Глава 32: Елітний солдат Туманного міста
Лондон — це місто з більш ніж двістілітньою історією, найзахопливішим мегаполісом на Британських островах. Темза тече вічно, Біг Бен все ще б'є годинник, і тільки тут можна дійсно відчути велич колись могутньої Британської імперії.
Але в районі Ньюхем у східному Лондоні картина зовсім інша. Цей район є домом для найбільшої концентрації емігрантів у місті і належить до найбідніших країн - його зазвичай називають « трудящими ».
У творах Конан Дойла найбільш небезпечна частина туманного Лондона, безсумнівно, була тут; сумновідомий Джордж Потрісник колись рикав вулицями.
Докери... Всі, хто був на дні Лондонського товариства, були сковані в цьому місці. А недавно до них приєдналися біженці зі Східної Європи.
З моменту падіння Східного блоку рік тому... Багато біженців, які нещодавно « вільні », кинулися на захід. У Лондоні, Парижі, Амстердамі та всіх великих містах Західної Європи нетрі почали заповнюватися незнайомими східноєвропейськими особами.
...
Коли в Ньюхемі з’являвся незнайомець, кілька чоловіків зі своїми неправильними намірами швидко оточували його.
Але, подивившись на його масивне тілоскладання і суворі вираз обличчя, вони вирішили, що з ним будуть проблеми, і тихо розійшлися.
Цей чоловік, заввишки 1,9 метра, ніс пляшку спиртних напоїв з трохи смаглявою шкірою, суворою і страхітливою зовнішністю. Він лише поспішав, не зважав на потенційних нападників, перш ніж рішуче продовжити свою подорож. . За словами Конан Дойл, ця земля була переповнена небезпеками і він не збирався ставати їхньою жертвою.
Через десять хвилин він підійшов до обвітаючого житлового будинку.
Будівля XIX століття виглядала як споруда, але від облуманої штукатурки на стінах проспав без життя сірий колір. Декілька опорних колон виглядали так, ніби могли обвалитися в будь - який момент.
Незнайомець зупинився і обережно постукав у двері.
— Заходьте, — почувся слабкий і виснажений голос зсередини.
Він привідкрив брудну дерев'яну двері, і перед ним відкрилася неймовірно тісна кімната. Старий диван займав майже половину кімнати, а решта простору було завалено порожніми пляшками з-під алкоголю.
Навіть не знаючи багатьох про алкоголь, незнайомець міг сказати, що все це було дешеве вживання низької якості.
— Хто ти? — На дивані лежав чоловік середніх років з сивим волоссям і безнадійною виразом обличчя, вкутаний у вицвілий пальто докера.
Незнайомець нахмурився, а потім простягнув йому пляшку, яку тримав у руці.
— Водка! — У мить оця, що виглядає як виснажена безпритульна собака, ожив.
Він схопив горілку, відкусив кришку і залпом випив її, як воду.
...
- Сергій Іванович Павлів? — Тихо запитав високий началься.
Чоловік, який випив половину пляшки, підняв очі. Його погляд став гострим.
— Принят на службу в Східній розвідці 1976 року.
Голос коренистого чоловіка був спокійний, наче він читав резюме.
— Хто ви... Скотланд-Ярд? МІМІ-6? — Павлів з дивана проривав, і став небезпечним полярний ведмідь, готовий до атаки.
— Не зрозумійте неправильно, — посміхнувся чоловік. - Я прийшов сюди через твою репутацію. Мене звати Варіан Уріен.
Це не схоже на британське ім’я, а насторожено подумав Павлів.
Тим не менш, його ворожість трохи ослабла.
- Лорд Уріен, що привело вас сюди? — Англійська Павла був поганим, повним граматичних помилок, якщо уважно слухаєш.
Чоловік підштовхнув до нього конверт. Павлів відкрив і замер.
Він був наповнений п’ятдесятфунтовими купюрами — майже 50 штук.
Його рука затремтіла. Йому дуже потрібні були гроші — найбільше на світі.
— Я не можу робити нічого незаконного... - сказав він, все ще чіпляючись за якусь раціональність. — Скотланд-ярд уже стежить за мною. Вони з радістю кинули б мене до Единбурзької в'язниці... Я лише іноземець, який намагається піклуватися про свою дружину і дочку.
- Тут немає нічого незаконного. Я законослухняний громадянин, — серйозно сказав Уріен. — Я просто хочу задати вам кілька питань... Ви знаєте містера Роберта Вілсона з Саутгемптона?
— Містер Уїлсон допоміг мені, моїй дружині і доньці незаконно в’їхати до Британії рік тому у Саутгемптонську гавань.
- Він сказав мені, що ви колись були видатним агентом?
— Під час навчання в академії я був найкращим у класі з усіх предметів.
— Під час служби на кордоні однієї темної ночі ви знищили шістьох порушників, які хотіли потрапити в табір.
— Да, у мене чудовий слух. Я міг визначати місце призначення лише за звуком. Так я і вбив шістьох порушників, — сказав він з гіркою посмішкою. — Але вдома мені довелося обміняти цей медаль на два хліби.
- Тоді скажи мені, ти можеш користуватися цим? — Уріен кинув йому пістолет. — У нього сильна віддача. Спробуй тримати його однією рукою.
Не встиг Павлів відповісти, як двері раптово відчинилися.
У кімнату увійшла жінка зі Східної Європи.
На ній було плаття з глибоким вирізом і міні-юбка, яка ледве доходила до талії, а на плечі були наднуто бавовняне пальто. Її губи були пофарбовані яскраво-червоною помадою, а густий макіяж не міг приховати зморшки в кутках очей.
У молодості вона, напевно, була гарною, але, хоча їй було всього тридцять з невеликим, її обличчя виглядало набагато старше її років.
— Сергій... Вибач... Я не знала, що у тебе гості... — Проплепала вона.
Вона швидко сховалася в глибині квартири.
— Це... Сара... Моя дружина... - Пробурмотів Павлів, опустивши голову від сорому.
— Спочатку подивіться на пістолет, — сказав Уріен навмисно змінюючи тему.
...
— Без проблем, — відповів Павлів. - Могутній напівавтоматичний пістолет великого калібру, розроблений в середині 80-х. Сильна віддача, але я досить сильний, щоб стріляти з нього однією рукою без проблем... Якщо вам потрібні докази, я можу протестувати його на стрільбище.
- Не потрібно. Я вам вірю. — Уриен кивнув.
- Отже, що ви хочете, щоб я зробив? — Тихо запитав чоловік. - Бути вашим охоронцем?
— Нет... - Чоловік похитав головою. — Мені просто потрібно трохи вашого волосся.
— Волосся?
- Саме так. — Уріен дістав ще один конверт. — Більше трьох тисяч фунтів. Я хочу купити ваше волосся — лише невелику кількість.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya