Глава 78:
Незабаром вони повернулися в своє колишнє купе.
До кінця подорожі Джон і Асторія майже не говорили про те, що сталося. Вираз обличчя Асторії повернувся до звичайного — невинного і мрійливого, наче дементорів. Усміхаючись, вона почала розпитувати про візит Дамбльдора до дому Джона.
- До речі, Джоне, про що професор Дамбльдор питав, коли приїжджав до тебе додому?
- Ні про що особливого. Він просто поголив з моїми батьками і з'їв майже півкіло десертів...
— Полкило?
— Да! Можеш в це повірити? Він старий, але дуже любить солодке — і апетит у нього відповідний!
- Це неймовірно...
Зрештою через годину поїзд прибув на станцію Хогсмід.
Вихід з вагонів перетворився на повний хаос. У повітрі лунали крики сов, м’якування котів і навіть гасіння жаб...
Окрім валізи Асторія тримала клітину сової, в якій мирно спала біла пташка — та сама, що перед тим дала Джонові листа.
— Її мені подарувала бабуся, — сказала Асторія, моргнувши. - Я назвала її Йоргрін.
— Дуже гарне ім’я, — недбало відповів Джон, розкриваючи парасольку.
На платформі Хогсміда було прохолодно, і лив холодний дощ.
- Першокурсники, сюди! — Дався знайомий голос.
У далекому кінці платформи масивна фігурка Хаґріда махала новим учням, які нервувалися і хотіли провести їх через озеро за традицією.
- Пам'ятаєш, як було минулого року? — Прошепотіла Астория. — Ми були такі ж розгублені, як і вони... Все у Хогвортсі було для нас в новинку.
— Так, — кивнув Джон. — Хіба ми не посварилися тоді?
Вони обмінялися усмішками.
Під дощем вони пішли за іншими учнями по нерівній, розкисій стежці. Під кінець дороги їх чекало щонайменше сотні карет.
Кожна людина була запряжена невидимим конем, точніше фестралом. Джон та Асторія сіли в одну з бокових карет, і незабаром всередину протиснулися ще двоє.
- Асторія, я нарешті наздогнала тебе! — Дафна Грінграсс сказала, що трохи запухши і повністю ігноруючи Джона.
— Сестра... — тихо сказала Асторія. — І привіт, Драко!
Вона швидко представила їх:
— Джон, это Драко Малфой.
це Джон Гарт - мій друг.
— Добрий вечір, Асторія, — Драко Малфой випростався, його світле волосся трохи здригнулися, коли він підійняв підборіддя. Він тільки ковзнув по Джону косим поглядом.
Джон, як зазвичай, проігнорував його і мовчки залишився на своєму місці.
Карета зворушилася, підстрибуючи на брудній дорозі.
Чесно кажучи, їхати в одній кареті з трьома слізеринцями було не найприємніше заняття.
Але наступного разу Асторія м’яко взяла Джона за руку.
Карета продовжувала трястися по дорозі.
— У червні наступного року відбудеться Кубок миру по квідичку, він буде проходити тут, в Англії! — Голосно говорив Драко Малфой. - Моєму батькові вдалося дістати кращі місця в ложі через особливі канали... Моя улюблена команда -
— Нет... — Джон не витримав і проворчав: « Чому ви всі постійно говорите про квідич?
У загальній кімнаті Пуффенда Захаріас та його компанія тільки й робили, що обговорювали квідич. У місті Кос - переулке і в « Дикому казанку» через кожні кілька кроків почулися захоплені розмови хлопців. Гриффіндорці теж не відставали.
Джон не усвідомлював, що їхнє життя мало щось більше значення.
— Тому що квідич є найпопулярнішим видом спорту у світі! — Малфой гордо вкинув підборіддя і подивився на Джона. - Харт, ти в цьому повний профан, ось і не розумієш, наскільки це цікаво!
У його погляді читалися непохитне презирство.
- Жахливо? - Джон посміхнувся. — Ну... якщо я правильно пам'ятаю, минулого року я був кращим в нашому класі польотами.
- Найкращим? — Малфой витріщився на нього так, ніби він почувся.
— Так, — кивнув Джон. - Мадам Трюк навіть наполягла, щоб я перейшов у другий клас для просування летунів.
- Клас для навислих? — Малфой підвищив голос. - Я ніколи про таке не чув!
« Звичайно, не чув », — погрозив Джон пальцем. — Туди запрошується тільки учнів, які виявили виняткові результати першого року навчання.
— Це неможливо! — вигукнув Малфой, мабуть потрясний.
- А що тут неможливого? — Джон спокійно відповів. Професор Дамбльдор прийшов до мене додому п'ятнадцятого липня. Він особисто вручив мені табель успішності польотів - перше місце. А ще передав листа від мадам Трюк з запрошенням.
— Що?. — Малфой виглядав зовсім розчавленим.
— Ей, це нормально, що ти про це не знав, — весело додав Джон. - Врешті-решт, тільки найкращі першокурсники дізнаються про це. Решта зазвичай залишаються в незнанні.
— Поттер! — Раптом проричав Драко Малфой.
— А? - Джон дивно кліпнув.
— Поттер! Він, мабуть, теж був у цьому класі для просунутих! — Малфой стиснув зуби. — Ось чому я не зміг його перемогти, навіть з моїм "Німбусом-2001".
— Пф-т... — Асторія розхвилювалась. - О, Джон, ти незможений!
Карета тим часом продовжувала рух. Попереду з’явилися величні ковані ворота, на вершині яких сяяли золоті літери: « Хоґвортс».
Коли вони під’їхали до воріт, Джон помітив двох високих дементорів у капюшонах з обох боків.
Асторія знову задрижала, і Джон відразу ж обняв її.
він тихо прошепотів.
На щастя, холод тривав недовго.
Карета прискорилась на спуску, і невдовзі вони прибули до замку.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya