Розділ 75: Початок другого навчального року
Протягом наступних кількох днів Джон залишався в поганому стані, живучи у « Дирявому казанку ».
Ханна дала йому половину пляшки відновленого зілля леді Скарлет, хоча він не був впевнений, що воно дійсно допомагає. Однак його стан поліпшувався.
Боячись знову втратити контроль, він не смів використовувати магію і засунув паличку назад на дно валізи.
Не знайшовши собі заняття, він заїхав у магазин «Флоріш і Блоттс» поблизу Мадам Малкін. Він почав переглядати полиці.
За кілька днів він прочитав Історія сучасної магії, Важливі магічні події XX століття, Зліт і падіння темних мистецтв, Основні відкриття в сучасній магії і Життя і соціальні звички британських магловських сімей.
Чесно кажучи, більшість цих чарівних видань були написані жахливо: незрозумілі пояснення, часті фактичні помилки... Особливо остання книга, така повна безглуздість, що Джон не міг подумати: « Я можу написати щось краще.
У вільний час він іноді заходив у кафе-можелене Флоріана Фортескью - морозиво там було дійсно чудовим.
Він також привітав інших гостей « Дирового котла».
Гаррі Поттер, який жив у кімнаті 11 — прямо поряд з Джоновою кімнатою, часто сидів на терасі в кафетерії, насолоджувався сонцем і виконував літню домашню роботу. Вони зустрічалися лише один раз і не були знайомі, тому обмінялися вітаннями й розходилися по своїх справах.
А завдяки присутності пана Поттера охорона навколо "Дирявого котла" значно зросла. Джон бачив кількох людей, одягнених як морокоборці, які патрулювали територію. Спочатку він подумав, що вони прийшли заарештувати його, і мало не зійшов з розуму від страху.
Але чиновники Міністерства не турбували гостей.
Наприкінці серпня ціла сім’я Уїзлі переїхала до готелю, зайнявши майже половину номерів. Але з дев'яти чоловік Джон був знайомий тільки з Джінні, так що вони майже не спілкувалися.
В останній день серпня Джон отримав два листи.
Одне, доставлене красивою білою совою, було від Асторії Грінграсс. Вона просила зустрітися завтра в їх « незвичному» купі, щоб вони могли поїхати до Хогвортс разом.
Джон відповів: « Звичайно, побачимось завтра! »
Він прив’язав записку до сови, але та не полетіла. Тільки після цього вона схопила їжу і вилетіла у вікно.
Чесно кажучи, Джон вважав, що сто років тому було прийнято спілкуватися за допомогою цих засобів, але сучасні люди вважали це застарілим. Забудьте про телефони, мобільні листи чи електронні повідомлення. Воно не витримувало порівнянь з телеграмами або факсом.
Після цього він, як зазвичай, зупинився біля телефонної будки на Чаінг-Кросс-Роуд, щоб подзвонити додому.
Ерік сказав, що завтра приїде до "Дивокрайого котлу" і відвезе його на залізничний вокзал Кінгс-Кросс.
...
Наступного ранку, трохи пізніше восьмий Джон щойно закінчив сніданок, коли машина Еріка під'їхала до « Дирового котлу».
- Все гаразд, синку? — запитав Ерік, вийшовши з машини перевірити шини. — Я не опоздал?
Ти ще рано. Мабуть, я проторчу на Кінгс-Крос більше години! — Усміхнувся Джон. — А мама не поїде?
- Вона дуже хотіла... Мені довелося довго її переконати, — сказав Ерік з посмішкою.
Машина зворушилась, але не до вокзалу.
- Куди ми їдемо? — З цікавістю запитав Джон.
— Не питай. Якщо запитаєш - відповідь буде: до Риму! — пожартував Эрик.
Стерео заграло Let It Be групи The Beatles, і Ерік, фальшиво наспівуючи, натиснув на газ.
Вони продовжували їхати на північ. Приблизно через півгодини Джон дізнався про знаки руху - вони дісталися Камден-Тауна. І саме коли він почав гадати, навіщо вони тут, він помітив бабусю з онуком, що стоять біля обочини, немов чекали їх.
Ерік зупинив машину, опустив вікно і висунувся та вигукнув:
— Доброго ранку, місіс Довгопупс!
— Ви якраз вчасно, містер Харт, — відповіла Августа Довгопупс, підводячи внука. - Дуже дякую!
— Не за що. Просто проїжджали повз, — сказав Ерік, виходячи з машини, щоб відчинити двері.
— Доброго дня, місіс Довгопупс. - Привіт, Невіллю.
— Ти мабуть Джон, — сказала місіс Довгопупс, тримаючи йому руку. — Невілль часто про тебе говорить, стверджує, що ти розумний і завжди вчишся відмінно. Навіть професор Снейп, якого він так боїться, одного разу тебе похвалив.
— А Джон, — додав Ерік, - все літо згадував Невілла: "Добрий, чесний і щирий хлопчик".
Джон міг заприсягтися, що минулого літа не згадав про своїх однокласників.
— Да! — кивнула місіс Довгопупс. — Він такий же, як його батько у віці: добрий і простодушний... Хоч і трохи повільний. Ах, і занадто вже незграбний.
Останні кілька разів, коли я везла його до Лондона за допомогою Летучого пороху, він весь час неправильно вимовляв слова і опинявся не у тому каміні. Я завжди його шукав! Слава богу, ви погодилися допомогти, містер Харт.
« Це по дорозі », — сказав Ерік. - Хлопці такі. У дитинстві не розуміють багато чого... а потім раптом дорослішають.
Ось побачите, одного дня Невілл нас всіх здивує.
— Сподіватимемося, — зітхнула місіс Довгопупс і погладила внука. — Невілль, подаруй дядя дядька Харта.
- Дякую... — Тихо сказав Невілль.
Ерік розмовляв з місіс Довгопупс, Джон іноді вступав у розмову, а Невілл сидів мовчки і понуро.
Він їхав далі, і Джонові очі трохи зволожувались — він розумів чому його батько так робить. Джон був один у чарівному світі, і Ерік не міг допомогти йому безпосередньо. Тому він робив все можливе, щоб створити для сина зв'язку і майбутнє - з надією, що одного дня ці знайомства виростуть в його мережу підтримки.
Можна лише уявити упередження, яке доводиться долати звичайній людині, яка намагається зблизитися з чарівниками.
Коли вони прибули на вокзал, місіс Довгопупс і Невілл вийшли першими.
Джон нахилився до Еріка:
- Дякую, тату.
— Не за що, — підмигнув Ерік. - Вчись добре.
Джон урочисто кинув.
...
Ерік не пішов з ним далі. Джон приєднався до Довгопупсів.
На платформі 93 /4 місіс Довгопупс все ще читала лекцію Невіллу, і Джон кілька разів почув своє ім'я.
Якщо подумати, Невілль був дійсно жалюгідним дитиною.
Він став свідком того, як його батьки довели до божевілля тортури; в дитинстві наклали закляття пам’яті; магія у нього була слабкою — найпростішими заклинаннями давалося важко. Довгий час сім'я думала, що він сквіб. А найгірше те, що він використовував паличкою батька, тому не міг розкрити свій потенціал...
Зрештою місіс Довгопупс перестала його лаяти. Вона поправила йому комір і доброзичливо подивилася на Джона.
Вони увійшли в поїзд.
Проходячи повз купе, де сиділи Місяць Лавгуд і Джінні Візлі, Невілл боязко зайшов всередину.
Джінні махнула Джону, запрошуючи його приєднатися, але він відмовився і пішов далі.
Через пару хвилин він знайшов купе, де домовився зустрітися з Асторією.
- Вибач, місце зайняте! — Ледве кинула Асторію, коли він відкрив двері.
Однак швидко змінилося тон:
— Джон!
— Доброго ранку, Асторія, — сказав він, ставлячи валізу на полицю.
Він побачив її золоте волосся, зібрані в хвіст, і гарне білу сукню.
— Я добре виглядаю? — Асторія подмигнула.
— Звідки взялася ця Вейла, або ангел? Я тебе ледве впізнав... — Усміхнувся Джон.
— Хм! — Асторія фирснулась, злегка почервоно пофарбувавши.
— Як пройшло літо?
Чудово! — оживилась вона. — Мама взяла мене і сестру в Ельзас, рідне місто. Ми знайшли гніздо місячних телят — їхній танець був чудовий! Там були і джобберкноли, бо їхнє пір’я дуже цінне в зіллях. Одна з маминих французьких подруг подарувала мені аппалузу-пуфскін, але я його не змогла привезти до Англії...
Асторія базікала схвильовано і швидко, а Хогвортс-експрес повільно відходив від станції.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya