— Ш-ш-шу, — Астер поклав палець на губи і майже прошепотів, - я ж казав тобі. Мені не цікаво. Тому що саме мій дід потребував тобі найбільше.
Астер повернув голову і подивився на терапевта, знову посміхаючись. Степан більше не міг наблизитися до Астера. Він міг спостерігати за похоронами тільки на відстані.
Похорони проходили в найхолодніший день зими. Уся вестибюль була прикрашена білими квітами. Граф Айджар покликав священика, коли його приготовили до неофіційного похорону. Чоловік, потираючи руки від холоду, наблизився до труни, в якому лежало тіло Герцога Литхі. В одну мить все стемніло, і священик почав молитися:
— Богиня землі, душа бідного грішника повертається до твоїх обіймів.
Очі Графа Айджара та його дружини, які слухали молитву, почервоніли.
— Вода йде в землю, земля рухається вітром і повертається до нас...
Обличчя Герцога, який заснув у труні, було білим, без жодної краплі крові. Рітаус згадав Герцога Литхі, який ще недавно був живий. Коли Астер поранив око, схвильоване обличчя старого розмальовувало до самої голови.
- ...веди на шлях справжньої цієї бідної душі, що скоїла незгладимий гріх через помилки свого життя і не дай звести з дороги.
Рітауса звернувся до Астера, який спостерігав за своїм дідом. Його погляд заполонив його серце.
« Що мені тепер робити з Астером? Скажи мені, що ти думаєш» - так говорив його батько в відсутності Астера. Навіть Герцог Литхі був страчений, і, відверто кажучи, Граф Айджар відчував себе обтяженим Астером, який був шкідливий. Якби Герцог Літхі помер від старості, титул і територія належали б Рітаусу. Граф Айджар також відповідав за Астера, наскільки це було можливо, за титул і територію. Однак ім’я Літхі, яку звинуватили у державній зраді і зняли все, було вже занадто.
— Тепер у Астера залишилася лише наша сім’я. Я не можу закривати на це очі.
— Утримання тіні Литхи не допоможе твоїй кар'єрі! Краще відправити Астера в Академію або до монастиря.
— Я впевнений, що Астеру варто жити в більш пристойному місці.
- Рітаус, подумай гарненько. Що є важливішим для нашої сім’ї?
- Тоді я подбаю про Астера. Він мені як молодший брат.
Через упертість Рітауса Граф Айджар був змушений дотримуватися думки сина. Важко було зрозуміти, чому Рітаус вирішив взяти відповідальність за Астера. Насправді, це було не через його обіцянки Герцогу Литхі. Рітаус як ніхто втомився від довільного Астера, але не міг дозволити собі піти. За його словами, протягом багатьох років спільного життя Астер був наче рідний брат.
— Скажіть своєму покійному, що ви померлий священик звернувся до сім’ї Рітауса.
— Астер, спочатку попрощайся ты.
Коли Рітаус гукнув його першим, Астер встав перед труном, де Герцог Літхи тримав голубу троянду. Астер поклав блакитну троянду на груди діда і подивився на бліде обличчя рідного чоловіка.
- Навіщо ти це зробив? — Астер простягнув руку і легонько провів пальцями по холодній щоці діда. — Навіщо ти це зробив, коли виявляв терпіння стільки років?
Старий Герцог, який виглядав так, ніби просто заснув, не відповів на питання внука.
- Тепер я розумію, що каже Кайла, дідусь. Я хочу сказати тобі, щоб ти робив все добре, коли у тебе є шанс. Тому що після програшу вже занадто пізно. — Пальці Астера торкнулися бороди Герцога Литхі. У дитинстві Астер смикав діда за бороду і грався з ним, тепер я дійсно один.
Астер востаннє притулився до дідуся. Зимове повітря було холодним, і руки його діда були крижаними. Навіть заплющивши очі, він не міг чути, як б’ється серце його дідуся.
- Життя на самоті, він згадав останнє, що Герцог Літхі сказав йому перед від'їздом. — Дідусю, чи я весь цей час був сам?
Це все ще здавалося нереальним. Він не міг повірити, що відтепер не зможе бачитися з дідусем. Навіть у цей момент, дивлячись на тіло блідого діда в труні, Астеру здавалося, що він спав. Ніколи не буває приємних снів...
Похований процес закінчився просто. Це був похорон, який проводять тільки найближчі помічники без ведучих. Магістрат послав своїх людей зібрати всі скарби, що оточують Герцога Литхі. Граф Айджар відповів:
— Будь ласка, виявіть терпіння з обручкою. Герцог більше ніколи не одружився, тому що любив покійну герцогиню.
Очі консула були на руках Герцога Литхі. На лівому пальці Герцога Літхі було тільки одне скромне обручка.
Під акуратно складаючими руками були кільце з рубіном і перстень з діамантом Герцогині, які були доступні тільки для сім'ї. Але консул їх не бачив.
Граф Айджар і Рітаус зітхали з полегшенням, коли їм сказали, що його залишать.
— Я хочу, щоб ви швидко прибрали скарби і перенесли тіло. Ми повинні очистити це місце зараз.
Як тільки консул закінчив говорити, увійшли його люди з десятками великих коробок. Їх привезли, щоб захопити безцінне майно Герцога Литхі. Граф Айджар поспішив до консула:
- Верховний Консул, сер! Було заповіт від Герцога Литхі.
Консул роздратовано глянула на Графа Айджара.
— Він сказав, що хотів би бути похованим у саду, який так легалізував його покійну дружину.
Одна з бровей консула піднялася:
— Ні, і маєток перейшов у власність Імператорського палацу й повинен бути звільнений. Ми не можемо залишити тут тіло злочинця.
У відповідь на рішучий жест консула Граф Айджар запнувся і відступив назад:
— Як і очікувалось. Я розумію.
Потім перед будинком з’явився хлопчик із рожевим волоссям:
— А чому б і ні?
Всі погляди були прикуті до хлопчика з рожевим волоссям, коли він раптово увійшов. Обличчя хлопчика виглядало трохи сердитим. Консул роздратовано зітхнула:
- Тепер це власність палацу. Ми не можемо ховати тіло злочинця.
- Мій дід хотів, щоб його поховали в садку Каллі.
— Ми не зобов’язані слухатися волі свавільного злочинця.
- Це дім мого діда.
- Що? — консул схилив голову набік, почувши рішучість хлопця. - Ти що, зовсім не вчився хорошим манерам?
Консул вже давно цікавиться особистістю хлопчика. Хто цей хлопчик, який теж брав участь у похороні? Унук Герцога Литхи? Але Герцога Литхі офіційно не було внуків і дітей.
- Хто цей маленький хлопчик?
- Вибачте, це мій племінник. — Граф Айджар нахилився до консула і намагався відтягнути Астера. Але Астер вперто відмовлявся:
- Цей сад схожий на ліс. Він у кутку, так що його ніхто не побачить!
На крик Астера консула подав знак солдатам, яких він привів:
— Вытягніть труну!
Коли консул вказав пальцем на труну, в якому лежав Герцог Литхі, у очах хлопчика на мить спалахнула фіолетовий вогник.
Стук-тук!
— А-а-А! — Лікар схопився загнутий назад вказівний палець і скрикнув від болю.
— Астер! — Ритаус схопив Астера за плече. Але Астер легонько шлепнув Рітауса по руці.
- Я чув, я чув а ці ...
Фіолетове світло вилізло з кінчиків пальців Астера. Потім Рітаус відчув, як щось доторкнулося його ніг. Коли він опустив голову, коріння почало витягуватися по підлозі.
— Нет, Астер! « Граф Айджар також намагався зупинити Астер, але стебла та коріння рослин ставали дедалі товстішими.
- Що це?
- Рослини... Рослини ростуть!
Звивистий стебла рослини швидко потягнувся, створюючи інші гілки, і незабаром виріс до стелі, листя його втоплювалось. Невідома рослина швидко з’явилася навколо особняка. Товсті стебла рослин тягнулися навколо них, збиваючи солдатів довкола них одного за іншим.
— Ай!
— Боляче!
Солдат подряпав рукавичку. На тильному боці його долоні були червоні плями.
- Хіба це не колючки?
Перчатки солдата, защеплені стеблами рослин, були вкриті товстими шипами.
— Чудовище, потворне дерево!
- Тікайте, негайно! — Коли один солдат закричав, інші солдати в особняку почали втікати разом з консулом. Не встигли вони опам’ятатися, як простір навколо труни, в якому спочиває Герцог Литхі, оточили нерозпізнані рослини. Невдовзі на стебло дикої рослини виросли листки і колючки.
- Що... Що це? — Ритаус знайшов місце для рослин, щоб увійти в особняку. Рослини тягнулися від задньої двері, куди увійшов Астер. Рослина продовжувала рости і, здавалося, ось-ось поглине весь особняк.
— Біжіть! — Ритаус кричав на своїх батьків, слуг і Степана, який збирався підійти до Астери. Давай!
Але Степан з усіх сил намагався не потрапити в руки Рітауса.
— Я не можу триматися подалі від пана Астера!
Рітаус схопив Стефана за комір і виштовхнув назовні. Тим часом, граф Айджар і його люди вже були евакуйовані. Товсті стебла перетворилися на виноградні лози, обнаживши тугі колючки. Невдовзі з’явилися листочки і почали лопатитися блакитні квіти. Це були троянди блакитного кольору.
Астер швидко вийшов з особняка. Потім він пробурмотів, наче попереджаючи тих, хто покинув особняку:
- Це дім мого діда.
Астери все ще ростуть дикими трояндами.
- Ніхто не зможе увійти! — У той момент, коли Астер закричав, Герцог Літхі був миттєво поглинений виноградною трояндою. Консул і солдати, що втікали з особняка почали кричати на Астера, як на чудовисько:
— Хто ти? Як ти посмів заволодіти майном Дворца?
Астер повільно наблизився до свого дому. Після Астерового виноградника довкола нього почала обвиватися. Неначе через те, що з’явилася нагода пробратися всередину, виноградники закрили вхід до особняка.
- Це місце назавжди належить моєму дідові, Герцогу Литхі.
Вітер розтріпав коротке рожеве волосся. Єдиний пурпурний очей яскраво світився, дивлячись на консула. Рожеві лози з голубими бутонами поповзли до консула.
— А-а-А- а-ак! — Консул залишив солдат одних, перев'язуючи зламаний палець у кареті. Невдовзі після цього карета зворушилась, і солдати поспішали геть.
Розова лоза, повна синіх троянд, все ще обвивала Герцога Литхі. Вона була повна гострих шипів, які не давали нікому наблизитися до старого. Рітаус, кинувши Стефана на підлогу, підбіг до Астери. Однак виноградна лоза перешкоджала йому йти далі.
— Астер! — Ритаус простяг руку крізь колючу рожеву лозу. — Иди сюда, Астер. Ходімо зі мною!
Астер повернув голову на голос Рітауса. На обличчі Астера не було ніякого виразу:
— Куда?
— Ти мені як брат, Астер. Тепер це і твій дім!
Астер м'яко посміхнувся на крик Рітауса. Неперев’язане фіолетове око злегка притиснулося. Сонце довго клонувалося до горизонту, сяючи за спиною Астера. У той момент, коли він опинився обличчям до обличчя з сонячними променями, Рітаус був засліплений і мимовільно нахмурився.
— Ти пройшов через багато справ, Рітаус, — в кінці фрази Астер зник з поля зору Ритуса.
— Астер, астер! — Ритаус, який кликав Астера, голосно кричав. Холодне повітря морозило руки. Навіть після того як Астера вимерло, виноградний лозинець продовжував розмножуватися. Врешті-решт, палац не зміг нічого витягти з маєтку Герцога Литхі.
Особливик Герцога Литхі був замкнений. У Герцогстві Литхи, оточеному колючими лозами, не було жодної величності минулого. Замість цього тільки блакитні троянди, темно-блакитного відтінку були в повному кольорі проти сезону.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata