— Моя покоївка Ремі добре дбала про мене. Приготовляє мені косметичну воду з корінням іриса...
Дівчина виклала щоденні справи, про які Астер не просив. Його вуха не турбували тихі болти і звучали на диво затишно.
— Отже, в кінці, масло камелії...
В незалежності від того, що дівчина говорила, Астер взяв її волосся в руку і підніс до кінчика носа. Він відчував запах. Пахли рожевим ірисом.
Тільки коли дівчина замовкла, Астер зрозумів, що те, чого він щойно зробив, збентежило її.
Коли він відпустив волосся, яке тримав у руці, вона відступила назад. Щеки дівчини почервоніли.
Це весело. Здавалося, щось м'яко шевнювалось у нього в животі. Він дедалі більше хотів її дражнити.
- Ти ніколи такого не робила з Рітаусом?
- Що?
Очевидно, дівчина не розуміла. Астер знову схопив її за прядь локонів і цього разу приклав їх до своїх губ.
- Щось на зразок цього.
Дівчина повернула голову, коли його губи торкнулися її волосся. Цього разу навіть її вуха почервоніли.
— Хм.
Астер навіть не зрозумів, як кутки його рота поповзли вгору.
— Якщо ти зрадієш зі мною, я відпущу тебе і твого брата.
Тільки тоді дівчина повернула голову і подивилася на Астера.
— Життя твого брата залежить від тебе.
Усмішка Астера поступово ставала підступною, а блакитні очі дівчини затремтіли від страху.
***
Різні ляльки, іграшки були розставлені в тісному кімнаті, та ліжко. Кроти з рожевим балоном і постільною білизна була дуже дівчачою.
І обличчя дівчини, коли вона побачила рожеве ліжко здавалося збитим з пантелику.
- Тут?
— Да, тут.
Чим більше соромилася дівчина, тим тоншим ставав рот Астера. Будь-хто міг би сказати, що він посміхається.
- Якщо тобі це не подобається, що щодо мого ліжка?
— О, нет. Мені тут подобається!
Дівчина поспішила до рожевого ліжка. Астер задоволено озирнувся її зовнішній вигляд.
- Яка користь від цієї кімнати?
Вона озирнулася цій вузькій кімнаті сидячи ліжка. Особливо вирізнялися ляльки та іграшки. Це була кімната, яка примикала до спальні Астера, і двері були сховані в кутку, наче це був прихований.
— Моя кімната для іграшок.
Астер усміхнувся дівчині, яка сиділа на рожевому ліжку.
- Це місце, де я залишаю тільки те, що мені дороге.
У кінці слів Астера двері зачинилися. Очі дівчини на мить здригнулися в клацці зачиненими дверима.
"Хм".
Астер замкнув двері ключем, яким давно не користувався. Ця кімната була місцем, де Астер зберігав свої улюблені речі з дитинства, і Герцог Літхі не наближався до неї.
- Рожевий колір не дуже хороший?
Це ліжко було наймолодшою в особняку. Насправді це було не в смакі Астера, але він вирішив, що дівчині його віку це сподобається.
Але коли ліжко поставили в маленьку кімнату, де він зберігав іграшки, воно було занадто великим. Одне ліжко заповнило кімнату.
Слуги навіть не могли б пересуватися в кімнаті, якби клали ліжко, тому їх переміщали за допомогою магії.
- Я збираюсь пошукати щось ще завтра.
Астер з гордістю подивився на двері своєї кімнати для іграшок.
***
А в ув’язненні дівчина жила у добрих умовах. Вона не виглядала втомленою, тому що мала можливість спати і добре харчуватися. Вона почала розмову, тому Астер не нудьгував.
— Коли я була маленькою, то грала з Францом на дерев’яних мечах і знищила багато дорогих серцю прикрас моєї матері.
Незважаючи на всі сподівання, Астер зрозумів, що Францова сестра Веста мала великий темпераметр.
« У той час я не знала, що картини чи кераміки були такими дорогими.
Дівчина озирнулася в кімнату Герцогині, прикрашену яскравими прикрасами. Вона сказала: « Ось чому вона ховала всі цінності до того часу, як ми виросли. Я думаю, що кераміки вже тоді не залишилося. О боже, глянь на цю квітку.
Її погляд швидко сягнув квітки, яка прикрасила кімнату Герцогині. Слабка свіжа квітка мала чудовий вигляд.
— Здається, його щодня змінюють на свіжий. Кожного дня ми з братом опинялися в скрутних ситуаціях, і навіть не залишилося жодної тяги.
Дівчина вдихала аромат маленької вази з білою трояндою, яку взяла з консолі. Вона принюхалась, нахилила голову і знову поставила вазу.
- Ти нічого не відчуваєш, чи не так?
Сказав Астер. Дівчина налякалась і кивнула.
- Квітка померла вже давно. Він сорван 15 років тому.
— Це опудало?
Лепестки виглядали свіжими, а роса на відчуття була холодною.
- Квітка застиг у часі. Загублений життєву силу, занепав аромат і дух у ньому помер, залишився тільки вид свіжої квітки.
Астер яскраво посміхнувся і витягнув квітку, вазу якої було видно. Коли він приклав його до носа, запаху не було.
- Як мертве тіло.
Герцог Літхи був у люті, коли хтось торкався до чого-небудь в цій кімнаті. Знавши це, Астер також повернув квітку на місце. Однак інколи з’являлося бажання зруйнувати усе, що призвело до конфлікту.
- Я покажу тобі інше місце.
Астер привів дівчину до запасного проходу.
Протягом останніх декількох днів, коли йому було нудно, він показував їй особняку. Дівчина обережно слідувала за Астером і щиро захоплювалася ним.
- Я думала, що це великий маєток, але щоб бути співрозмірним з Імператорським палацом...
Жінка згадала зимовий бенкет у Імператорському палаці, на якому була з батьками. Імператорський палац, який вона бачила, був тільки його частиною, і з точки зору розмірів імператорський палац був гнітючіше великий, але також було вірно і те, що особняки Герцогства Литхи був великим і барвистим.
Після цього Астер тягав її по особняку.
Зазвичай, Астер заводив би цю дівчину до в'язниці і знущався над нею як на Франца Весту. Але цього разу він не хотів робити це, можливо, тому що це була проста примха. Зрештою він навіть показав їй скляну оранжеву, за якою доглядав Степан.
— Ця квітка - це Лунадмель. Він діє збуджуючою дією.
Коли Астер взяв рожеву квітку і простягнув її, дівчина затряслася й прийняла квітка з несловним виразом обличчя.
- Для мене... Це квітка, яка мені не потрібна.
Зробивши вигляд, що не помічає ніякового погляду дівчини, цього разу він створив гібрид з гарбуза і лілії та показав їх.
— О боже! Вау! Дивовижно!
Реакція жінки була найзахопливішою і бурхливою з усіх, що коли-небудь говорив Астеру.
- Це теж магія? Що трапиться, якщо посадити насіння?
— Чи ви можете виростити нову рослину?
— Якщо б ви могли вільно пересувати рослини, то змогли б поїхати в райони, де є більша потреба у їжі, і за один день виростити врожай.
- Це дуже корисне вміння! Дивовижно! Неймовірно!
Коли дівчина стала більш балакучою, Астер замовк. Астер не знав, як реагувати, бо ніхто з них не мав такої чистої радості.
- Нічого особливого.
Він різко відповів, відчуваючи сором і знову вийшов з оранжереї.
— Зачем? Тут весело...
— Все в порядке. Зустріч з доглядачем за оранжею викликає головний біль.
- Цей чоловік жахливий?
- Він огидний виродок.
Протягом останніх декількох днів Степан не був у особняку, сказавши, що знову поїде до свого рідного міста. Тим часом, поряд з ним була ця дівчина, тож коли Стефан повернеться, вони обов’язково зустрінуться.
— Ніколи не ходи по цьому особняку поодинці. Тому що це небезпечно.
- Ти навіть не випустиш мене з кімнати, коли одна.
— Знаю.
Астер відвів її в кімнату особняка, щоб пограти у шахи і карти. Це була зовсім інша розвага, на відміну від гри з Рітаусом чи Степаном.
— Я... Я ж добре граю...
— Не-а, зовсім не так.
— Нет! Я найкраща серед своїх друзів.
— Твої друзі, мабуть, грають ще гірше.
— Це дивно.
Дівчина схилила голову набік. Вона подивилася на гру, в якій програла дуже швидко, і врешті здалася, аналізуючи чому вона програвала.
- Твої друзі, вони з Академії?
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata