- Навіщо це?
- Тоді Кайла зможе вільно бродити по цьому особняку.
Ти дав мені неохочу свободу?
- А що буде, якщо я розв'яжу її?
Я потягла за кінець, щоб розв'язати червону стрічку, прив"язану до мого зап'ястка. Чому не виходить? Лінта, яка, на мою думку, була зав’язана цілком і не ослабла.
- Нічого з цього не вийде. Це чарівна стрічка.
Астер потягнув за кінець стрічки, і я пішла за нею всім тілом. Я почувала себе собакою на повідці.
- Навіщо ти це зробив?
- Так я зможу дізнатися, де Кайла.
Астер знову потягнув за кінчик стрічки. Щоразу, коли він це робив, мої руки рухалися так само як Астер. Я була трохи роздратована і поворухнула рукою, і кінчик стрічки вислизнув з пальців Астера.
— Якщо ти носиш це, то не зможеш вийти з особняка. Навколо нього бар'єр.
Астер посміхнувся, опустивши кінець стрічки.
Так що стрічка, обгорнута навколо моєї руки, схожа на магічні кандали. Я подивилася на неї, обмотована навколо мого зап'ястка. Глянцева і виглядала як абсолютно звичайна. Чи можу я розрізати її ножицями?
— Ти знаєш, що не можеш її розрізати, будь то ножиці чи меч, так що здавайся.
Астер невинно посміхнувся, наче прочитав мої думки.
Звісно... Шует змінив би ситуацію.
Я дивилася на Шует, яку запечатала в правій руці. Потім Астер похитав головою.
— Не зараз. Кайла повинна бути майстерем Шует, щоб вирішити цю проблему.
Я з сумнівом подивилася на Астера.
- Якщо не віриш, перевір.
Я відразу доторкнулася губами тильної сторони своєї правої руки, де був знак.
— Шуетт.
З правої руки піднімався дерев’яний Шует у формі меча. Я спробувала розрізати стрічку навколо зап'ястка Шует. О, я облажалась. Теперельна форма Шует була дерев’яним мечем. Сили різьблення не було взагалі, тому що це був тупий інструмент. Астер схопився за живіт і розхвилювався.
— Кайла, ти така миленька!
Мені здалося, що гаряча енергія попрямувала до моїх вушок. Я повернула Шует назад і вийшла з кімнати без слів. На щастя, двері не зачинені. Отже, поки у мене є ця стрічка, я можу ходити будь-де в цьому особняку? Коли я оглядала коридор, Астер підбіг і схопив мене за руку.
- Тобі показати мій будинок? Цей палац дуже просторий.
З невинним обличчям запитав Астер. Тільки він здавався дівчинкою молодший свого початкового віку, наче час зупинився. Він був схожий на дитину, якій не терпиться запросити до свого першого друга.
- Тоді веди мене.
Мені б хотілося, щоб я додала Астеру якомога більше задоволення. Це на всяк випадок. Якби була можливість втекти, було б краще знати схему особняка.
Я хотіла, щоб Астер йшов першим, але він хотів, аби я йшла поруч. Він обережно потягнув стрічку навколо мого лівого зап’ястка.
- Ходімо зі мною.
Фігура зліва від мене і тримає стрічку, прив'язану до мого зап'ястка, змушувала міняти вигляд якимось злочинцем, якого супроводжують.
- ...не дуже-то приємно.
Я спробувала змахнути лівою рукою.
— Тобі подобається?
Проте, Астер нахилив голову і посміхнувся, неначе у нього не було проблем. Коли я побачила цю посмішку, то задумалася, на що все це схоже.
- Гаразд, веди мене куди завгодно.
Я неохоче повернула голову, роблячи вигляд, що приймаю це. Усмішка Астера була дійсно чарівною. Я не думаю, що він схожий на божевільного хлопця з оригіналу. Я дуже слабка до дітей. Звичайно, він лише дитина ззовні.
— У моєму домі так багато кімнат. Є кімнати, які я ще сам не бачив.
Астер розповів мені про приміщення для особливого призначення, починаючи з верхнього поверху. З музичної кімнати з роялем і арфою в головний зал, де проходив бал, у їдальню із довгим столом у формі літери "П", вітальню з кількома диванами та столами. Особливик Литхі був більше "Веста". Він більше поводився на замок, ніж на особняку.
Наступним місцем, яке показав мені Астер, була спальня. Він відкрив кожну сховану кімнату і пояснив, хто нею користувався.
— Це кімната, в якій раніше жила Герцогиня. Це найдорожче місце в цьому особняку.
Від світло-фіолетових ліжках до туалетних столиків і штор. Це було жіночно, гарно і мило. Великі вази стояли по обидві сторони ліжка, і ароматні квіти були зі свіжими краплями роси.
- Це квіти з магією збереження. Вони були залишені до смерті моєї матері, так що минуло близько 17 років.
Біологічна мати Астера, Лідіана, жила в цій кімнаті доти, доки не померла. Квітка виглядала так, ніби її щойно зірвали. У вітальні, від головного залу до їдальні, у тому числі в кімнаті господині та коридорі, було багато рослин.
- На кожній кімнаті закляття збереження. Пройшло 17 років...
Усі живі квіти, які прикрашають особняку, насправді такі старі, як вік Астера. Коли я дізналася цю історію, мені стало сумно через це, все це виглядало свіжим тільки зовні. Капли води на пелюстках, мабуть, були протягом 17 років.
На відміну від моїх пригнічених почуттів, Астер пояснив, чому він прикрасив дім живими квітами.
— Місце, де є найбільше духів, — це природа. Вони завжди знаходяться в таких місцях, як живі рослини, ґрунт, вода і вогонь. Моя бабуся і мама любили розмовляти з духами, тому в них завжди були живі квіти.
- Отже, духи в цих кольорах живуть тут вже 17 років?
— Ні, ці духи вже мертві.
— Оу...
Я не могла зрозуміти, що таке дивний голос. Здавалося, що Астер не дбав про це.
— Духи в рослинах вмирають, коли помирають рослини. Це те ж саме, що й закони природи.
Очі Астера торкнулися квітів, які все ще могли похвалитись яскравістю магії збереження.
- Вони живі, але ніби мертві.
Натомість моє серце було розбите поясненням Астера, яке не викликало емоцій.
В оригінальній книзі Герцог Литхі був тим, чиє час зупинилося після смерті дочки Астера. Його єдина мета — врятувати свого єдиного внука, який залишився живим заради цього. Мабуть, тому він і досі не міг позбутися квітів, які поставив для своєї дочки.
Оглядаючи квіти, які зберігалися протягом 17 років, я помітила червону квітку біля ліжка. Він схожий на лілія, але червоного поттенка. Мені здається, я бачила його в оригіналі, відчуття було знайомим.
Тільки не кажи мені, що це...
Астер розповідав, намагаючись дотягнутися до червоних квітів.
— У саду багато квітів і дерев. Коли мій дід одружився, він зробив його схожим на справжній ліс. Хочеш подивитися?
— Э...
- Що сталося?
Якщо я правильно пам'ятаю, коли я дивилася оригінал... Астер, мабуть вже знає про цю рослину. Ця квітка повинна були знищити? Але він все ще стоїть протягом 17 років.
— Пошли.
Астер потягнувся до мене. Я обережно взяла Астера за руку.
- Так, підемо подивимося.
Я відірвала очі від червоного цвіту, схожого на лілії, і вдавала, що нічого не бачу.
***
Першим місцем, куди попрямував Астер, був сад, збудований для покійної Герцогині Литхі.
- Це сад Каллі. Мій дідусь, який був без розуму від любові, посадив для неї близько 200 дерев.
Мій рот був відкритий, коли бачив великі дерева. Мабуть, пройшло вже 30 років з того часу, як Герцог Литхі посадив його на той час, коли він одружився. Дерева, до яких довгий час не торкалася рука людини, були густими, щоб змусити тебе відчути себе в джунглях.
— Це... сад?
— Моя бабуся і мама приходили сюди, щоб отримати щоденну порцію енергії. Люди Царства отримують життєдайну енергію тільки тоді, коли перебувають у лісі.
Це фітонцидний ефект?
Я чула, що люди Аліка, царства Духів, не люблять воювати і не катували своїх тіл. Тривалість життя була довгою, але вони були слабкі. Через це будівельники не могли розвиватися, тому їм доводилося шукати іноземну допомогу. Тим не менш, це була країна, яка створила багато магів і вчених, які були хороші в використанні свого інтелекту.
- А ти хіба не повинен отримувати тут життєву енергію?
Раптом я задумалася, чи це потрібно Астеру. Ця частина не спостерігалася в оригіналі.
— У мене змішана кров, тому мені не потрібно підживлюватися енергією в лісі.
Астер потиснув плечима. Коли кінчики пальців викрикували, листя закрутилося на вітрі. Це було захоплююче, спостерігати за льодяним опалим листям.
— Немає нічого поганого в повному використанні сили духів.
Іншими словами, сила Аліка, Царства Духів, була успадкованою, але він був змішаний кров’ю, а також людська кров стала густішою і сильнішою.
Ми йшли далі і глибше в ліс. Ми йшли не прямою дорогою, а звивистою. Тож я подумала: чи зможемо ми повернутися?
- Ти зможеш знайти дорогу назад?
— Я не ужусь. Духи дбають про це.
Уверенно відповів Астер. О, це звучить зручно.
Це був густий ліс дерев, який, здавалося, ніколи не закінчиться, але коли я йшла стежкою, якою вів мене Астер, то побачила високу стіну. Це було схоже на віддальну лісову в'язницю, з ґратами на стінах.
- ...це справжня в'язниця, чи не так?
Астер швидко похитав головою, коли несвідомо почувся мій негативний вигук.
— Нет, не пойми меня неправильно! Це тому, що з'явилося багато злодіїв.
Астер пояснив, скільки розбійників з давніх - давен переслідували Герцога Литхі. Але мої сумніви щодо того, що я прочитав оригінальну книжку, не збулися.
- Тоді навіщо тут підземелля?
Очі Астера розширилися. Слова, які повинні були залишитися в моїй голову, несвідомо вирвалися.
— Кайла дійсно багато знає про мене, чи не так?
Але Астер, здавалося, неправильно розумів ситуацію. Ні, це не непорозуміння. Я розумію, що це неправильно.
— Нет, я проговорилась. Звідки мені це знати?
Я прикидається, що не знаю, спробувала виправитися з запізненням. Було важко прикидатися, що я знаю те, чого не знаю, але було ще важче вдавати, ніби я незнаю того, про що знаю.
— Тоді підемо в підземелля?
- Навіщо нам туди?
- Хіба ти не хочеш подивитися?
Ні, це не так! Я не хочу дивитися на це!
— Ладно, пошли.
Але в моєму серці були зовсім інші слова. З одного боку, я хотіла знати, чи це місце було таким самим, як підземелля, які було в моєму сні. Я хотіла зробити щось самостійно і наполовину бажала переконатися, що сон, який у мене сьогодні був, насправді безглуздий
— В-вот.
Астер повів мене по темній драбині, яка вела до підземної ходи.
- Підземна в'язниця існує з того часу, як сім'я Литхі отримала цей маєток. Це дуже старе місце.
Коли я спускалася сходами, з’явилися важкі залізні ворота.
— Почекай хвилинку...
Астер пошевели пальцями в такт звуку відкриваючого замку. Зі скрипом двері відчинилися, і темне простір раптово освітлювалось. Саме завдяки смолоскипу, який Астер запалив з допомогою Духа Огня.
- Пан, який колись керував цим місцем, тримав тут грішників.
Завдяки смолоскипу на стіні я могла чітко бачити, що всередині. Астер подивився на мене і заговорив.
- Як ти себе почуваєш?
Але по спині у мене пробіг холодок. Це було схоже на підземелля, яке я бачила уві сні.
— Ну, я не знаю.
Я намагалася не показати своє хвилювання, прикидаючись спокійною, але Астер, ймовірно, помітив. Тому що я відчула, як напружувались м'язи обличчя. Я не хотіла йти далі, але Астер потягнувся до мене.
- Ми пройшли весь цей шлях, так що покажу тобі все.
Астер взяв мене за руку і пройшов у глибокий в'язницю. За ґраткою стояли столи й стільці, на яких могли сидіти охоронці. А в іншому місці виднілися страшні знаряддя тортур.
Цепи, кандали, хлисти, залізо і жаровня, машина для тортур для витримки нігтів... Що це?
Очі Астера скинули туди, куди вводили мої пальці. На його обличчі з'явилася виразна усмішка, коли він знайшов це.
- Це мої улюблені речі. Ти мене добре знаєш.
Астер, одягнений в плаття, спокійно підбіг і встав перед машиною тортур. У початковій книжці з’являлося середньовічна тестова машина, яку він показував під час страху Франца.
Загострені лезів, що стирчать, як зуби, вгору і вниз, схожа на ліжко тортурної стіл. Серед них найпривабливіша річ в очах була залізна труна, яка втілювала фігуру жінки. Це був інструмент, який вбивав грішника у страшному болі, пронизуючи його шипами, вбудованими до кришки труни.
— Ця залізна труна називається "Оголошення жінки" - це болісна смерть, але хіба обличчя жінки не таке люб'язне? Мені дуже подобається цей парадокс.
Сцена переді мною була такою ж, як і уві сні. У мене закрутилася голова.
- Скажи мені, будь ласка... Мені шкода, якщо я зробив щось не так. ✔
Франц страждав від болю і благав Астера, тримаючись за край його одягу. Якщо є щось, що ранило почуття Астера, а він того не знав, якщо він зробив щось не так, він просив Артера сказати йому. Тоді Астер посміхнувся, як ангел і сказав:
- Попитай Рітауса врятувати тебе. ✔
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata