Глава 24: Догляд за магічними істотами
У неділю вранці Джон не встав так рано, як зазвичай.
Тільки близько дев'ятої години, коли більшість нових учнів Хогвортса вже встали з ліжка, він нарешті вийшов із гуртожитку.
Він попрямував до Великої залу на сніданок і здалека почув, як Драко Малфой за столом Слізерін хвалився тим, що дав урок Гриффіндору: « Я навіть не повинен був діставати паличку. І знаєте, що? Він зіпсував закляття, прокляв себе і в результаті виблював купу слизнів! Ха-ха-хо...
Окрім гриффіндорців, Пуфендуй і Когтевран кидали на нього огидні погляди, але Малфой цього не помічав.
Джон не затримався в залі. Закінчивши обід, він повернувся в загальну зал Пуффенда і взяв скляну клітинку з двома багряними павуками Південної Африки.
На виході з замку повз нього проплив привид, і він поспішив відійти в сторону.
- Доброго ранку, Джоне! - Його привид тепло привітав.
— Здрастуйте, чернець! — Джон шанобливо вклонився Толстому монаху, який у відповідь кивнув.
- Я шукаю кабінет професора Стебля...
— А, шукаєш Помону, да? Її кабінет знаходиться в маленькій дерев'яній хатині поруч з теплицею номер один. Йди туди. Зазвичай вона трапляється там щонеділі, — сказав Толстий ченець з доброю посмішкою.
— Дякую, чернець.
Товстий монах був найприязнішим привидом у школі. Школа працювала лише тиждень, а Джон вже три рази питав у нього дорогу. Кожного разу монах відповідав терпеливо і дбайливо.
...
Професора Стебль не було в кабінеті. Джон перевірив сусіднє теплиці і нарешті знайшов її в третій.
Вона була в пухнастих рожевих навушниках і витягала зелено-фіолетовий ріст.
Джон швидко відступив назад і закрив вуха.
Через мить професор Стебль закінчила роботу з рослиною і вийшла, одягнувши рукавички зі шкіри дракона.
— Джон? — Вона здивувалась, знімаючи навушники.
- Це мандрагора, так? — Усміхнувся Джон. — Я вчасно закрив вуха!
— Дуже мудро, інакше ти можеш втратити свідомість на кілька годин, — сказала вона, піднімаючи великий палець на знак схвалення. — Якби це було під час уроку, я б дала Пуффендую кілька очок... Отже, чим я можу тобі допомогти?
— Э-э... Професор, це мій улюбленець. Недавно з ним щось не так, — пояснив Джон, діставаючи скляну клітинку.
— Домашню тварину? - Стебль похитала головою. але я професор травології. Щодо цього ти повинен звернутися до професора Кеттлберна, викладача Уходу за магічними істотами.
— Но... Я першокурсник. Професоре, у нас ще не було занять з професором Кеттлберном... — Недобре сказав Джон.
- То ти з ним не знайомий? — Стебль поплескала його по плечу. - Ходімо, я відведу тебе до Сільвануса.
...
Професор Помона Стебль, мабуть, була найдобрішим вчителем у Хогвортсі, особливо щодо учнів Пуффенда.
Жоден інший професор не пішов би особисто з першокурсником в іншу частину замку заради такої справи.
Джон, йдучи за нею, прибув до околиць забороненого лісу.
Хіжини Хаґріда не бачили, отже вони мали бути на протилежній стороні лісу.
Поруч стояв маленький будиночок з солом’яним дахом. Професор Стебль підняла паличку і обережно постукала у двері.
- Що таке? — Голос всередині.
— Сільванусе, це я - у мене є учень, якому потрібна твоя допомога! — кричала Стебль.
— Помона... Доброго ранку, Помоно... — Літній чоловік зі сивим волоссям вийшов з будиночка, прихручуючи.
У цей момент Джон зрозумів, чому Хаґрід замінить його як вчителя по Заходу за магічними істотами в наступному році. Професор Кеттлберн, очевидно, був дуже старий з повністю сивим волоссям і бородою.
— А ви хто? — Професор Кеттлберн озирнувся. - Ви мені незнайомі.
— Професор, я першокурсник з Пуффендую! - Джон швидко відповів.
— Першокурсник... з Пуффендую... — Каттлберна очі пом’якшилися. - Колись я теж був першокурсником з Пуффенда... Це було понад 80 років тому...
« Здається, що Сильванус, улюбленець Джона, має деякі проблеми. Він сподівався, що ви поглянете на нього, — сказала Стебль, пояснюючи ситуацію.
« Добре, немає проблем », — сказав Кеттлберн, переглянувши погляд на скляну клітинку в руках Джона.
— Дві павуки. До того ж вони досить звичайні. Ви тримаєте їх як домашніх тварин... Я думаю, ви б добре поладнали з Хаґрідом, - пробурмотів Кеттлберн.
— Обережно, Помона в резервуарі з водою за вами гринділоу. Не дайте йому вибратися!
— А ви, містер Харт, не перекидайте чайник біля своїх ніг - всередині нього осики...
- Вони абсолютно здорові. З ними все гаразд, — закінчив Кеттлберн після швидкого огляду.
- Але вони весь час б'ють по клітині, намагаючись вибратися. Так триває з минулої ночі. Раніше вони ніколи так не поводилися, — спокійно сказав Джон, підготувавши відповідь.
— Дивно... — Кеттлберн насупився. — Я ніколи не бачив, щоб звичайні павуки так збуджувалися.
— Може, це страх? — тихо запитав Джон.
— Страх? — Кеттлберн нахилився, щоб подивитися ближче. — Хм... Схоже на те...
— Але це неможливо, — рішуче сказав він.
- Чому? — запитала Стебль, недоумкуючи.
— Є лише одна істота, яка досить зла, щоб вселяти страх у павуків, але цей вид вимер близько п’ятисот років тому в Британії. Міністерство суворо забороняє їх ввозити на острови, тому жоден з них не може опинитися десь поблизу Хогвортса! — Говорячи це, професор Кеттлберн повернув клітину Джонові.
- Можливо, ви забули їх нагодувати, містер Харт. Я дам вам м'яке заспокійливе зілля. Спробуйте дати їх і подивіться, чи це допоможе.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya