***
Все навколо було захаращено. Було чути не тільки мову, але й суєту. Його мати була сповнена гніву, кричала на батька. Ті, хто спостерігав за рожево - молодим чоловіком і служницями та чарівниками, були збентежені.
Кайрус теж прислухався до всієї їх базікання. Але все це були марні історії. Насправді, Кайрус зосередив всю свою увагу лише на одній речі.
« Ви впевнені, що не бачите їх?»
Кайрус сів і втупився на « тьох» перед собою. Його тіло тремтіло.
Так, я думаю, всі залишаються спокійними, тому що вони їх не бачать. Якби їх було видно, вони не розмовляли так спокійно.
Я навіть не можу стояти спокійно. Не подобається мені це.
Довкола рожеволосого хлопця, який тихо розмовляв з батьком і матір’ю, були різні речі. Я не мав на увазі чорних чарівників навколо.
« Це ті, кого я бачив уві сні".
Молодий чоловік, який твердив, що він син свого батька, мав рожеве волосся. І їхнє волосся, тих, хто був навколо молодого чоловіка теж були рожевими.
Криваво-різове волосся з червоними плямами крові всюди. Опинившись перед ними віч - на - віч, він відчув, як підкашуються ноги.
Він мав гострі відчуття, йому часто снилося майбутнє, і дуже рідко він бачив нелюдську істоту. Він не міг повірити, що сьогоднішній день випадковий. Озброєні привиди з рожевим волоссям ширяли навколо молодого чоловіка з таким же кольором волосину, як у нього.
« Це жахливо».
Кайрус не міг відірвати очей від привидів перед ним, хоча і не хотів дивитися на них.
"Аа, будь ласка, не роби цього зі мною".
Я побачив знайоме обличчя. Ще один привид з темно-червоним слідом від мотузки на шиї. Його волосся, на відміну від інших примар, не були рожевими.
"Герцог Литхи".
Кайрус здригнувся.
Незалежно від того, чи ситуація закінчилася, слуги прийшли ззовні. Дежурий слуга знайшов його і поспішив запитати про його фізичний стан. Але Кайрус не міг відповісти ні на що. Це тому, що привиди з рожевим волоссям досі не виходили з голови.
« Це більше, ніж карма. Карма, яку ми створили сто років тому, тепер повертається до нас."
На жаль, в цьому просторі був лише один Кайрус, який це розумів.
***
П'ятого Принца! Невже відбудеться колосальна зміна під час наслідку трону? ✔
Снаружи было шумно. Новини про Астеру швидко поширилися по цілій імперії.
Світ був схвильований історією П’ятого Принца.
Хто цей таємний Принц? Правда про біологічну матір! ✔
- Эксклюзив! Правда про П'ятого Принца, чому він жив у бігах протягом 20 років? ✔
- Увага! Цікавість світських жінок до П'ятого Принца! ✔
▫ Яким ідеальним типом є двадцятирічний П'ятий Принц? ✔
Мені було так цікаво, що я не могла купити газети, бо всі заголовки були схожі на блискучі перлини. Це те ж саме, що засоби масової інформації в минулому житті, у цьому місці жовта преса теж була популярною.
Серед них було особисте життя Астера. Історія народження Астера, його матері та сім’ї матері детально описувалась з дозволу імператора. Ім'я сім'ї "Литхи", яке було табу в суспільстві, також згадували кілька разів.
— Кайла!
Бах!
Юнак і дівчина мого віку увійшли зі звуком, що відкривалася двері в мій кабінет. Лоіс Веста і Адела Весту. Вони були для мене кимось на зразок далеких родичів.
— Ты была права. П’ятий Принц дійсно з'явився!
У їхній руці була сучасна газета.
— Берг божеволіє від цієї новини.
Як і я, Лоіс та Адела також були лицарями з Рицарів-Хранників. Тепер вони звільнилися з Рицарів-хранників на моєму прохання.
- Послухайте, всі газети опубліковані сьогодні П'ятого Принца.
Лоіс розгорнув газету, яку він приніс перед моїми очима. Але я вже прочитала газету, яку приніс Альто, так що нічого нового.
— Кайла, все було так, як ти сказала. Новий Принц - дуже могутній чарівник. Навіть якщо зібрати разом багато чарівників Імперії, вони не зможуть боротися з ним.
Справа не в тому, що вони не зможуть перемогти його, але це було правдою, його взагалі ніхто не може виграти. Але я навіть не здогадувалася.
- Тепер почнеться битва за престолостедію.
Я встала зі стільця і поклала на стіл газету, яку читала. Погляди родичів мого віку звернені на мене.
— Приголомшливо, Кайла. Як ти завжди передрікаєш такі речі?
Цього разу я використала той самий метод, що і для мого батька. Лица Лоіса та Аделаїни посуровіли, коли я згадала про те, що це «нформація, яку знають лише деякі з Рицарів-Хранників.» Але пішла трохи інша реакція на відміну від мого батька.
- ...троногі?
— Ага. На відміну від лицарів, командувачі отримують таку ж інформацію.
Лоіс і Адела обмінилися дивними поглядами.
— Ми звичайні лицарі, тому не поділилися такою інформацією.
— Ну, Кайла була в центрі уваги з тих пір, як приєдналася до нас.
На обличчях Лоіса і Адела відображалася легка заздрість. На мить я зрозуміла, що я обеззброїла. Мені слід було придумати інше виправдання.
— Так, начальники підрозділів повинні заздалегідь знати про цю конфіденційну інформацію. У мене не було можливості отримати інформацію, коли я була звичайним лицарем.
Я кинулась виправляти « несправедливість», яка могла випробовувати родичі мого віку. Але вибору не було.
— Кайла, ты... Ти була простим лицарем менше місяця.
Обережно пробурмотіла Адела. Якщо подумати, мене підвищили до командира менше ніж через місяць, як тільки я приєдналася. Лоіс і Адела не отримали таких переваг. Лоіс похлопала Аделу по плечу в той момент, коли вона вибирала, як реагувати.
- Люди з Кратьє швидко просуваються по службі.
Блакитні очі Лоіс витріщилися на мене.
— А Кайла Майстер Шует.
Очі Лоіса опустилися, подивившись мені в очі. Я відчувала його погляд на тильної стороні правої руки, де була видно мітка Шует
- Так, плюс вона майбутній Генерал-Комендір!
Адела подивилася на мене і кивнула на знак згоди.
- Я заздрю тобі, Шуетте.
Пробурмотала вона собі під ніс, тихо шепотчи. Лоіс і Адела також мали кров родини Весту, тому вони могли володіти Шуеттом та Шіцуро.
Без мене і Франца, можливо, наш сімейний скарб належав би Лоісу та Аделе. Те саме стосувалося й інших родичів.
Але ми з Францом - прямі нащадки. Оскільки мій батько був головою родини Веста, скарб сім’ї перейшов до нас. Клани прямої крові мали переваги.
З гіркотою я почула звук, який відчиняли дверні ручки.
Бах!
Двері кабінету різко відчинилися, і хтось увійшов. Будь ласка, стукай у двері.
- Дженія?
Чоловік, який підійшов до мене, була Дженія, яка найбільш активно підтримувала мене перед моїми родичами. У руці вона тримала газету, яка, здавалося, вийшла сьогодні.
- Ти це чула? П'ятий Принц дуже гарний!
Обличчя моєї сестри було не дуже серйозно, тому воно було швидше зацікавленим.
- У мене є інтерв'ю з придворними дамами, і всі вони-захопливі відгуки!"
Джанія з захопленням розкрила газету і показала її Лоісу та Аделе.
— Хіба є справа до того, чи гарний П'ятий Принц?
Лоіс, чоловік, не виявляв особливої зацікавленості.
— Убирайся з мого шляху!
Дженія встала перед Аделою, відштовхуючи Лоіса.
— У тебе випадково немає фотографій Принца в газеті? Або ілюстрація!
Очі Дженія були сповнені відчаю. Але вона похитала головою. Незважаючи на всі оптимістичні відгуки ЗМІ про зовнішність Астера, у статті не було навіть маленької фотографії чи детальної картини.
— Мені цікаво, чи він такий прекрасний? Цікаво, як він виглядає.
На відміну від звичайної елегантної зовнішності, Дженія здавалася дуже веселою.
- П'ятий Принц ще не з"явився офіційно. Може бути, навіть репортери його не бачили.
Це мало потішити її, але я нічого не зміг зробити.
— А-а! Я не повинна була йти з адміністрації!
Джія раптом закричала.
— Якби я не звільнилася, то пішла б до палацу і обличчя П’ятого принца звернулось би!
Крик моєї сестри був такий відчайдушний, що я, Лоіс і Адела стали потішати Дженію.
- Сестра, будь ласка, не кажи такого.
- Думаю, ми розуміємо, що ти відчуваєш? Ми розуміємо, що ти витратила все життя на навчання? Серед Рицарів-хранників все ще є гарні чоловіки!
— Ні, там не все так добре...
Адела поглянула на Лоіса і запнулася. На мить вираз обличчя Лоіса спотворився.
- Чому ти дивишся на мене?
Мій розклад дня, який починався з тихого читання газети, поступово розвалився через моїх родичів.
І знову, без стуку, хтось відчинив двері.
— Кайла, твоя тітка тут!
Цього разу це була мати.
— Будь ласка, почитайте...
Моя мати, яка, здавалося, не почула моїх слів, вивела Дженію, Лоісу та Аделу з кабінету.
— Кайла, тобі потрібно йти, вірно? Вона у вітальні на другому поверсі.
— Я збираюся приступити до роботи прямо зараз...
— Прийшов старший родич, ти як голова сім’ї, повинен показати своє обличчя. Ти все одно не працюєш вранці.
Невже мене вже зловили на тому, що я вдаю, ніби працюю, а насправді вранці відключаюсь? Коли я пішла за мамою, яка вела мене за руку, то безпорадно вийшла.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata