Розділ 479.
Якби Су Ло прийшла до свідомості, вона б знову пішла в відключку від шоку: чи її дрібна бійка володіє усіма стихіями? З того, що він вже продемонстрував - це майстер вогню, води та блискавки. І ось тепер до його списку "послужбовний список" можна додати елемент льоду. Просто клади талантів. Хоч ще й зовсім дрібний.
Зрештою, дитина була лише на п'ятому рівні і насправді давалася своєю маленькою дитиною. Температура в цій печері була настільки високою, що навіть йому додавала жахливий дискомфорт, а оскільки він повинен був ще й про Су Ло турбуватися.
Не так багато часу минуло, як божественний дракон вже пихтів і висунув язик, відчуваючи непередачу втому. Він ще ніколи так не втомлювався, хоча й не був таким довгою людиною. З очима, сповнені сліз, малюк скакав навколо Су Ло, намагаючись хоч якось її розтормошити.
Чому маленька господиня все ще спить? Він уже майже висох...
Біда була ще й в тому, що він ніяк не міг увійти у те чудове місце, де бив магічний родич. Йому б зараз хоча б ковток, щоб відновити сили.... Що ж робити?
Наглядаючи чергове коло навколо як і раніше нерухомою Су Ло, бійка зауважив, що шкіра дівчини знову почервоніла. Зібравши в своєму тілі залишки води, він ще раз сконденсував мороз навколо тіла маленької господині.
Малюк ніби зморщився, схиблений від дегідрації організму. Він сильно покуштував, впав на животик і втупився своїми очима. Що ж робити...
Думки плуталися, зір затуманився і на бійку впала нестримна сонливість. І тільки на заворах свідомості він почув якийсь гуркіт вдалеці, наче впала щось дуже важке.
У той же час, Наньгун Луюнь.
Чоловік прослизнув усередину і застиг в очікуванні оплесків, яких не було після оплески. Тоді його серце скував поганий передчуття.
Вся долина полум’я нагадувала пекло на землі — стовпи вогню, чорний дим, що розбиває очі, який плаває повітрям і жара, спека й гаряче... Ось тільки в порівнянні з температурою всередині цієї печери там, зовні, прохолодний куточок раю. Тут, Наньгун Левюні відчув фізично, як почала пузируватись шкіра від опіків. Уявіть собі, що сталося з Малюком Су Ло у цій жаровні.
Чоловік ледь заковнув кип’яче повітря і закричав:
-Ло Ло- — малайка Лєла -- - Ло - --
Горло було нещасно обпечено, в роті все пересохло, очі плакали, і тільки душу охолодив крижаний жах: а що якщо він спізнився?
Залишилася ще примарна надія, що Лі Аотянь просто заманив його в цю пастку, а маленька Ло зараз десь у іншому місці, в безпеці, але ...
Чорний дим давав майже нульову видимість, тому Наньгун Льоюні йшов здебільшого вилікуваним, коли він про щось спіткнувся. І це « щось» видалося мимовільне "вуу!" і навіть намагалися чапнути чоловіка за голку. Але наньгун Левуні виявився більш динамічним, ще до того як маленькі щелепи клацнули, він вже підхопив і підвів за шкірку...
- Маленький щеня? - Чоловік зрадів, і необачним проковтнув порцію диму й закаштувався. - Очнись, живо посипайся, де твоя господиня?
Це ж був духовний улюбленець Су Ло, і тому вона сама повинна бути неподалік.
Маленький бійець, який посолювався над солом і важко здогадатися про що його питають, штовхнув лапкою в підлогу. У наступну мить він вже був відкинений в сторону, як використана річ. Коли дитина проїхалася по землі, то ображена завагітніла — болісна!
Проте Наньгун Левюню, очевидно, не було до ніжних почуттів всяких блохастих цуценят.
Розділ 480.
Коли він побачив Су Ло, мимовільну тушку розчавленої на землі, у нього серце ледь з грудей не вискочило, поставивши його на мить задихнутися.
-Ло Ло, Ло Ло! - Наньгун Люні квапливо підвів дівчину за плечі і легонко потряс, але вона так і не прийшла в себе. Щоб не впасти в паніку, чоловік притиснув обидві руки до точки небесного духу на її голові і направив потік своєї духовної енергії у тіло.
На краю свідомості Су Ло відчула надзвичайну легкість, наче її душа, перетворившись у маленьку пір’я і залишивши своє тіло.
Вона йшла асфальтом, повз бетонні будинки і сталевий паркан сучасного міста. Неначе з нізвідки виїжджали машини і автобуси, навколо знову були люди. Ось її підхопила і ледве не знесла ціла юрба, що рухається в сумбурному хаосі хто-куда.
Кінжал, що проколов груди та слова, врізався отруєним лезом у серце:
« Ти справді вірила, що я закохана в тебе? Насправді, я просто спостерігав за тобою всі ці роки."
Боляче, як же боляче. Серце розривається, все тіло ніби горить.
Довкола було дуже спекотно, неначе вона варилась у сковороді в велетенській печі, куди постійно підкидали дрова.
Аж ось по її тілу розлилася приємна прохолода, ніби всередині зацвіла весна. Коли шкіра пересохла, вона наче припала до джерела довгоочікуваної вологи і кормила кожну клітину.
Су Ло ледве розплющила очі. Неясна пляма перед нею набула певних форм.
-Очнилася? Де болить?
Су Ло відкрила рот, щоб відповісти, але змогла видати тільки жалюгідний хрип. Вона витягла з свого простору чашу духовної води і зробила повільний ковток, потім ще один й інший.
Дівчина жадібно припала до чашки, а бійка, сидячи у неї в ногах, не зводив із очолої господині жалібно-вибагливі очі.
Су Ло розсміялася і відразу закинула малюка в простір. У цьому адскі-жорому місці у бідолахи біла шерстка вже облякалася, а смаженої собачки Четверта Міс не захоплювалася.
Помітивши іспанку на чолі чоловіки, Су Ло зачерпнула нову чашу води й простягла Нангун Люню:
- Ось, випий, - голос все ще погано слухався, але вона могла хоча б видавати членорозні звуки, що вже радувало.
- Як ти себе почуваєш, що-небудь болить? - Наньгун Левюнь стурбовано вдивлявся в обличчя дівчини.
Су Ло кивнула, а потім похитала головою:
-Терпимо. Точніше, поки терпимо, але не впевнена, що зможу довго це виносити.
Однак вона не могла витримати такої температури. Наньгун Люун зрозумівще кивнув.
Поки його маленька дитина в відносному порядку, її рани занадто серйозні — ймовірно, вона не зможе протриматися у цьому вогняному мішку довгий час.
Чоловік зосередився на тому, щоб негайно знайти вихід.
Су Ло не знала, що вхід у печеру завалив камінь, тому вона поспіхом стримала Замисляючого Наньгун Люня за рукав:
-Так, якщо вже ти повернув свою силу, саме час повернути долочок одному відмороженому козиніне. Ходімо!
Протягом усіх цих днів він знущався над нею, будучи впевненим у своїй безкарності. Загородив облаву, заганяв її як дику лисицю і грався та бив. Все, влада змінилася, тепер вже йому доведеться від неї втекти, мва-ха!
Наньгун Люнґунь виспустив безпорадне зітхання:
- Якщо під козлячою ти розумієш Лі Егуда, то можеш більше про нього не турбуватися. Він вже мертвий, - зі зламаною шиями взагалі жити важко, при всіх його інших талантах. Чоловік з ніжністю потріпав Су Ло по голові: — Малюнка, не бійся, я обов'язково знайду вихід і відвезу тебе додому, просто довірся мені. Ти ж мені віриш?
Серце Су Ло зробило кульбіт і забилося десь в районі горла. Якщо вона правильно тлумачила слова Нанґун Люня, вони... Не можуть вийти звідси?