Глава 15: Кухня і Виручай-комната (часть I)
Джон Гарт прокинувся о шостій ранку наступного дня.
Він встав і озирнувся. Він був у спальні хлопчиків з Пуффендуя.
Спальні Пуффенда були організовані як однорідні кімнати, і кожен учень мав окреме приміщення. Хоча зовні вони видавалися маленькими, всередині було надзвичайно просто.
Його валіза вже була принесена. На підвіконні стояла скляна клітина з двома багряними павуками Південної Африки.
Джон підійшов, взяв кілька мертвих мурошних черв’яків з маленької коробки поруч із кліткою і кинув їх всередину. Він не особливо турбувався про здоров'я цих « пишачів» - поки вони доживуть до Галовіна, вони виконуватимуть свою роботу.
Швидко помивши і перевдягнувшись у чорну мантію Хоґвортсу, він подався до загального залу Пуффендуя.
У той час, приблизно половина сьомої, кімната була цілком порожня. Сонячне проміння проникло через вікна, де рослини виставлені в кімнаті. Їх всі розмістили там професор Стебль, голова школи Пуффендай.
Джон не збирався затримуватися. Він пройшов через круглий підземний тунель, виліз з бочки і повернувся у перший підвальний коридор Хогвортсу.
Шкільні правила забороняли бродити по коридорах вночі, а у Джона не було таких потужних інструментів, як плащ-невидимка або карта Мародера, які дозволили б йому досліджувати школу під покровом темряви.
Але ніщо не перешкоджало йому встати о шостій ранку і ходити по тихій школі. Це не порушувало жодних правил, так і освітлення було все одно краще.
Його першою зупинкою була кухня, розташована прямо поруч із загальною кімнатою Пуффендуя.
Він був голодний, але Великий зал в цей час не працював.
— Габріель сказав, що кухня знаходиться в кінці цього коридору, — пробурмотів Джон і озирнувся вниз.
Невдовзі він знайшов її — зображення срібної фруктової вази.
Він простягнув палець і злегка почухав велику зелену грушу. Вона зашевилася, видала хіхікання і раптово перетворилася у зелену дверну ручку.
Він штовхнув двері і опинився в кімнаті, майже такий же великий, як Великий зал. Покриті мідні каструлі і сковороді були складені біля кам’яних стін, а в далекому кінці стояв великий цегляний камін.
— Сэр... Привіт. Сер... — До нього підбігло маленька істота. - Можу я вам допомогти?
Це була потворна маленька істота - домівка ельф. У нього були вуха, подібні до вух кажана, і опуклі зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. Хоча Джон був готовий до цього, він все одно злякався.
- Добрий день.
Джон взяв паузу, щоб заспокоїтися, а потім простягнув руку. — Я Джон Харт з Пуффендуя. Можу я попросити сніданок?
— Пуффендуй! — Подзвонув домою. - Ласкаво просимо... О, ласкаво просимо... Яка честь...
Коли він вислизнув, то нервово стидав два пальці Джона у своїх крихітних руках.
Відразу ж підбігли ще шість домових ельфів, несучи великий срібний внос, на якому лежали високий склянку молока, чашка і тарілок, повна печива.
Дякую, але це занадто багато! - Джон сказав правду. - До речі, я ще не знаю твого імені.
— Мене звати Кляйн, пане, — відповів він дома і витерти сльози. — Для мене велика честь служити Пуффендую!
Дедалі більше домів збирались навколо, запихаючи хліб, торти та пирогі в руки Джона.
— Досить, досить, дійсно! — Джон сказав, а потім повернувся до Кляйну. — Почекай... Чому ти так підкреслив слово "Пуфендуй"?
« Тисячу років тому життя ельфів було жахливе, — сказав Кляйн, не шкодуючи часу на сльози. Леді Гельґа Пуффенда привела наших предків працювати на кухню Хогвортса. Вона дала нам роботу і попіклувалася про те, щоб нас не обтяжували. Завдяки їй з тих пір ми живемо краще, ніж будь-які інші ельфи...
Кожен будинок Хогвортсу зобов'язаний захищати дім Пуффендай.
...
Через 10 хвилин Джон залишив кухню з кишенями мантії, набитими їжею, під пристильним поглядом більше сотні домових.
Очевидно, що Пуффендай був правильним рішенням — принаймні у школі він ніколи не голодуватиме.
Тепер він зрозумів, чому в загальній кімнаті Пуффендая не було заклинань проти вторгнення. Майже тисячу років ніхто не проникав туди через те, що будинки завжди стежили за входом. Будь-який порушник був би негайно вигнаний.
Джон не повернувся до своєї кімнати і не поспішив на уроки лише 6:30. Він почав підніматися вгору по сходах замку.
Сходи Хогвортсу були відомі своєю складністю, але на щастя, портрети із задоволенням давали вказівки і більшість з них були дуже корисними. Джон послухався їх і добрався до восьмого поверху.
Через більш ніж десять хвилин він знайшов стіну напроти гобелена, що зображає троля, яка б’є Барнабаса.
Після того, як він тричі пройшов взад-вперед перед стіною з'явилася порожнисті двері.
Вхід до Відрай-кімнату відкрився.
Джон простягнув руку, повернув латунні ручку і відкрив двері.
Усередині стояв обідній стіл, накритий їдальнями.
- Вау, це місце неймовірне!
Джон висипав вміст кишені на стіл і почав насолоджуватися сніданком.
— Може, мені варто перевірити, на що здатна Виручай-комната - подумав він.
Почати з широкого і поступово сушити коло...
Він встав.
- Мені потрібен стратегічний ракетний бункер і міжконтинентальна балістична ракета з ядерною боєголовкою! - Він сказав про себе. - Нічого занадто потужного, щось на зразок Dangfeng-5, Topol-M або Minuteman III підійде!
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya