Глава 215.
Цей мужичок давня присягнувся, що проковтне цілий камінь-джерело, якщо він програє парі. Побачивши, як Су Ло змогла навернути розрядженого молодого пана у втечу, він зрозумів, що справа пахне смаженим і також поспішила змитися. Хто б міг подумати, що Су Ло має чудовий зір і реакцію?
-Хаха, юна леді, про що це Ви. Коли це я, Хоу Сан, намагався втекти? - Оскільки його шлях відбуття був заблокований з усіх боків натовпом, Хоу Сану залишалося лише неохоче топтатися на місці. Він обернувся і льстиво посміхнувся Су Ло.
Су Ло стояла зі скрегоченими на грудях руками, однією ногою впираючись у той самий камінь-вихідник, приречений стати обідом невдалого чоловіка. Дівчина пильно вдивлялася на Хоу Сана:
- Ну ось і чудово, а я вже сумнівалася у Вашій чесності. Розлагоджено всі питання, ви можете приступати до столу.
Невже йому справді доведеться згризти цю кам'януку? Та які зуби витримають таке? Не його вже точно. На обличчі Хоу Сана застигла міна. Він постійно кланявся і просив вибачення у Су Ло:
- Юна леді, будьте великодушні. Ваше милосердя не знає меж, пробачте ж цієї лагідної людини. Я... правда, ніяк не зможу розгризти цей камінь-джерело. Якщо б я міг їх укрити власними зубами, то чи мав би придбати на кой спеціальні інструменти?
Насправді, Су Ло і сама не збиралася віддавати на розшарування його зубам цей камінь. Ну, або його зуби на розтерзання каменю ... Загалом поверхня цього матеріалу настільки міцна, що жодна людина не може на ній залишити і подряпину. Більше того, як їй шепнув її крихта-дракон, всередині камінця був захований приємний сюрприз. А вона не настільки ненавиділа цього Хоу Сана, щоб тепер так просто віддати цей камінь-джерело.
Але ж так просто його відпускати не можна так само, вірно? Зло повинно бути наказано. Так зване милосердя Су Ло було розміром з просяне озеро, так що, цей хмир даремно розраховує так просто відділитися.
Вона неквапно прибирала ногу з каменю і, піднявши її, почала витирати його у руці. З усмішкою вона сказала:
-А тоді, як же нам вчинити?
Хоу Сан почув у голосі Су Ло натяк на поблажливість і відразу ж вхопився за нього, як за рятівну соломинку. Його обличчя з’явилось від вуха до вуха зашуканою посмішкою:
- Юна леді, Вашої вдачі немає рівних, навіщо ж Вам її витрачати зазріння? Давайте так, я віддаю Вам цей камінь - джерело безкоштовно, як моя ставки, і ми розходимося по руках?
- Ну, навіть не знаю... Ви хочете так легко відпочити? Як ви думаєте, це можливо? - Су Ло було палець в рот не клади — по лікоть відкусить.
-Тоді ... Тоді... Що? Що задовольнить запит юної леді? Просто скажіть, і якщо ваше прохання не буде йти в розріз з моєю мораллю та сумлінням, я, Хоу Сан, обіцяю все виконати! - І він, вірно дивлячись в очі Су Ло, постукав кулаком собі у груди — очевидно, таким чином відвертості своїх намірів. Ще б, він бачив як ця дівчина змусила цього гордого юнака бігти з усіх ніг і що він міг їй протистояти? Якщо вона захоче змусити його справді проковтнути той камінь, що йому тоді робити?
- Не хвилюйтеся, ні мораль Вашу, ані совість, моє прохання ніяк не вплине, - посміхнулася Су Ло. - Пропоную такий варіант. Я забираю цей камінь-джерело і ще дев'ять штук з Вашої груди. І, можемо вважати - ми в розрахунку, влаштовуємо?
Десять каменів-джерело, безкоштовно? Та вони коштували як мінімум 5-6 золотих монет кожен! Але у Гоу Сана не було альтернативи — він мав виплатити свій борг. Довелося, скріпивши серце, погодитися:
-Добре! Нехай буде, як накаже юна леді!
Су Ло виглядала зовсім байдужою, але в душі вона дуже зраділа.
Бідолаха ГОу Сан, звідки йому була знати, що у неї в рукаві... Тобто, на руках сидів живий сканер-джерела? І, звичайно, вона вже перевірила всі камішки з його прилавка. Залишилося тільки забрати потрібне, а вибір він їй надав. Крім того, десятеро інших каменів були звичайним сміттям, хоч сарай цієї грудей підпірів.
Що ж, Хоу Сан, визнай це покаранням за те, що ти знущався над Лю Ци. Він не міг цілий рік вирізати жодного кристала? Побудь же в його шкурі. І побачимо, чи зможеш після цього висміювати інших.
- Гаразд, ось цей десяток, будь ласка. - Здається, Су Ло зовсім не вибираючи вказувала на наступні дев'ять каменів. Звичайно, вона просто запримітила їх наперед і запам’ятовувала своє місце.