Коли Степан поманив повітря, блискучі порошкоподібні предмети зібралися один за одним і перетворилися на пташину фігуру. Це був Степан-посланець.
- Оскільки Леді намагалася втекти, мені доведеться посунути графік.
Степан, який мав посильний палець на пальці, постукував дзьобом. Потім з відкритого рота птахи-послані донеслися людський голос.
- Як просувається?
Плани змінилися. Покваптеся.
— Вещь ту же? Я не хочу, щоб це щось змінювало.
- Нічого абсолютного, тож нам просто треба поквапитися.
- Я пришлю птаха-посильного, коли дістануся туди.
Після короткої розмови птах-посильний знову посперечалася і зникла в повітрі.
Вещь?
Чи я продукт у розмові з птахом-посильним? Він, мабуть, намагався продати мене туди.
- Це про мене мова, правда?
Я ворожила, яка буде відповідь, але Степан просто невизначено посміхнувся. Ти такий огидний тип.
— Тебе все равно. Це не так важливо.
Навіть не варто було мати справу. Я коротко зітхнула і піднялася. Я не можу просто сидіти і чекати. Я витягла руки і розсік повітря Шует.
Шух!
Пурпурна мережа була легко розрізана пронизливим звуком вітру.
Насправді я спеціально стрибнула, очікуючи, що мережа вдарить мене з самого початку. Бо я хотіла переконатися, що це та сама мережа, яку я бачила уві сні.
Степан мав вираз обличчя, так ніби не сподівався такого розвитку подій.
— Як можна... Ця мережа буде важко розірвати навіть чарівника!
- Я сильніший за більшість чарівників.
- Ця магія особлива. Це робив Астер, і я посилив його магію. Вона ніколи не зможе легко розірватися.
Я розумію. Я думаю, що це сітка, яку я бачила уві сні. Пурпурова магічна мережа Астера, яка захопила Кайлу Весту.
Я підійшла до Степана, струшуючи залишки сітки, яка покривала моє тіло. Степан повільно відступив.
— Але як же ти вибралася з неї? Хто тобі допоміг?
- Навіть якщо я не зможу атакувати Астера за допомогою Шуетт, я можу знищити магію, яку він створив.
Я повільно наблизилася до Степана. Степан привів у порядок свої неорганізовані вирази обличчя і повернувся до свого досі виду.
- Це дивовижно. Я не повинен був підпускати тебе до Астера.
Степан, який тільки - но відступив, змінив позицію і підняв одну руку. Біле світло зійшлося з моєї руки.
- Ти знаєш, як використовувати атакуючу магію?
- Я знаю, як створювати всю магію. Можу лікувати і ранити людей.
Степан був дуже різностороннім. Але на це немає часу. Єдина людина, яка могла вилікувати Астера зараз, був Степан, маг-цілитель. Я не хотіла битися з Стефаном, я хотіла відправити його до Астера.
- Тобі не слід бути тут прямо зараз.
Знову цілуючись у Стефані, я згадала про закривавленого Астера. Я відчула, що горло висохло.
— Астер ранен. Йому потрібна допомога негайно.
- Я знаю.
Степанова відповідь приголомшила мене. « Чому ти знаєш? »
— Якщо ти не вилікуєш його найближчим часом, він може осліпнути!
— Ще не пізно попіклується про нього.
Ти дуже зухвалий.
- Яка різниця.
Ти хочеш сказати, що впевнений в тому, щоб боротися зі мною, а потім лікувати Астера? Те саме відбувається і тепер. Чому він виступив на стороні Астера і намагався розлучити Франца, будучи таким нерозсудливим? В оригіналі Степан помер через це.
— У будь-якому випадку, я йду. Я не знаю, чому ти так зі мною помиляєшся.
Коли я чесно запитала Стефана, обличчя його лінивого усміху зникло.
- Тобі й не потрібно знати.
Потім Степан кинув на мене біле світло зі своєї руки. Я змахнула Шует і відкинула світло.
Вжик, вжик!
Степан, здавалося, був здивований, коли потрапляння був менше, ніж він думав.
- Зупинись! Я ж сказала, що Астер важко поранений!
Чому він не біжить до Астера швидко? Напевно, вже зараз він втратив багато крові. Чи Астер не був коштовним?
Я так нервувала. Якщо він прийде занадто пізно, Астер може...
— Якщо я тебе відпущу, ми ще зустрінемося, вірно?
Про що ти говориш?
коли вийду звідси!
- Але пан Астер захоче тебе бачити.
- Я не збираюся його бачити!
- Ти ж розумієш, що це неможливо?
Коли рука Степана змилася в повітря, великі вогні зібралися у коло і почали обертатися. Інтуїтивно, атака може бути важкою.
- Я єдиний, хто може бути поруч з ним.
Можливо, через магію Стефана, вітер дув усюди.
Ти не знаєш, але я врятував Астеру життя.
Невдовзі після цього до мене прийшов дископодібне світло. Я спробувала ухилитися, але він був такий великий, що я заблокувала його Шует.
Бах!
Моє тіло відштовхнулося з криком. Атакуюча магія Степана була досить сильною, що говорило про його впевненість в обох сторонах.
Но.
Я Майстер Шует.
Шует створив велике голубе світло і відскочив від легкої атаки Степана. Меч блимав гостро, наче міг розрізати що завгодно, хоча я просто концентрувалася.
Як Майстер Шует, всі почуття посилилися. Навіть магія була здатна вловити силу та її швидкість, і було легко оцінити наслідки атаки.
Атакуюча магія відскочила назад і пішла до Степана з жахливим звуком. Степан, збитий з пантелику, не зміг навіть уникнути цього, коли його власна атакуючий магія несподівано звернулася до нього.
Вжик!
— О, Боже мой...
Степанова тваринка, в якій утворилась рана, була пофарбована червоною кров’ю. З огляду на кількість пролитої крові виявилося, що всі були пошкоджені від шкіри до кісток і органів.
Цікаво, він зможе це вилікувати?
Стефан - чарівник, тому він зможе лікувати свої рани самостійно. Але тепер його рани, здається, вийшли за рамки цього.
з тобою все гаразд?
Я обережно підійшла до нього.
— Кха!
Кров знову хлинула з його рота, коли він закаштувався. Внутрішні пошкодження виглядали серйозними.
— Якби мене не було поруч, пан Астер був би в небезпеці...
Степанова обличчя спотворилося від розпачу.
Я ж просила тебе якнайшвидше повернутися до Астери!
Астер теж серйозно поранений. Тепер, коли Стефан у такому стані хто буде лікувати Астера? Мені здавалося, що всередині у мене все горить чорним полум’ям. Але Степан ніколи не переставав говорити сам з собою, я слухала його чи ні.
- Я єдиний, хто може захистити Астера від неї...
Що, якщо це Імператриця?
- Я впевнений, що Пан Астер не знає. Як я намагався врятувати його життя.
Степан вирвався з закривавленого рота, чи то стон, або всхлип.
- Я найбільше хвилююся про Пана Астера, але чому раптом з'явилася така дівчина як ти...
Можливо, через втрату крові голос Степана став невиразним.
— Астер уже знає. Що ти з боку Імператриці.
Степан підняв голову і подивився на мене.
- Як він зміг...
Це був необґрунтований погляд.
- Як ти...
— Хіба не важливіше, що Астер вже знає, а не те, про що знаю я?
Ти хочеш знати, хто я в цій ситуації? Він був приголомшений і знову сказав.
— Не бреши, пане Астер ніколи не зміг би дізнатися. Якби він дізнався, він би давно...
Стефана знову вирвало кров’ю, але він мовчав.
— Гха, чорт візьми!
Степан обхопив руками рану. Слабке світло почало виходити з рани зі звуком "пхаа". Ти лікуєш себе? У цей момент.
Уух.
Здавалося, що луною затряслася дивна ехо.
Це землетрус?
Я озирнулась. На відміну від вібрації, навіть сухе листя порожніх гілок не було таким легким. Тільки Степан, який сидів на землі, згорнувся калачиком і зцілив себе.
В цей момент я побачила, спалах синіви на Шует.
Тільки не кажи мені, що цей звук ... З часом я почав окутувати голубе сяйво Шует. У яскравому світлі хтось був видно. Було видно далекий ліс. Я поступово наближався до лісу.
Це був сухий зимовий ліс, де навіть листя опали. Я могла бачити, як Франц викликає Шіцуро верхи на коні в моєму полі зору.
— Франц!
Коли я гукнула Франца на ім'я, він повернувся до мене, можливо, почув мій голос.
— Сестра.
Шует і Шіцуро випустили голубе світло й проникли один в одного. Переді мною був видно синій промінь світла, спрямований в одну сторону.
— Я тут, сестро. Я зараз же заберу тебе!
Це був точний голос. Можливо, Францові дали відповідь на це запитання.
Невдовзі Франц пришпорив коня і пустив коней туди, де я. Франца оточив магічне коло у вигляді блакитного щита. Це був Шіцуро.
Коли я відчула наближення Франца, мій зір повільно повернувся до свого початкового стану. Здавалося, що резонанс закінчився. Оглянувшись, він опинився за стінами особняка Герцога Литхі.
Коли я повернулася туди, де був Степан, то не могла його бачити. У п'ятницю крові нічого не було. Невже він просто так втік? Але плями крові, які падали і залишали сліди, не були звернені до особняка Герцога. То куди ж він пішов?
Як тільки почався резонанс з Шіцуро оточення стало невидимим. Тільки Шіцуро і Франц не чули ні звуку. Тому я не помітила, що Степан пішов.
Я стежила за плямами крові очима, які не були направлені до особняка Герцога. Але навіть плями крові були відрізані по дорозі. Куди подівся Степан? Він пішов до Астера? Шкода, що я не можу вилікувати його найближчим часом...
Хоча я знала, що повинна йти туди, де був Франц, мої очі продовжували повертатись до Герцогства Литхі. Сподіваюся, ти не сильно постраждав, сподіваюся, рана не настільки жахлива, ніж я очікувала, і ... Сподіваюся, з Астером все гаразд. Прийшов час озирнутися на Герцогство Литхи з постійною нерішучістю.
— Сестра!
Я почула знайомий голос зі звуком кінських копит. Я обернулася і побачила свого молодшого брата, якого зустріла через довгий час.
— Франц!
Мій кінь Франца підбігла до мене.
— Пру, пру...
Франц, який стояв попереду мене, натягнув поводя і кінь зупинилася, піднявши передні ноги.
— Пошли, пойдем домой!
Франц потягнувся до мене. Я кивнула і взяла Франца за руку. Потім він звернув увагу на п’яте тіло мого одягу.
- Кровь? Сестра, ти поранена?
Франц нахмуріл брови. Я швидко похитала головою.
- Це не моя кров.
Я почала працювати, тримаючи Франца за руку, і перелізла через спину коня. Коли я сиділа за сідлом, то схопила Франца за талію.
— Давай поквапимося, нам треба вибиратися звідси!
Франц пришпорив коня.
— Я все чув від Рітауса.
Сказав Франц, коли кінь опустився.
— Я не буду мовчати. Я збираюся залучити сім'ю Литхі до відповідальності належним чином. Я обернуся в військову поліцію.
Голос Франца рідко коли звучав так напружено, що в мене на серці ставало важко.
— Франц, ты... Ти сказав батькам?
Він на мить повернувся до мене в нервовому напруженні.
— Ні, я не міг нічого сказати, тому що дуже поспішав.
Франц знову подивився вперед і тихо пробурмотів:
— Але я скажу їм, коли ми повернемося.
У мене впала серце. Я міцно обійняла Франца, поклавши руки йому на талію.
- Не кажи їм.
- ...сестра.
Коли я опустила голову, моя голова торкнулася спини Франца. Я розплакався.
не кажи ні батькам, ані будь-кому.
- Сестра, що з тобою?
Мої сльози потекли зі сльозами на очах. Я не могла зрозуміти, чому плачу і чому мені так хочеться. Просто переді мною став образ Астера. Прекрасне личко, яке яскраво усміхалося, приносячи закуски, мала головка, яка схилилася на моє плече і м’яке рожеве волосся.
Хоча в мене боліли очі, я продовжувала думати про Астера, який чіплявся за мою спідницю і благав мене. Хлопчина, який залишив свої криваві плями на підошві мого одягу з обличчям, повним крові і сліз.
- Будь ласка.
Мій голос став тихим і хрипким. Я не могла приховати від Франца, що плачу.
— Сестра...
У голосі Франца почулося занепокоєння.
- Будь ласка... Не кажи їм.
Я не хочу карати Астера. Або ж я не хотіла брати на себе відповідальність за сім’ю Литхі. Мені хотілося мовчати, як ніколи. Це єдиний спосіб захистити Астера.
- Я не знаю, що сталося, але... Гаразд.
Я подивилася на потилицю Франца.
- Я зроблю, як ти говориш, так що не плач.
Врешті-решт, сльози покотилися у мене зі схлипом. Я плакала і розплакалась, уткнувшись в спину Франца.
Мені раптом спало на думку, що у Франца широкі плечі і спини. Коли він став таким великим? Лише два роки тому я мусила доглядати його, але відчувала, що він став вищим за мене.
Час Астера зупинився.
Я згадала, як він просив мене залишитися з ним. Я заплющила очі від пронизливого болю у грудях.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata