***
В очах Астера, сяяв вогник, коли він дивився, як я п'ю чай.
Я дивилась на мене, не кажучи ні слова, тому вирішила, що він збожеволів. Саме вчасно я почула стук у двері.
— Да, заходи!
Астер відповів першим, непідтвердивши, хто це був. Через деякий час Рітаус обережно відчинив двері й увійшов у ті ж самі прості речі, які вдягнулися в акуратне вбрання.
- Пане Рітаус, ласкаво просимо.
Я була така рада бачити Рітауса так, як не могла витримати ніякої атмосфери з Астером. Я відчувала, як Астер пильно дивиться на Ритауса, але той прикидався, що не знає стільки, скільки насправді.
Астер відправив покоївку, так що готувати чай було нікому. Я встала зі свого місця і спробувала витягти з візка чашку для Рітауса.
- Навіщо Кайле це робити?
Астер простягнув руку і обгорнув червону стрічку навколо моєї лівої руки. Він виглядав нещасним.
— Все гаразд, Леди. Я сам подбаю про це.
Я відкинулася на спинку стільця, спостерігаючи за Астером. Тим часом Рітаус дістав чашку і налив собі чаю.
— У тебе немає стільця, щоб сісти, так що просто пий чай і йди.
Сказав Астер, іскоса дивлячись на Рітауса, який тримав в руках чашку з чаєм. Тоді Рітаус однією рукою зсунув диван з місця.
—...Ха!
Астер розсміявся, як ніби був ошараний. Рітаус, який підсунув диван до столу, сів там і розслаблено пив чай.
- Тобі дійсно потрібно бути тут?
Астер був різок, але Рітаус все ще не хотів виходити.
- Безладний виродок.
Але обличчя Рітауса було спокійним.
- Не йди з дому в Академію Кратьє. Просто пограй зі мною. Коли ти був молодий, ти так тримався за мене.
Рітаус зробив ковток чаю і подивився на Астера з мирним обличчям.
- Сумно, Астер.
Обличчя Астер почервоніло. Я вперше побачила це.
- Я ніколи цього не робив!
Астер схопився на ноги і заричав глибоким, низьким голосом. Він подивився на мене, і я здивовано здригнулася плечима.
- Я ніколи цього не робив.
— Останься.
— Ніколи!
ти навіть просив мене обійняти тебе і поцілувати.
Астер, збитий з пантелику, знову подивився на мене і схопив Рітауса за комір.
— Не бреши мені, я ніколи цього не робив!
- Ти просив мене одружитися з тобою.
- Я ніколи цього не робив!
Астер подивився на мене і відчайдушно заперечував своє минуле. Це виглядало трохи мило, на відміну від звичайного Астера. Майже...
— Не пойми меня неправильно, Кайла!
Очі Астер, які подивилися на мене були благаючи-відчарними. Але що мені робити? Я вже знаю це, тому що читала оригінал.
- Ти не можеш дивитися комусь в очі, коли брешеш.
— А, нет!
- І твоє обличчя почервоніло...
Астер торкався до своєї щоки і намагався прикрити почервоніле обличчя.
— Ти нічого не зможеш зробити, бо це характерна риса Царства Духів. Визнай це, Астер.
Коли я почула слова Рітауса, то в думках кивнула. Якщо подумати, то це робив Астер.
— Я не лгу.
Тепер, коли я вжила дивилася на все це, справа не в тому, що я не могла реагувати хоч якось, але мовчала, поки у двері не постукали.
— Входи.
З дозволу Астера слуга обережно увійшов до кімнати.
- Сер Ритаус, прибув відвідувач.
Слуга завагався, кинув погляд на мене і знову подивився на Рітауса. Мені здавалося, що його щось турбує.
— Добре, забирайся звідси.
Червоне обличчя Астер повернулося до свого первісного кольору. Відновивши самовладання, Астер сів і помахав Рітасу.
- Я думаю, що ти повинен скоро повернутися до роботи. Я чув, що ти був зайнятий ...
Усмішка на губах Астера була одночасно демонічною і ангольською.
- Це все через те...
Рітаус щось проворчав і пішов за слугою назовні.
Ну, трохи спокійна атмосфера через Рітауса! Астер налив чай у свою пусту чашку, задоволений відсутністю Рітауса.
— Якщо подумати, Кайла рідко відвідувала світські раути, правда?
Хоча Астер мав на увазі щось інше, він першим знайшов тему для розмови. Я подивилася на Астера і кивнула.
- Нелегко приймати запрошення на світські заходи, поки ти в Академії-інтернаті.
Поки я говорила, я звернула увагу на Астер. Я сказала це з думкою, що два роки тому проігнорувала його запрошення.
— Так, Кайла була зайнята.
Астер кивнув, наче прийняв мої слова. Яке полегшення. Здавалося, що незграбна атмосфера зникла. Я постійно говорила з надією, що ця тема розмови триватиме довго.
— Я просто не звертала уваги на соціальні кола, щоб бути лицарем.
Під час навчання в Академії Кратьє, підготовки до призначення лицаря і дострокового закінчення школи. Я пояснила Астеру, чим я була зайнята. Він уважно слухав мої слова.
— Є клуб під назвою "Готина", в який можуть вступити тільки палаци, і я відмовилася приєднатися до нього.
У результаті ця тема підійшла до двох років тому, коли я зіткнулася з Леодорою. Це прийшло мені в голову раптово. Я думаю, що у мене могли б бути хороші стосунки з Леодорою два роки тому. Якби тільки я тоді ще трохи вдивлялася і розібралась з усім цим.
Можливо, я могла б порозумітися з Ліліаною та іншими хлопцями і підтримувати добрі стосунки з аристократичними студентами із Гостини... Я пішла туди, думаючи тільки про свої цілі, і було так багато речей, які я пропустив. Те саме було і в попередньому житті.
— Я думаю о іншому.
Астер тримав мене за руку, наче намагався зосередитися на мені. Здивована, я витягла свою руку з його долоні.
- Та ну, я ще нічого не зробив.
Астер продовжував дивитися на мене і сміявся, хоча говорив двозначно. І знову атмосфера стала незручною і неприємною.
— Ти, здається, добре влився у суспільство. Ти добре ладнаєш з Графінією Айджар.
Я згадала бал у особняку мого дядька. Астер, одягнений в зимове плаття, що закриває шию, і платиновий парик, був дійсно красивий.
— Звичайно, мені було весело. Я люблю гарні місця.
Астер відповів легким кивком. Сьогодні я прийняла слова Астера, спостерігаючи за його синім домашнім платтям. Він завжди вдягався химерно, коли одягався як жінка, і це виглядало на ньому чудово. Потім мені раптом стало цікаво дещо.
- Але ти не міг говорити через свій голос. Як ти спілкувався з людьми?
- Я робив це за допомогою записів. Ти ж пам'ятаєш Кайла, чи не так?
Я згадала Астера в той час, коли він спілкувався зі мною за допомогою блокноту та олівця. Мабуть, він був загадковою усміхливою дівчиною для тих, хто не знає, що відбувається.
— Думаю, саме це мене і приваблювало. Я не розумію, але ...
Я згадала, що тоді ходив досить багато чуток, навіть серед аристократії. Загадкова усмішка родички Графа Айджар. Я ніколи не думала, що дівчина була Астер, поки Айріс не сказала мені про це.
— Несподівано. Я думала, тобі не сподобаються людні місця.
Мені було трохи шкода Астера, який не міг розмовляти і любив світські збори.
Ти був самотній.
Єдиною людиною, з якими Астер міг зустрітися в оригінальній книзі, були Герцог Литхі і Граф Айджар. Мабуть, було приємно спілкуватися з кимось новим. Не знаю, чи я це розумію.
Можливо, ця думка нагадала мені Астера у формі Кратя. Тоді він носив короткий чорний парик. Рітаус тільки докорив цьому Астеру.
— Ти хотів удавати із себе нормальної людини?
Тому я хотіла запитати.
— В Академи.
Справжні почуття Астера...
Ти дійсно хотів піти, чи не так?
Я запитувала себе, чи була одержимість Астера Рітаусом через Академію.
Єдиний друг, який він має, — це Ритаус, інший, крім Астера.
— Я не можу офіційно вийти назовні.
Погляд Астер опустився. Наприкінці вигадок була печінка, принесена до страв.
- Ти знаєш, що я проклятий?
Настала тиша. Незабаром він підняв голову і подивився мені в очі. Я повільно кивнула.
— Я знаю. Я читала про це в казці.
— Ось як.
— Астер – головний герой.
Астер з радістю посміхнувся. Я пам'ятаю, як той сказав, що радий бути злодієм.
— Мені цікаво. Я хочу її прочитати.
— Чесно кажучи, це було не смішно.
- Тоді чому Кайла читала її?
Коли я кинула свій мобільний телефон, то подумала: "Я була роздратована історією". Але я дивилася це, тому що картинка була красивою.
- Ілюстрації були гарними.
— Мені цікаво, я хочу подивитися, як я виглядаю.
Я навіть подумала, що мені пощастило мати роботу манхву. Це не книга, так що ти її ніколи не побачиш. Я не можу показати тобі цю жахливу ілюстрацію 19+BL.
— На ілюстрації всі були дуже красиві.
- Що ще?
- Це було не весело.
Коли ми продовжили розмову, між нами поступово розгорялася атмосфера. Потім мені знову стало цікаво. Чому Астер все ще не виріс, на відміну від оригіналу? Тепер Астеру 17 років. І коли прокляття Імператриці вступає у силу, якраз перед церемоніією повнолітніх років.
— Вот это прокляття.
Астер ще живий у віці 16 років.
— Проклятье спрацьовує в день повноліття, тобі шістнадцять.
