Розділ 475.
Отже, Лі Аотянь знову зосередився на вбивстві Су Ло.
У його руці зашукали долоня сніжинок. Усі шість граней цих маленьких білих їжаків були гостріше лезів кинджалів. І всі вони блискучим риєм полетіли в Су Ло.
Стан дівчини було близько до « легкого пристрелити, ніж вилікувати» - після всіх атак Лі Аотяня, побитий і до смерті втомлена, вона напівлежала на землі, завалившись до якогось валлуну, який вдало виявився неподалік. Мало що у цьому світі в даний момент могло змусити її поворухнутися, але рій сніжинок-вбивць виявився достатньо вагомим аргументом. Вона ледве піднялася і перекачалась на інший бік валуна, використовуючи його як щит.
Але й тут не дали бренному її тілу хоч трохи відпочити — висмаженою, але так і не доїткою лозину обплила камінь і, зтиснувши його з надзвичайною силою, відкинула в сторону, поставивши на загальне огляд у всю розпусницю.
Сніжинки радісно кинулися до Су Ло, але були зупинені вчасно підскочилими бійками. Малюк хитався і підстрибував, плавно плював у небезпечні комки снігу. Зрештою вони витягали дівчину тільки у вигляді краплинок води, а такий легкий дощок аж ніяк не міг їй зашкодити.
- І це і є твій горезвісний сьомий рівень? Пфф, слабовато, однак, - Су Ло не стримався від шпильки. А що, її вже кілька днів постійно намагаються вбити, в тілі ноє кожна кліткочка, опіки також не додають радості — а так, полизнути гадкого кригога - дріб'язковий, але приємно.
-Слабобувато, говориш? Огидна, бридка, наївна дівчинка, недовго тобі залишилося залишатися в незнанні. До речі, на губах Лі Аотяна заграла крижана ухмилка.
Раптово, з землі, на якій тепер валялася виснажена тушка Су Ло, вирвалися крижані шипи, змушуючи дівчину підскочити, як ужальної, позабувши про втомленість і біль.
А наступної секунди, та найслабша виноградна лоза різко збільшилася і обхопила поперек тулубки Су Ло, кинулась пряміком у стовп полум'я
-Вуу, вуув, Вуду — переляканий заверещав бійка і кинувся слідом за дівчиною.
Не мало значення, що його там чекало: життя чи смерть. Він не знатиме, що буде біля своєї маленької господині.
-Хаххаа! - Прослідкувавши за польотом Су Ло в жерло полум'я і крокуючи стрибком туди же її мерзкою псини, Лі Аотінь не міг стримувати переможний сміх.
Я помстився! Я відомщений! Гадкою дівчата більше немає, я вбив її!
У голові крутилися спогади, як він переслідував її, скільки страждань вона змусила його винести, кількість тяжостей і лиха пережити ... Ці образи були настільки яскравими і свіжими, що одна думка про ці дні завдала нестерпного болю.
Але тепер... зараз все позаду. Він зумів, він знищив цю демоницю!
Навіть будучи власником елемента вогню, неможливо було виносити таку температуру з третім рівнем сили. А значить, вже від дівчини залишилися одні тліючі вугілля, мва-ха-х!
Вітер розрізав важке повітря. По землі зійшла тінь. По небу летів Наньгун Лююнь. (п.п: це птах! Це літак! Це суперман'як! ХД)
Глава 476
Плавно спланувавши на землю, Наньгун Льоунь вперив крижаний погляд у Лі Аотян і кинув короткий:
-Де вона?
Чоловік стояв, склавши руки за спиною, але від цієї його розслабленої пози по шкірі пройшовся мороз. Він був оглушений, тупо втупився на новоприбулих... Наньгун Левуня — новоприбулий, тобто Ненґун - Люні. Він ніби цього не впізнавав.
Однак його давній знайомий дійсно в деякому роді разюче змінився. Коли вони бачилися півроку тому, він був всього лише на піку шостого рівня. Під час їхньої недавньої останньої зустрічі близько Дворця Аметистої риби він досяг сьомого рангу, і це було дивно, але все ж цілком очікувано і законенно для такого генія, коим принц Цзінь завжди був. Але зараз...
-Наньгун Льюнь, ты... Ти прорвався на восьмий у - рівень? - Бідолаха навіть заїкатися від такого відкриття почав.
Наньгун Левюнґ, байдужо кивнув (мол, ну так, я на восьмому рівні, ека невидаль) і нетерпляче вимагав:
- Віддай мою Малюку Ло і я, так і бути, залишу тебе в живих.
- Це просто неможливо! - Проричав чоловік у відповідь.
- Ну ладно, ты прав. - "Покладисто" погодився принц Цзінь.
Проте Лі Аотянь не мав на увазі достовірну тушку (у загальному, останнім часом можна було б особливо і не турбуватися — набагато гірше для нього зробити). Його дедалі більше хвилювалася швидкість культивації Наньгун Люня, адже він лише за кілька днів подолав весь ранг! Тут округлити, тут вивести середнє арифметичне - і шляхом нехітрих численнь можна виявити, що цей монстр протягом шести місяців підвищив свій рівень на дві оцінки. Крім того, він перескочив з шостого рівня — який сам по собі є дуже гідним — на восьмий, якого вважають зовсім засудженим.
Лі Аотянь був упевнений, що його « близьке зустріч » з духовним сфером і наступний просування до сьомого рівня є найщасливішим та вдалим збіганням обставин у своєму житті. Решта могли тільки позаздрити йому. Однак, порівняно з везучим Везам Нанґун Люня він сам був жалюгідним невдахою.
- Це неможливо! Це неможливо, я відмовляюся в це вірити! - Чоловік обхопив голову руками і навіть став легонько покататися з боку в сторону того, що охопило його божевілля.
Наньгун Левуні нахмурився - йому було не раз спілкуватися і щось доводити усіляким психічно хворим. У його голосі почулись гарчачі нотки.
-Ли Аотянь, негайно відповідай Моєму Величності! - Так, ангольським терпінням принц Цзінь ніколи не відрізнявся. Винятком було його ставлення тільки до однієї шкідливої дівчини.
Губи Лі Аотяна розтяглися в передовочній усміці. На обличчі застиг щасливий вираз, коли він голосно, відчайдушно розхвилювався:
-Наньгун Люуню, ти так хочеш дізнатися, де зараз твоя ненаглядлива Су Ло? Хаха, як бачиш, тут її немає. Я тобі розповідати про її розташування не збираюся, так що доведеться тобі шукати її самому.
І як тільки останні слова злетіли з його уст, чоловік різко розвернувся на сто вісімдесят градусів і зібрався вже пустітися навтек, ось лише Наньгун Люні уже знову стояв перед ним.
- Це ж ти переслідував її весь цей шлях, щоб убити, вірно? - Грозно прищурившись, прошипів чоловік.
Коли він опинився в печері після культивації і не знайшов поблизу Су Ло, то побачив сліди боротьби біля входу до печери. Відразу ж після того, як він пішов у погоню, його слід привів до себе.
Лі Аотянь продовжував сміятися:
-А що, якщо я вбив її, а? Вона заслуговувала смерті! - Втративши веселість, він проричав хлопець і демонстративно обвів рукою своє понівечене тіло.
На обличчі Неньгуна Люня не тремтів ні один м’язи. Він стояв абсолютно спокійно і розслаблено, і так само повністю тихо та розслаблено в наступну секунду схопив Лі Аотяна за горло і підняв його таким чином у повітря.
Хоч би як хрипів і смикався спадкоємець Дворца Нефритового Озера, незабаром прийшло усвідомлення — боротьба безглузда.