Розділ 66: Домашній візит
- Що ти щойно сказав? — выпалил Эрик Харт. — Директор твоєї школи прийде сьогодні ввечері з домашнім візитом?
— Да! - Чесно кивнув Джон.
— О Боже! — ахнув Эрик. - Чому ти не сказав нам раніше?
- Я щойно отримав повідомлення... — Джон з гіркою посмішкою відповів.
Ерік інстинктивно перехрестився і пробурмотів, думаючи вголос:
— Пам'ятаю, доктор Грейнджер якось згадував, що твій директор - дуже відомий чарівник?
— Верно! - Джон знову кивнув. — Він, мабуть, один з найвідоміших чарівників цього століття на Британських островах і навіть по всій Європі!
- Як чарівний еквівалент Тіма Бернерса-Лі, Джона Леннона чи Уїнстона Черчілля?
- Щось у цьому роді.
— Амінь... Синку... - Ерік знизив голос. — Ти ж не втягався у якісь неприємності в школі, правда?
Звісно... — Джон злегка замучився. — Нет.
— Ну, це полегшення, — видихнув Ерік.
- Ти думаєш, Джон схожий на тебе? — Джуді вийшла з кухні, підслухувавши розмову. Вона посміхнулася Джону. - Твій батько був дійсно проблемною дитиною в школі. У Трампорті він порушував комендантську годину щонайменше п'ять разів на місяць...
- Хех! - Ерік розсміявся. — А твоя мама була зразковою ученицею. Коли вона вийшла за мене, всі старі професори в Ньюнхемі були шоковані - як така умниця могла пов'язати життя з таким скандальним типом, як я?
— Джон з дитинства був таким, як я, — завжди добре себе вів! — Пирхнула Джуді, потім повернулась до сина. — Твой директор... Професор Данбл...
— Це Дамбльдор, професор Демблдор.
— Верно, професор Дамбльдор... Він прийде в сім, так? Можливо, він залишиться на вечері і має смак до їжі?
— Хм... Думаю... — Джон трохи подумал. — Мабуть, він любить рибу з картоплею.
...
15 липня здавалося найдовшим днем у житті.
Зрештою сонце почало клонуватися до горизонту. Джон подивився на годинник — 18:55.
- Як Демблдор сюди прибуде? — Нервно запитала Джуді. — На летаючого коврі?
« Він, мабуть, просто підійде до дверей », — прошепотів Джон, дивлячись на камін, вже багато років як запечатаний.
П'ять років тому вони перейшли на електричний камін, залишивши старий неробочимо.
Сподіватимемося, він не спробує скористатися мережею Летучого пороху...
Коли хвилинна стрілка дійшла до дванадцяти, вуличні ліхтарі раптово погасли.
Джон нахилився до вікна і зачурився: висока фігура в довгому плащі наближалася до будинку No 86.
- Він тут! — Прошепотів Джон і помахал батькам.
Ерік і Джуді поспішили зробити останні приготування.
Через мить у двері пролунав чоткий стук.
- Здрастуйте, хто там? — Ерік ввічливо запитав спокійно.
— Я Альбус Дамбльдор, директор Хогвортса! — Голос був на вулиці. - Це дім містера Джона Харта?
— О, минутку! — Ерік поспішив відкрити двері.
— Професор Дамбльдор! — Він сказав, з ентузіазмом потискуючи руку гостю. — Для нас велика честь! Я так багато чув про вас! Один мій друг сказав, що ви найвідоміший чарівник Європи в цьому столітті!
— О... Справді... містер Харт, - Дамбльдор виглядав трохи здивований.
« Мій друг, містер Вендел Грейнджер — його дочка навчається від вас », — пояснив Ерік з усмішкою. — Їхня сім’я дуже цінує вас.
Він запрошуюче жестом вказав всередину: « Заходьте, професоре Дамбльдор!
— Дуже дякую, — злегка вклонився Дамбльдор. - Хоча мушу сказати, ви мені лестите.
Він зайшов до вітальні, і Джон поспішив його привітати.
— Доброго вечора, професоре! — Джон, встиг підкласти на диван килимок перш ніж Дамбльдор сів.
Дякую. — Дамбльдор посміхнувся і похлопав його по плечу. — Доброго вечора, Джон. Як проходять канікули?
— Чудово, професоре, якщо не вважати заборону на магію! — Усміхнувся Джон.
— Чесно кажучи, я вважаю, що « указ про розумне обмеження магією неповнолітніх» надто суворий, - серйозно зауважив Дамбльдор. — Але в цілому потрібен... Дякую, мадам.
