Глава 68: Азкабан під нічним небом
— Мій друг... — Пробурмотів Дамбльдор, і його очі наповнилися старими спогадами.
Джон стояв поруч, мовчки, боячись порушити цю дивну тишу.
Вони затрималися на околиці стародавнього Вінчестера — тихого, майже скам’янілого під вечірнім небом.
— Джон, візьми мене під руку, — раптово сказав Дамбльдор.
Джон трохи пом’якшив, потім простяг руку і взяв його за передпліччя.
— Дуже добре, — сказав Дамбльдор. — Тепер підемо.
...
Джон міцно тримався за руку Дамбльдора, і в ту ж секунду все навколо зникло.
Повна темрява.
Тиск.
Ніби його збили товстою гумовою трубою.
Він не міг вдихнути.
І лише через вічність, нарешті ковток крижаного нічного повітря.
Він відчинив почервонілі очі.
— ТрансгресіяПрофесор Дамбльдор спокійно сказав. - Так, це неприємно, але звикнеш.
- Дякую, професоре... — Прохрипів Джон, піднімаючись на ноги і поправляючи одяг.
Але наступної секунди його накрив дивний, виморожує холод.
Липень.
Дві кофти.
Здавалося, що смерть вдарить легко.
У ту саму мить, коли Дамбльдор зійшов з неба і закутав Джона крилами, то був такий самий собі срібний фенікс. Холод зник, ніби його і не було.
Тільки тепер Джон зміг озирнутися.
Вони стояли на кам’янистому березі маленького острова.
Перед ними стоїть величезна похмура фортеця.
Позаду — нескінченне чорне море.
А над головою... Сотні чорних фігур, які кружляють на острові і водночас тремтять від свого страху.
- Де ми? — тихо запитав Джон.
— В Азкабані, — відповів Дамбльдор. - Жахлива в'язниця для чарівників.
...
Коли Дамбльдор побачив Джонове перелякане обличчя, він лагідно посміхнувся:
— Не турбуйся. Ніхто не відправить тебе сюди лише за те, що ти перетворив боггарта в директора. Це лише найтемніші злочинці.
Джон ніяковів голову.
Дамбльдор глянув на годинник:
— Десять хвилин до дев'яти тридцять. У нас є час для короткої розмови.
Він знову порався в мантії... І нарешті звився маленький предмет.
— Подивися на це, Джон.
Джон обережно взяв з його руки знахідок, і серце вхопило у п’ятки.
Гільза.
Куля.
Але він зміг зберегти повне самовладання, опустивши всі емоції під наклепом.
Дамбльдор ніби не помічав його реакції. Він вертів дві гільзи між пальцями, як скляні кульки.
- Схоже... Це гільза? — рівно вимовив Джон.
— Саме так! — Оживився Дамбльдор. - Цікава річ, правда? Я знайшов їх там, де напали на Персі Уїзлі.
Досить дивно... — тихо сказав Джон, повертаючись нахідку.
- Дивні речі... - Пробурмотів Дамбльдор. Його голос став нижчим. - І небезпечні.
І раптом він кинув гільзи в море.
Легкий сплеск - і вони зникли в темряві.
Джон замер.
Що це було?
Попередження?
Намёк?
Знак довіри?
Дамбльдор дивився на чорні хвилі.
- Це було п'ятдесят років тому... — Тихо сказав він. — З того часу почалась ця жахлива війна.
Він говорив повільно, втомлено — як старий солдат.
— Я втратив багатьох учнів. І друзів.
— Юсуф Шакл... Професор захисту від темних мистецтв. Блискучий чарівник. У липні 1941 року помер у Бенгазі.
— Эдвард Туфт... Рибальець англійської збірної. Його рекорд по вилові снітча тримався десятиліттями, поки Гаррі Поттер не побив його минулого року. Едвард загинув у червні 1944 року на узбережжях Нормандії.
— Алан Росс... Найбільший талант до трансфігурації, якого я бачив. У грудні 1940 року він згорів у місті Косом від бомби, яку скинув літаком. Йому було 15 років.
З кожним виразом Дамбльдор ніби старів.
— Майже половина працівників Хогвортсу... і чверть наших учнів... загинули у тій війні. Пройшли десятиліття. Дехто забув. А я пам'ятаю все... Як вчора.
— Професор... — Прошепотів Джон.
— Прости старого, що він чіплявся за минуле, — посміхнувся Дамбльдор. Його очі стали жорсткими. - Але якщо є щось справді страшне... так це війна між чарівниками і маглами.
Він тихо додав:
- Це треба уникнути будь-якою ціною.
...
Джон ще намагався осмислити почуте, коли повітря поруч розірвав різкий Ховаючись! — І в десяти метрах з'явилися дві фігури.
— Добрий вечір, Корнеліус, — сказав Дамбльдор, знову будучи спокійним. — И Амелія.
Корнеліус Фадж, міністр магії, був невисоким повним чоловіком у темно-зеленим пальто з м'яким циліндром. Він виглядав схвильованим і роздратованим.
Біля них стояла відьма з квадратною щелепою, широкими плечима і коротким сивим волоссям.
— Професор Дамбльдор, — кивнула Амелія Боунс і пильно подивилася на Джона.
— Просто студент першого курсу, — байдуже сказав Дамбльдор. — Джон, це Корнеліус Фадж, міністр магії і Амелія Боунс, директор Департамента магічного правопорядку.
міністре... директор, — швидко сказав Джон.
Мадам Боунс усміхнулася йому тепло, але Фадж навіть не подивився в його сторону.
- Що сталося, Корнеліус? — спокійно запитав Дамбльдор. - Навіщо ти викликав мене сюди?
Фадж зблід.
- Це жахливо... втечу за ґратами... Перший втечу з Азкабану за багато років...
Він зковтнув.
— Сириус Блэк.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya