***
Перше, що потрібно було зробити для того, щоб залишити орден - це написати заяву про відставку.
Коли заява про відставку буде прийнято, я мав заглибитися в співбесіду з генерал-Комендіром.
— Проблеми зі здоров’ям і неминучі сімейні обставини. Яка зразкова відповідь, Командире Весту.
Після заяви про відставку поточного Генерал-Комендір Граф Серта висловив свої почуття щодо мого твердження про звільнення. Чи це показувало, що я скопіював його? Я вважала, що написала легкій і бездоганній записці про звільнення з роботи та посилила заяву на відставку попередніх команд.
— Якщо ви хворі, я дам вам довгу відпустку.
Почувши слова Графа Серта, я низько вклонилася.
— Мені дуже шкода, але якби це були лише проблеми зі здоров’ям, я б пішла у оплачувану відпустку.
Що ж, Граф Серта фиркнув. Це було не дуже невдоволене обличчя. йому це нецікаво. Графу Серта також здавалося, що більше нічого не було сказати, і зустріч підходила до кінця, тому я спробувала встати зі свого місця.
- До речі, Командире Веста.
Граф Серта покликав мене. Я вже встала, але знову сіла поруч з Графом Серта.
- Так, будь ласка.
Граф Серта поперемінно дивився на заяву про відставку і на моє обличчя. Йшла невелика пауза.
—...Шуэт.
Як чоловік з Шует, я зобов'язана захищати Імперію і він намагається мені сказати це знову? Але те, що сказав Граф Серта, було несподіваним.
- Чи може хто-небудь ще володіти Шуетт, крім вас?
- Що ви хочете цим сказати?
Коли я знову запитала Граф Серта щось пробурмотів і відкрив рот.
- Ви відмовляєтеся від прав Шует і... Я питаю, чи може хтось ще володіти Шует?
Я подивилася на обличчя Графа Серта. Я не могла побачити його очима, щоб зрозуміти, можливо, тому що питання з'явилось мені дивним.
- По-перше, на жаль, поки я Майстер Шует, я не можу передати право власності. Я поняття не маю, коли хтось ще зможе стати майстром, тому, як би я не намагалася, я б не могла передати право володіння Шует.
Граф Серта нічого не говорив. Що це було? Я почувалась дивно.
- Якщо власник, який є Майстерем помирає... Тоді їм може заволодіти хтось інший?
Чому ти питаєш мене про це?
— Да, это так.
Це був дивне питання, але я відповіла на нього максимально чесно.
- Тоді у Шецуро будуть такі ж умови.
—...да.
Граф Серта, який не хотів зустрічатись зі мною поглядом, підняв голову і подивився на мене.
— Ваш брат, Франц Веста. Якщо вам доведеться покинути Рицарів-хранників через стан здоров'я, хіба не повинен до нас приєднатися Франц Веста?
Як і очікувалося, знову розмова перейшла на Франца.
- Я не збираюся робити Франца лицарем. Через свій характер він не зможе адаптуватися і буде страждати так само, як коли він вчився в Академії-інтернаті Кратьє
Коли я пішла у відставку, то не хотіла сказати: « Вибачте », як завжди. Він був людиною, яка дійсно подумала б, що я була неправа, якби сказала: "Вибачте", щоб піти з моменту.
— Да, я розумію. Уходите.
Я нарешті змогла вийти після слів Графа Серта. Це був наш останній момент у якості начальника і підлеглої, але нам більше нічого було сказати.
Після зустрічі з генерал-Комендіром я вирушила в Імператорський палац.
На відміну від інших лицарів, я мусила отримати аудієнцію у Імператора на палаці. Це було тому, що я була головою сім'ї Веста і Майстером Шуетт, який очолював Рицарів-Хранників
Імператор сьогодні знову буде в ліжку, так що людина, з якою я зустрінуся, стане Імператрицею, яка регентує, я подумала про це, коли увійшла у приймальню.
Перед моїми очима смаглявий Імператор сидів поруч з Імператрицею. Я поспішно опустилася на коліно перед Імператором.
— Я вітаю Його Величність Імператора, велику славу Імперії Ельбаха.
Я чула низький сміх Імператора.
- Давно не бачилися, Командире Веста, підніміть голову.
Я обережно підняла очі і побачила, що Імператор слабо посміхається. Біля нього сиділа Імператриця з неохайним виразом обличчя.
— Я сподіваюся з вами все в порядку, Імператриця.
Я опустилася на коліно і схилила голову перед Імператрицею.
- Я йду з Рицарів-хранників.
Імператриця сказала холодному голосу.
— Імперія все ще збентежена через те, що у вас точилися суперечки. Вам справді треба зараз піти?
Слова Імператриці викликали в них обурення.
- Припини, Імператрице, я не думаю, що Вест може щось з цим вдіяти.
Акуратно підстрижені нігті Імператриці впилися у підводний крісла, на якому вона сиділа.
- Сер Кайла, ви не забули, що завжди говорили, чи не так?
Звичайно, я не забула. Я сама це сказала.
— Але я клянуся, що я, Кайла Веста, буду володіти Шует заради її Величності і Імперії.
Імператриця подивилася на мене зверху вниз з озлобленим обличчям.
Мені соромно.
Я ще нижче опустила голову перед Імператрицею. Привітання, яке я проговорила в тій ситуації, тепер почало переслідувати мене. Але тоді я нічого не могла зробити.
- Якщо сер Кайла хоче вийти з Рицарів-хранників, хіба вона не повинна послати свого брата? Шацуро...
Я збиралася знову почути, що сказав Граф Серта.
Імператриця! Хіба ви не чули, як Імператор просив вас зупинитися?
Голос розгніваного Імператора різко впав. Імператриця, яка подивилась на Імператора, незабаром повернула голову. Атмосфера стала лютою. Проте через Імператора мені більше не можна було чіплятися до мене.
- Я не знаю, що відбувається з "Веста" але ви повернетеся, коли все владнається?
Імператор подивився на мене з великим жалем і запитав. Його колір обличчя був смаглявим, і я задавалася питанням, чи дійсно щось не так з цією людиною.
— Да, я вернусь, коли все владиться.
— Коли все проясниться?
Моє серце стисалося, коли Імператор обережно запитав мене.
- Якнайшвидше... Я вернусь.
Імператор голосно розсміявся, як би даючи зрозуміти, що він задоволений моєю відповіддю.
***
Я думала, що буду почуватися краще, якщо піду з Рицарів-Хранників, але мені було не по собі. Це було через те, що сказала Імператриця перед самим відходом.
- Сер Кайла, не варто недооцінювати мій інтелект.
Тоді я зробила вигляд, що нічого не розумію, але Імператриця, здавалося, помітила мій план. Через Стефана вона також знає, що три роки тому я була в особняку Герцога Литхі. І їй повідомили, що всі члени Вести залишають свої пости. Цього разу їй, мабуть, було відомо все.
Я зітхнула по приймальні. Пустий коридор був повний моїх кроків.
- Де всі?
Ззаду почувся збентежений голос консула, який проводив мене. Звичайно, коридор був порожній. У центральному палаці, де зазвичай живуть Імператор і Імператриця, мало бути багато працівників служби безпеки. Але зараз нікого не було.
Перед тим як я увійшла до приймальні, там було багато охоронців, поки мене не проводив консул. Куди вони всі поділися? Потім я побачила, як служниці Імператриці попрямували до приймальні.
— Маркиза Ривет!
Консул покликав Маркізу Рівет, яка йшла попереду покоївок.
— Консул.
Маркиза Ривет схилила коліна перед ним. І консул, і я схилили голови, щоб показати хороші манери.
- Ви не бачили охоронців у коридорі?
У Маркизи Рівет був загадковий вираз обличчя, ніби не розуміла для чого ми питаємо це.
- Що ви маєте на увазі? Охоронці були в коридорі... Що?
Тільки тоді Маркіза Рівет усвідомила, що в коридорі немає сторожі.
- О Боже, де вони?
Інші служниці, за словами Маркізи Рівета, також почали озиратися.
— Це дивно, я впевнена, що щойно бачила їх...
Збентежений погляд консула поступово змінився гнівом.
- Ці ідіоти, а що як увійде сторонні?
У цей момент консул, який проводив мене, здавалося, забув про моє існування. Він сердито фиркнув і побіг до вестибюлю з центральною драбиною. Він йде в офіс відділу охорони на другому поверсі?
— Дивно, я навіть не помітила, що лицарі відсутні.
Розчаровані служниці з тривогою заговорили.
- Схоже, вони випарувались.
Покоївка озирнула коридор і тихо сказала це. У голосі чулася тривога.
— Може, він використовує мистецтво приховування? Я чула, що талановиті лицарі вміють ховатися.
Інша покоївка сказала своїм колегам-горничним, ніби для того, щоб заспокоїти їх занепокоєння. Але я не помітила ніяких ознак того, що хтось ховався. З того часу як я стала майстром Шует, більшість знаків відчувалася, якщо тільки вони не були стерті магією.
- Не піднімайте шуму. Я впевнена, що вони відсутні якийсь час. Ви ж знаєте, що за межами центрального палацу дуже багато охорони.
Маркіза Рівет відразу відмахнулася від турботи своєї служниці.
— Тоді до зустрічі, Командире Веста. Тепер ми підемо до її Величності.
Маркіза Рівет швидко пішла в приймальню. Я теж повернулася в ту сторону, куди йшла.
Не можу повірити, що вони покинули піст. Цього не могло статися з військовою поліцією. Як і очікувалося, охоронці втратили дисципліну. Астер прибуде до палацу в недалекому майбутньому. Що ви збираєтеся робити?
На думку прийшов епізод з Астером, який в оригіналі займав імператорський палац.
П'ята крові на стінах, підлозі і груди тіл. Астер постав перед Імператрицею, яка тремтіла від страху й гніву. Голова Спаднього Принца і третього принца, які були здобиччю, знаходилися в його руках, а кров бризкала тут і там на світлі одягу.
Це були сцени, які описувалися лише малюнками та короткими реченнями без діалогів. Були також такі вирази, як « контролювати» Імператорський палац і „здобути" імператорську владу.
Чи на цей раз Астер з піднятими головами Спадкоємця і третього Принца? На відміну від оригіналу, смерть Герцога Литхі може призвести до більш жахливої кривавої бурі.
Просто уявіть собі це, я злякалася.
Треба повернутися до Весту. Я щільно запряжел двері і ніколи не вийду. Це буде невиконання самоврядування, але спочатку я житиму зі своєю сім'єю.
Коли я вийшла за двері, сонячне світло навколо мене освітлювало. І, як передбачалось, жодного солдата не було за дверима.
Сьогодні це було дивно. Палац буде перевернути догори дном через відсутність безпеки. Коли я зітхнула і перейшов за поріг центрального палацу, в кінці мого носа вдарив прохолодне повітря. Все ж погода стояла ясна, і повітря було чистим. Я боялася того, що було попереду, але з іншого боку мені було добре.
Можливо, це тому, що я звільнилася з роботи.
Тепер, коли я отримала схвалення на заяву про звільнення, я з тих пір мрію стати безробітною... але, чорт візьми.
Я думала про все, що мені доведеться зробити в майбутньому. Родичі, з якими доведеться залишитися у Весті, які мені потрібно буде керувати, і бухгалтерські книги повинні бути переглянуті.
У майбутньому сільськогосподарському сезоні ми зустрінемося з мешканцями провінції і перевіримо, чи є якісь проблеми з господарством водою. Відтепер я буду зайнята тільки керуванням Весту.
Як і очікувалося, це було важко.
У той момент, коли я була в стані розчарування, то відчула несподівану присутність. Хтось наближався до головного палацу. І цей хтось не один і не дві людини, і жоден з них не належав Імператорському палаці...
Хто це?
Один, два, п'ять, десять, двадцять... Близько тридцяти чоловік.
Напруження підняли по моїй спині. Коли я зупинилася, то здалека побачила групу людей, одягнених у чорну одежу. Усі одягнені в темні мантії по щиколотці, за винятком людини у центрі. На грудях плаща були вишиті візерунки Імперії Ельбаха, які могли носити тільки чарівники башти.
- Волшебники?
Я тупо зупинилася і дивилася, як вони наближаються. Ні, я бачила високого чоловіка, який йшов попереду групи людей в чорному. За ним слідували чарівники. Як тільки я поглянула на обличчя чоловіка, моє серце впало і незабаром почало сильно битися.
Заспокойся, мені потрібно сховатися.
Але мої ноги не рухалися. Ні, я не могла поворухнути ними. Я відчувала, як голосно трясеться моє серце.
Людина, яка веде чарівників, повільно наблизилася до мене. Я сковтнула суху слину. На чоловікові був темний костюм, схожий на траурний, і чорний плащ через плечі. Але цікава атмосфера привернула увагу. Він також був найвищим серед вбраних у чорне і природно виділявся.
Росрепанне рожеве волосся було освітлено сонцем. Блискучі локони розвіювалися на легкому вітру. Прянощі рожеві пряди були гарними обличчями. З чорною пов'язкою на правому оці...
Я не можу повірити, що ти тут. Події відбувалися швидше, ніж сподівалися.
Тепер зрозуміло, чому біля приймальної не було солдатів, які стояли б на варті і вже не говорили про охорону.
Чарівники вже приклали до цього руки.
Трепет.
Астер підійшов до мене, перш ніж я встигла це зрозуміти.
Минуло вже три роки.
Астер, якого я не бачила три роки, став гарним молодим чоловіком. Тонка лінія обличчя стала чіткою, шия довша, а плечі розширюються. Тепер він занадто виріс, щоб одягатися як жінка. Астер все ще був чудовим. Усі погляди придворних дам, що проходили через центральний палац, звернулися до Астера.
- Ти це бачила? Ти це бачила? Той чоловік...
- Хто це? Я ніколи не бачила його раніше.
Мої очі звернулися до чорної пов'язки, яка закриває його праве око. З наближенням відстані від Астер руки ставали вологими від поту.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata