Глава 2: Мінерова Макгонагал
Для поселенця душ, який вирішив старанно вчитися, займатися науковими дослідженнями і присвятити життя модернізації світу...
Для людини, яка понад десять років старанно вибудувала шлях у наукову середу...
Для того, хто ще до одинадцяти років прочитав сотні профілактичні журнали і був повністю готовий стати вченим...
...
Що могло б бути краще, ніж знати: світ у якому він живе, керує не наукою, а магією?
Розпач? Безнадійність? Повний крах світогляду? Важко описати почуття Джона Гарта.
Тремтячими руками, він відкрив четвертий і останній лист.
Директор Школи чаклунства і магії Хогвортс: Альбус Дамбльдор
(Президент Міжнародної конфедерації магів, Верховний чаклун Візенгамота, кавалер Ордена Мерліна).
Шановний містер Харт!
Ми раді повідомити вам, що ви прийняті в Школу чаклунства і магії Хогвортс.
До листа входить список потрібних книг і ресурсів.
Початок навчального року — 1 вересня. Ми просимо надіслати вашу відповідь сова не пізніше 31 липня.
Щиро ваша,
Заступник директора
Мінерва Макгонагал
Неправдиві слова не могли повністю узгоджуватися з тим, що він пам’ятав!
Тепер був лише 1992 рік, за п’ять років до виходу першої книжки Дж. К. Роулінг про Гаррі Поттера... Значить, це ніяк не міг бути чийсь розіграш.
Залишилося лише одне пояснення - світ, в якому він прожив більше десяти років, насправді був світом Гаррі Поттера.
Раптом повітря навколо здався йому... Зачарованим.
- Що трапилося, любий? — Джуді відразу помітила дивний вираз обличчя сина.
- Н-нічого... — Джон заплутся і дав мені листа. — Просто... Ще одне запрошення зі школи.
Ерік і Джуді здивовано переглянулися і взяли листа.
П'ять хвилин потому.
— Думаю, це якийсь безглуздий жарт, - опудало вимовив містер Харт.
— Саме так! Школа магії? Яка ж безглуздість! - Його підтримала місіс Харт.
Джон видавав гірку посмішку. Судячи з спогадів, дуже скоро Хогвортс повинен був прислати професора пояснити його батькам апарат чарівного світу...
— Думаю, варто викликати поліцію. Цей розіграш зайшов надто далеко, - пробурмотів Ерік.
У цей момент у двері постукали.
- Хтось прийшов? — Джуді поспішно поправила фартух і пішла відкривати калітку.
За воротами стояла суворого виду жінка в квадратних окулярах, які нагадували котячі відміти навколо очей. На ній була темно-зелена мантія, а іссіньче волосся було туго зібрані в пучок.
— Ви опікун містера Джона Харта? - Вона сказала, що так.
- Привіт, я його мати. Хто ви такі? — Джуді ввічливо відповіла.
— Мінерва Макгонагал, — представилася жінка. - Я професор.
Джон підняв погляд на жінку з суворим обличчям і злегка замутився... Раптом він згадав про «бродкову кішку », яку десять хвилин тому вигнав від поштової скриньки.
- Ласкаво просимо, ласкаво прошу! — Нагородилась Джуді, запрошуючи професора Макгонагалл увійти. — Ви ж з Ітонського коледжу, чи не так?
- Що? — Професор МакГонаголл злегка нахмурилася, потім похитала головою. — Я прилетіла з Хогвортсу.
— Хогвортса? — Джуді розгубилась, почувши незнайому назву.
— Зачекайте хвилинку! — втрутився Ерік, знову подивившись на лист. - Ви хочете сказати... Професор Макгонагал... Хогвортс... Це не жарт?
Він навіть почав заїкатися від шоку.
« Звичайно, ні », — з легкою зневагою відповіла професор Макгонагал. — Хогвортс — це школа для людей з особливими здібностями, а також Школа магії із більш ніж тисячу років історії.
- Тобто... листа дійсний? — запитала Джуді, побледнем.
— Як магли, тобто звичайні люди - ви цілком можете не знати про існування магії, але...
— Ах! — скрикнула Джуді.
Професор Макгонагал, яка стояла на порозі і раптом зникла. На її місці сиділа смугата кішка.
- Ч-що... Що відбувається? - Видав Ерік, який ще ніколи в житті не виглядав настільки розгубленим.
- Але магія справді існує.
Полосатий кіт граційно пройшла в кімнату, замітила у Джона гострий зір і знову стрибнув на диван.
Вона повернулася до Джона і спокійно сказала:
- Містер Гарт, на відміну від ваших батьків, ви не звичайна людина. Ви чарівник, що народився з даром. Коли ви підете до Хогвортсу, то зможете справді розвивати свої здібності.
Побачивши, що Джон все ще стоїть в заціпенінні, Макгонагал вирішила що він просто захоплений почутим - подібна реакція була звичайною для юних чарівників з родини маглів.
- Можливо, ви все ще сумніваєтеся в моїх словах, містер Гарт, — продовжувала вона. - Чи ви коли-небудь помічали здібності, які відрізняють вас від інших? Чи траплялося щось дивне, коли ви були налякані чи сердиті?
Виняткові здібності... Чи фотографічна пам’ять вважається майже взагалі? Може, я один з тих рідкісних людей із феноменальною пам'яттю?
Дивні явища при сплескі емоцій... Що ж, після реінкарнації Джон мав свідомість людини під сорок і рідко вів себе як дитина. Він майже ніколи не втрачав самовладання - так що жодна випадковість магії, звичайно, не відбувалося.
Отже... Він дійсно чарівник? Так званий бруднакровка, народився у маглів?
Коли Джонове здивування поступово зникло, професор Макгонагал піднялась.
— Містер Харт, тепер ви і ваші батьки повинні вирішити: чи будете в Хогвортс та станете справжнім чарівником?
— Список потрібних підручників і шкільних приналежності до письма. Вам потрібно буде відправитися в Косою провулок у Лондоні і купити все необхідне.
- Ах так, адреса Косого перевулку...
Професор МакҐонаголл витяг з мантії маленьку магічну паличку, помахала нею і на стіні спалахнула рядок сяючих літер:
Чаринг-Кросс-роуд, 117, Вестмінстер, Лондон.
- До побачення, сім'я Харт.
З цими словами вона вийшла з кімнати і зникла.
— Зачекайте! — Джуді поспішила до дверей, але коли добралася до неї, професор уже пішла.
Очевидно, не всі ставилися до нього як до Вибраного — коли професор особисто супроводжує тебе в косою перевулок.
- Це був сон? — Пробурмотіла Джуді, повертаючись в вітальню.
— Ні, мамо не думаю, — усміхнувся Джон. Ми не могли побачити той самий сон.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya