Розділ 455.
Лі Аотянь, в цей же час.
З тяжкою працею чоловікові вдалося впоратись на місце дислокації Су Ло. І ось він стояв біля водоспаду і мовчазно лаявся, знову втратив слід дівчини. Йому було дуже прикро, що він почув від люті скрипуючий дах.
Су-су-Су Ло. Хто б міг подумати, що дівчинка з третім рівнем сили зможе так довго водити за ніс його, експерта сьомого рангу. І його впевненість в тому, що Нанґун Люнь дійсно поранений, таяла з кожною хвилиною. Зрештою, він - Його Високість принц Цзінь, яку силу необхідно було мати, щоб поранити цього гуртопризначеного напівбога?
Невміння бути оборонцем і переховуватись за його надійною спиною було невирішеним. А щодо ставлення Наньгун Левюня сумнівався не доводилося - вже він захистить її від усіх бід і напастей, навіть в його, Лі-Аотяня, обличчя.
Отже, її слід знайти ще до того, як вона пірне під дбайливе крило Нанґун Левюня. Він не може так просто відпустити її, будучи не відомщеним!
Однак про солодкі плани вбивства дівчатам було легко (а приємно) думати, а от привести їх у дію не так вже й просто: де її роздягальні?
Чи Аотянь почав обшахрувати своїм м'яким простором, безглуздо розраховуючи на це свою дорогоцінну енергію. Але йому не вдалося вловити жодного сліду дівчини, ніби вона й взагалі зникла з лиця землі.
Неможливо!
Його погляд несвідомий і мимовільно застиг на водоспаді. Він згадав про схованку пометия Лі- з гори, що належала його родині, так само зривався водоспад, а за стіною води приховалася печера, не даючи нікому іншого погляду, тільки ті хто міг знайти вхід і взагалі запідозрити про розташування цього місця. Саме тут і зберігалися скарби Дворця Нефритового Озера.
Губи чоловіки розтяглися в багатозначні умилки. Піднявшись з землі, він мітнувся до водоспаду.
З якою ж швидкістю і силою потік води зрушився на Землю, що сягала щонайменше трьохсот метрів заввишки?
Навіть експерт Лі Аотяни не міг би справитися з цим. Однак у декілька разів зросла ненависть і лють, які наклали на Су Ло. Він хотів її знищити, розірвати на дрібні шматочки, стерти сам спогад про неї з лиця землі!
Отже, Лі Аотянь із захопленням кивнув у водоспад і не дозволив потужному струмку розтрощити йому всі кісточки.
Дюйм за дюймом, секунда за секунду - чоловік кропітко перевіряв кожен камечок, кожний виступ скелі, так, що від перенапруження в голові гудело і перед очима вже танцювали барвисті мушки. Навіть на межі непритомності він продовжував пошуки і вперто стояв під потоком води.
Але, на його розчарування — ні сліду хоч крихітної печерки, хоча він і не знайшов маленького схованка. Їх просто не було — скеля була надзвичайно монолітною, ні кліками, ані тріщинами.
Очевидно, Лі Аотянь вирішив підправити цю ситуацію і з усією дурістю вмозав кулак на кам’яну стіну. Почулось гуркіт, що перекручував навіть шум води і зверху посипалися уламки гори... Перед ним з’явилася п'ятиметрова печера, яку відразу завалило камінням. Су Ло там не було.
Врешті-решт, де ця огидна дівчинка ховається!
Аотянь збився з віски: голова тріщала і розкололася від перенапруження та нескінченної лихоманки думки.
Раптом, його погляд опустився і наткнувся на повалите дерево внизу. У голові прояснилося.
Але ж цілком можливо!
Чоловік швидко спустився і стрибнув на маленький стовбур, що плавав. Аотянь задихався глибоко і часто, зменшуючи вагу власного тіла. За допомогою потоки вітру він прискорював рух імпровізованого човна і просувався вперед.
У порівнянні з старим деревом, на якому пливла Су Ло, його транспорт був легким і швидким — він не сповільнював водного потоку, а ковзав по ньому.
А Су Ло неквапно пливла, акі на прогулячному лайнері, даючи такий необхідний відпочинок голові та тілу.
Розділ 456.
Весь день і пів ночі вона мандрувала по джунглях, кожен раз набираючись на межі повішення та неминучої смерті — мозок працював над обмеженнями, не зменшуючи концентрації, а м’язи гуделів і стискалися в спазмах від постійного бігу.
Су Ло устала. Вона не хотіла ні думати, ані ворушитися — вона розпластилася на дереві, перевернувшись на живіт і обхопивши руками та ногами пістолет, і просто пливла, силкуючись утримуючи свою засушену тіло.
Раптом дівчина здригнулася, наче задрімала і її хтось легонько штовхнув. На периферії свідомості вона відчула туманне занепокоєння. Су Ло піднімалася зі свого імпровізованого ложа і побачила, як на ньому пливла колода з виснажливою силою. У цьому силуеті дівчина без жодних труднощів розпізнала остоюблудженого до червоних хлопчиків у очах Лі Аотян. Ось упертий! Судячи з його наполегливості, навіть після смерті його привид не відчепиться від неї.
Су Ло промайнула. Відпочинок не вдався.
Що робити? Не могла ж вона, як нічого не бувало залишатися на цьому дереві в очікуванні своєї долі. Але тіло рішуче відходило знову в забіг...
Дівчина панічно зазирнула навколо. Час піднімало, "судно" Лі Аотяню ось-ось мало наздогнати її.
Продумувати план було колись, довелося імпровізувати: відштовхнувши пристойний шмат підола від своєї роби, Су Ло прикріпила його до стовбура дерева так, щоб утворилася видимість її присутності на віном.
На найближчому повороті, сховавшись з поля зору гонителя, вона підстрибнула і вхопилася за корінь найближчого верби, що свисав із крутого скелі. Су Ло прочинено розкачалась і спритно звернулася в гущу гілок, на самий верхівці, сховавшись від очей у литві.
Вона встигла- Лі Аотянь якраз проплив повз і міг повернути голову і помітити її, затаюючись на дереві, в будь-яку секунду. Проте Су Ло не залишалося нічого іншого, як тільки затаїтися і надіятись на свою везіння. Вона знову понизила всі функції свого тіла, намагаючись не видати себе — навіть дихала через один раз, а серце так і взагалі пішло в глибоку брадікардію.
Лі Аотянь розраховував її, що вона витрачала левину частку своєї енергії ще біля водоспаду — оскільки, як їй було відомо, « випадкові сканери» проводились крізь воду набагато холодніше, ніж через повітря - і тепер не будуть перевіряти весь простір навколо. До того ж, він зовсім недавно піднявся до сьомого рангу, а отже, його тіло і розум ще не пристосовувалися до нових можливостей, але він все - таки не навчився раціонально використовувати свою енергію.
У коі-то вічно ожиріння Су Ло справдилися: чоловік, духовно і фізично втомлений не набагато менше її самої, і не думав шукати його в будь-якому іншому місці, крім попереду плавучого дерева. Він безпечно клюнув на заживку, навіть на відстані Су Ло помітила веселий блиск його очей, коли він побачив жовту пляму в темному стовбурі.
Серце Лі Аотяна було дуже веселе, адже він добре пам’ятав про свою жовту спідницю. Підбадьорившись, він прискорив свій навідний транспорт і цілеспрямовано погріб до дерева. І безпечно пропливав новий притулок Су Ло.
У ту саму мить, коли його колода зав’язалася з вербою, на якій засідала в даний момент дівчина, вона навіть очі зачинила, максимально мімікруючи під середовищем. Їхня різниця у рівнях була занадто велика, один незручний рух, одні зайвих вдих — і вона ризикує бути виявленою.
На щастя, Лі Аотянь був надто захоплений своєю знахідок і навіть не здогадувався, що його справжня мета заселилася в поблизькому дереві.
Су Ло пом’якшила кінцівку, повертала кров і поступово спрямувала на землю. Вона занадто тут наслідила, а пора була здирати.