Оскільки це була делікатна історія, я ретельно підбирала слова.
— Якщо дитина - дівчинка, вона буде здорова. Буде жити довго. Але якщо ти хлопчик, він помре ще до того, як проведе церемонію повнолітніх років.
Звичайно, Імператриця передбачила смерть до церемонії досконалого життя.
- Тепер, коли тобі сімнадцять, хіба ти не повинен йти в ногу з часом.
В оригінальній книжці Астер міг стати дорослим. Коли Астер підріс, прокляття було автоматично знято.
— Проклятье мало бути викликано в день шістнадцятилітання.
Може прокляття вже знято? Люди навколо мене будуть знати, що Астер живий і здоровий до цих пір, а прокляття вже розвіяно.
Чому Астер досі носить жіночий одяг? І чому він все ще ховається, наче його не існує у світі? Тобі більше не потрібно цього робити, чи не так?
- Астер, з тобою все гаразд?
Астер похитав головою у відповідь на моє питання. Те, що він розповів мені з тих пір було зовсім незнайоме.
— Минулого року мені було дуже боляче. Я мало не помер.
- Ти хворів?
— Температура була настільки високою, що я марив більше тижня.
— Що ти маєш на увазі, коли мало не помер?
- Я не пам'ятаю, але я деякий час задихався.
Чи було щось подібне в оригіналі? Чи ж це не тому, що Франц був такої думки?
Ні, Астер ніколи не був настільки хворий, щоб померти в оригіналі. Очевидно, « Мігічний Міроже », який я читала у своєму попередньому житті, був подібним до рядка.
Це через її Величність і магічного цілителя, Степана. Я не хворів і досі, тому що терпіла ядам. Я дуже вдячний за те, що ви зробили.
У ньому був сарказм з приводу історії про те, як Степан отруїв Астер під керівництвом Імператриці. Степан уже був мертвим. Імператриця скам'яніла від розслабленого виду Астера.
Якщо суть Астера така ж, як і в оригінальній версії, ця фраза про те, що він ніколи не хворів, може бути правдою.
- Я повинен був припинити переодягатися після 16-ти років. Але це було так боляче. Ось чому я знову переодягався в жіночий одяг, і жар спав.
Ворчліво сказав Астер.
- Ось чому я знову це одягаю.
Мені було важко. Це через мою участь? Коли доля Франца пішла навперекосяк, майбутнє Астера виявилося також викривленим, але я не могла зрозуміти, яку частину я пропустила.
- Переляканий Герцог Литхі все ще щиро вірить, що прокляття діє.
Астер потиснув плечима. Прокляття, схоже, не має значення для нього.
Невже воно ще не зняте? Я не могла сказати Астеру, щоб він перестав одягатися як жінка, бо відчував такий сильний біль, що бродить серед мертвих.
Чому змінився сюжет? Я просто хотів витягти Франца з оригіналу. Потім Астер присунув до мене стілець і сів поруч.
- Ти турбуєшся про мене?
Блесск-блеськ, пурхні очі Астер виблискнули в мою сторону.
- ... німого.
Наче задоволений, рот Астер витягнувся в довгу лінію.
- Насправді це таємниця.
Астер прикріпив вказівний палець до губ. Це ніби розповісти велику таємну історію.
— Що таке?
Астер посміхнувся, коли я запитала.
— Насправді прокляття вже знято.
- Що?
- Я знищив його у свій шістнадцятий день народження.
Ні за що. Проклятье повинно бути знято автоматично. Але Астер сам його зруйнував?
— Його дуже легко зруйнувати.
Зрозуміло, що Астера, який виріс, матиме більше ману, ніж у Імператріці, тому її чаклунство було легко зруйнувати. Але це було прокляття, яке мало бути вирішене сам по собі. Навіть якщо Астер не прикладав до цього руку.
Але хіба магічна сила Астери менш розвитена, ніж в оригіналі? Прокляття не могло бути зняте само по собі, і зрештою проклята сторона сама його зруйнувала. Сама частина...
Раптом у мене виникло питання. Чи Альстерова прокляття дійсно зняте? Потім голова Астера схилилася на моє плече.
— Я не знаю, чому було боляче. Я роблю те, що наказує мені мій дідусь.
Герцог Литхі, мабуть, злякався, тому що Астер більше не ріс.
— Але це дивно.
Астер потерся головою про моє плече. Наче для того, щоб я погладила його. Я простягла руку і ніжно погладила Астера по макушці.
- Тоді це було неприємно, але я думаю, що зараз нормально залишатися таким.
Моя рука перестала прасувати голову Астер.
- В оригіналі ти сказала, що я злодій, який переслідував Франца? Хіба Кайле не краще нічого не робити?
Я так і думала.
Но...
— Якщо мені потрібна тільки Кайла, я залишуся таким.
У мене було поколювання в грудях. Астер це сказав, але я ще більше страждала.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata