Температура різко знизилася.
Завжди таке неврівноважене обличчя чоловіка шоковане, а потім розплилось у доситьій усмішкою:
- Яка чудова річ, однак. І головне, як на замовлення, спеціально для тебе. Тримай ближче до себе і дивись, не втрати,- незважаючи на серйозність тону, виглядав він як щасливий хлопчик, який знайшов справжній скарб.
Гарячі хвилі неласково обдаровували печерою. Сам він без особливого дискомфорту зможе витримати місцевий «клімат», чого не скажеш маленькій дитині Су Ло. Але тепер, з цим чудом-камнем, він може бути спокійний за її стан.
-Да зрозуміла я, зрозуміла, - нетерпляче кивнула Су Ло і сильно стискувала камінь в кулачку.- А оскільки я по чистій випадковості спіткнулася об цю штуку у Дворце Аметистих риб. Дякую моїй справі та інтуїції, що я вирішила підібрати його. І хто б міг подумати, що так знадобиться! - Дівчина самозакохана, як кошеня на сонці.
-Ох вже це твоє горезвісне везіння ... - Наньгун Левуні, в який раз поразившись удачі своєї подруги, лагідно розтрепів їй волосся.
-Удача - теж талант, - смішно посміхалася дівчина і ззорено висунула мову.
- Та вже хто сперечається. Хто ще в цьому світі міг протягом трьох днів і три ночей водити за ніс експерта сьомого рівня?
Від однієї згадки про Лі Аотяня все хороше настрій Су Ло як вітром здуло, і вона сердито фирхнула:
-Його щастя, що він вже мертвий, а інакше ... А-ай! - Роздратована дівчина, коли принц Цзінь вщипнув її за щоку.
-Іначе що? Не базікай, тобі все одно поки що сильний не вистачило б, щоб впоратися з ним.
-Да знаю я, знаю, не обов'язково мені при цьому щоки розтягувати, - зітхнув вона, потираючи багатострадальне місце.
Ох і не легко це робота, виживати з мізерним піком третього рівня, коли тебе оточують експерти мінімум п'ятого-шістого рангу. Та ще й великі вороги всюди риються в прагненні притопити маленьку слабеньку Су Ло...
-І саме тому нам варто поки затриматися в цій гостинній печері. Гадаю, краще місце, щоб розвивати мій вогонь, ніж печера полум'я і не знайти.
Наньгун Левуні, не особливо схвалюючи цю затію, з сумнівом простягнув:
-І чим тобі не подобається культивувати в нормі, комфортному і безпечному місці? Чи тобі за ці дні не вистачило гострих відчуттів з Лі Аотянем? - Він додав отруйно.