Він піднявся і взяв чашку чорного чаю, яку йому подала Джуді.
— Це найкращий чорний чай Ува зі Шрі Ланки, — пояснила вона. - Якщо ви любите зелений чай, чай з молоком чи коктейлі - скажіть мені.
— Нет-нет, все чудово, — похитав головою Дамбльдор.
- Хочете десерт? У нас є шпильки, мус і торт.
Звичайно, Джуді не застосувала поради Джона обмежитися рибкою з картоплею.
— Торт? — перепитав Дамбльдор.
« Сьогодні мій день народження, професоре, — відповів Джон.
— О, правда? - Дамбльдор був здивований. що порушив ваше свято... і що прийшов без подарунка!
— Ні, ні. Ваш візит - найкращий подарунок, про який він тільки міг мріяти! - Ерік швидко сказав.
— Ви занадто добрі, місіс Харт... — Дамбльдор почав, але оглянувся, помітивши, що Джуді наближається з великим підносом десертів.
З клацанням пальців піднос м’яко вилетів з її рук і плавно опустився на стіл.
Джон відразу помітив, що обличчя батьків оглохли. Хоча вони знали про магію, бачити її так близько їм все ж було незвично. Але вони тримались спокійно.
— Дякую вам за те, що ви зробили. — Але, запевняю вас, немає потреби бути такими формальними.
...
Ерік і Джуді сіли на диван навпроти професора, а Джон припустив собі табурет.
— Професор Дамбльдор, - почав Ерік, — я все ще не цілком розумію причину вашого візиту. Джон потрапив в неприємність?
Джуді виглядала так само стурбованою:
— Так, Джон завжди був добре вихованим хлопчиком. Невже щось сталося?
— Помилка? — Перепитав Дамбльдор, моргнув і похитав головою. — Звичайно ні, містер і місіс Харт. Насправді, Джон показав винятково хороші результати...
Він був найкращим на випускних екзаменах і майже всі вчителі високо відгукувались про нього - навіть один з найбільш вимогливих керівників школи. І я в тому числі.
Він злегка посміхнувся і продовжив:
— Правда, у Хогвортсі важко знайти старанного учня. Я бачив, як він використовував Петріфікус Тоталус на іспиті з захисту від темних мистецтв - очевидно, результат тисяч, якщо не десятки тисяч тренувань. Багато шістьох учнів так не можуть.
Джон засоромився, бо не сподівався такого рівня похвали. І слова Дамбльдора не звучали як лестощі.
Ерік і Джуді переглянулися, їхні очі сяяли гордістю.
— Но... Я все ще не розумію, - обережно сказав Ерік.
- Немає правила, що забороняє нам відвідувати будинок видатного учня, вірно? — Дамбльдор подмигнув.
А потім його обличчя стало серйознішим:
- Звичайно, містер Харт... Можливо, ви не цілком розумієте, але світ магії величезний і сповнений спокус. Багато обдарованих людей збилися зі шляху саме тому, що поруч не було дорослих, які могли б їх направити.
— На жаль, я бачив подібні трагедії знову і знову... Особливо серед талановитих молодих чарівників, чиї сім’ї не повністю розуміють наше середовище, додав він до вибачливого тону. - Розумію, це може звучати різко.
Ерік і Джуді слухали мовчки, їхня тривога посилювалась.
- Джон завжди був розумним, розсудливим хлопчиком... — тихо сказала Джуді.
— Не варто хвилюватися, — посміхнувся Дамбльдор. — Це всього лише базікання старого. Ха-ха-хо!
Ерік і Джуді усміхнулися, хоч трохи натягнуто.
...
Вони говорили більше години.
Альбус Дамбльдор був легким у спілкуванні людиною, і навіть з Гартами, зовсім далекими від магії, легко підтримував неприпустиму розмову.
В 8:15 він якраз закінчив історію про козу, яка зламала носа чарівника, коли піднявся.
— Ви вже йдете, професор Дамбльдор? — Батьки Джона також піднялися.
— Вибачте, але в мене попереду ще одна справа, — сказав він з усмішкою.
Джон ледве висихнув: ця нервова система нарешті підходила до кінця.
— Но... — Дамбльдор раптово нахилився, дивлячись Джону прямо в очі. — Я хотів би попросити вас про маленьку послугу.
— Я б хотів, щоб Джон супроводжував мене протягом наступних кількох днів і допоміг з кількома невеличкими завданнями.
Джон застиг, ніби подивився прямо в очі Василіску.
— Сподіваюся, ви не будете проти? — Дамбльдор злегка підмигнув.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya