***
- Це останній семестр Кайли?
Щоб не потрапити на очі іншим студентам, ми попрямували до території саду, де рідко хто бував. Погода все ще була прохолодною, але незабаром зима стане холодною. Сидячи пліч-о-пліч на лавці, ми відчували, як швидко пролетів час.
— Коли Кайла сказала, що полює за пропуском оцінок, я не очікувала, щоб ти цього доб'єшся. Зазвичай пройти тест на підвищення не так вже й легко.
(Пропуск оцінок — це форма академічного прискорення, яку часто використовують для академійсько талановитих учнів. Ця програма дозволяє учням повністю пропустити навчальну програму одного або декількох років навчання в школі).
Філія розсміялася, згадавши мої перші дні після перекладу.
- Я можу зробити це до середини місяця, але я не очікувала, що закінчу так рано.
Айріс також згадала, як я вперше переклалася.
— Це дивовижно, ти навіть виходиш раніше строку і тебе вже присвятили в лицарі.
— Кайле буде так самотньо, якщо вона закінчить Академію. Тому що Маріанн тут немає.
Філія та Айріс усміхнулися обличчя, і раптом їх помацали.
— Можна я буду писати вам? Навіть якщо я закінчу школу, я не розлучаюсь з вами. "
Я обняла за плечі Філію та Айріс, які сиділи поруч зі мною.
- Ти збираєшся приєднатися до Рицарів-Хранників, як тільки закінчиш Академію?
- Саме це я і вирішила зробити.
Я відповіла кивком. Чесно кажучи, це було секретом, що я хочу повернутися до нормального життя, як тільки закінчу Академію.
— То який же шлях ти вибрала?
Існували два типи Рицарів-хранників. Це були лицарі-гвардейці, які охороняли тільки Імператорський палац, і військова поліція, яка відповідає за безпеку та захист.
— Це небезпечно, хіба вартовий не краще?
Найближча гвардейська група не повинна знаходитися в Імператорському палаці. Я пояснила значення військової поліції, приховуючи свої найпотаємніші думки.
« Ті, хто мав Шует, завжди виносили цей шлях.
Мій батько неодноразово підкреслював гордість військової поліції, кажучи: « Вона відрізняється від гвардійського підрозділу, який мало що робить для захисту палацу ». Хоч би як важко це було, підвищення по службі швидке, і посада Генерал-Комендіра може бути тільки у лицаря військової поліції. Хоча сім'я Веста вже давно домінує.
- Отже, Кайла пізніше стане генералом Рицарів-хранників?
Запитала Філія, сяючи очима.
— Ну-у...
- Протягом багатьох поколінь лише люди Веста були генералами.
Навіть якщо б я відразу приєдналася до Рицарів-Хранників, я не збиралася ставати генералом-Командиром. Але якщо я розповім батькові про це, я б у відповідь чула тільки крики. Він би сказав, що я порушую стару традицію сім'ї Веста, яка полягала в отриманні посади Генерала-Комендіра.
- Мені потрібно ще дещо робити.
Захистити нашу сім'ю.
- Для мене це важливіше, ніж бути генералом-Командіром у далекому майбутньому.
Я була тим, хто сказала моєму батькові, що успадковану Шует і стану Головнокомандувачем "Ріцарів-Хранителі". Це можливо тільки тоді, коли Астер залишається спокійним.
— Я боюся, що у мене буде багато травм.
— Не хвилюйся. Поки у тебе є Шует, ти рідко будеш їх отримувати.
— Але будь обережна. Я чула, що в наші дні прикордонні райони небезпечні.
Філія кивнула і допомогла Айріс.
- Я теж бачила це в газеті. Королівство Хейдель і Імперія Куерц утворили союз.
— Це зона конфлікту, чи не так?
Єдина спірна територія на кордоні - це « Алік», яка була територією колишнього Царства Духів. Ельбаха була першою країною, яка завоювала Алік після розпаду Царства Духів. Хейдель і Куерц запізнювались.
Насправді Алік є народом Царства Духів, і жодна з трьох країн не могла претендувати на свої права на землю. Але там не було жодного духа, який би вцілів у Царстві, так що це була просто порожня земля.
— Але чому вони воюють за цей район? Адже там тільки ліс, чи не так?
— У лісі Аліка багато дерев.
Айріс чітко відповіла на запитання Філії.
« Існує багато високих і могутніх дерев, які можна використовувати для будівництва. Тому голови країн прагнуть мати право на використання рослинності ».
— Коли спори закінчаться, всі дерева там будуть вирубані.
Вислухавши пояснення Айріс, Філія повільно кивнула і погодилася.
— К слову...
Айріс озирнулася і знову обережно заговорила.
— Є один аристократ, який купує багато землі. Він скуповує багато не рослин, а гірський схил, на якому лише каміння і скелі.
— Якби тут були тільки каміння і скелі, ми не могли б займатися рільництвом. Я не знаю, що думають дворяни.
Я мовчала у розмові між Філією та Айріс.
Алик. Це була дуже важлива область в оригіналі, але вона ніколи не з'явилася на задньому плані. Після того, як Астер виріс, він не тільки через силу зміг втримати чарівників башти під своїми ногами. Якби він просто вчинив на них тиск, чарівники, які б контролювали всю Імперію, не присягнули б йому бути вірним.
Сила Астера була пов'язана з Камінням Духа і магічним каменем. Магічний камінь і Каміння духу завжди були необхідними витратними матеріалами, але вони часто не могли отримати їх незалежно від того, скільки грошей їм платили, тому що це було рідкістю.
Астер зберігав коштовні камені у своїй копальні. Вона була успадкована від дідуся по материнській лінії Герцога Літхі. Отже, дворянин, який зараз скупляє всі кам'яні місцевості Аліка, є Герцогом Литхі.
— Коли ти пройдеш весь шлях до Арика, обов’язково напиши. Ти повинна дати нам зрозуміти, що жива.
Мене зворушило те, що не тільки Філія, але й Айріс з захопленням проголосила це.
- Дякую, я напишу вам. І я обов'язково відвідаю вас, коли отримаю свою першу відпустку.
— Коли у тебе перша відпустка?
— Через півроку після вступу до армії.
- Це занадто довго.
Філія та Айріс зітхнули.
— Може, твоя відпустка почнеться, як закінчиться семестр?
Я похлопала дівчат по спині і розсміялася. Насправді моя перша відпустка після шести місяців була трохи важчою. Я чула, що військова поліція має досить щільний графік на відміну від Гвардейських лицарів...
Я прогулювала Академію-інтернат, тому що мені не подобалося звичайне життя, але це більш важке місце. Це був лише лицарський легіон, а не армія.
Це було тоді.
Гілки сильно затряслися, і раптовий порив вітру вдарив нам в обличчя.
- Який несподіваний вітер!
Сильний вітер потряс лавку, на якій ми сиділи, створюючи маленькі вихори. Я не могла відкрити очі через пил.
— Давайте підемо!
У цей момент я встала зі лавки і спробувала вивести дівчат з саду.
— Кайла? Що трапилося?
Філія покликала мене, але я не могла поворухнутися від жахливого відчуття. У голові пролунав попереджуючий звук, а тіло напружувалося, наче відчув загрозу.
— Кайла, пошли!
Я приклала палець до губ Філії.
Шш...
На скаженому вітрі всі мої нерви були на межі. Я відчувала його погляд. Але було важко сказати, як він почувався. Здавалося, він спостерігає за нами з усіх боків.
Хіба це не одна або дві людини?
Я повернула голову туди, де відчувала особливо пристойний погляд. Навіть серед безлічі очей одні з них дивно виявляли свою присутність. Це той хлопець он там?
Подруги будуть в небезпеці разом, якщо залишаться тут. Я взяла їх за руки і відступила назад.
- Спочатку ви повертаєтеся до гуртожитку.
Мої друзі були відволікані шаленим поспіху.
— Кайла, а як же ти?
- Давай повернемося разом!
Вітер дув так сильно, що мені було важко відкрити очі. Мені було важко навіть відкрити рот.
- Мені потрібно дещо зробити.
Навіть якщо моє волосся закривалося на сильному вітрі, я нічого не могла вдіяти. Краще було уникати такої позиції.
- Гаразд, але ти повинна швидко повернутися.
Мої друзі слухали мене просто тому, що думали, ніби вони вже не можуть залишатися. Коли Філія та Айріс покинули свої місця, порив вітру вщухнув, наче його не було. Ніби він з самого початку чекав, коли я залишуся сама.
— Шуетт.
Я доторкнулася губами тильної сторони правої руки і дістав зброю. Шует, схожий на дерев’яний меч, був синьоватим і чутливим до хаотичного повітря.
- Хто тут?
Моє питання повисло в повітрі. Мені здавалося, що я чую хіхікання всюди. Я не думаю, що їх один або двоє. Якого біса? У мене мурашки по спині побігли, бо я не знала. Це було моторошно. Було б брехнею сказати, що мені зараз не страшно. Я навмисне закричала голосніше, щоб приховати свою паніку.
— Вилазь, не ховайся, покажися!
Розкрийте свою особистість... Викрилися... це...
Мої крики рознеслися по лісі. Я ще холодніша.
Потім почувся шорх, і з'явилася чоловіча фігурка в зеленій уніформі Кратьє. У нього було чорне волосся, і він був трохи нижче за мене. Його очі були закриті довгою щелепою, так що я не могла як слід розгледіти його обличчя. Привид в саду, якого я бачила минулого разу, з'явився знову? У мене мурашки по шкірі побігли.
- Чому ти ховаєшся в саду у таку годину?
—...
- Це ти... Той чоловік?
Я відчувала, що десь бачила його, як того хлопчика з чорним волоссям. Я була збентежена, бо не могла згадати. Він, здавався знайомим і незнайомим одночасно, але не міг ніяк згадатися.
- Я впевнена, що тут є ще хтось, де вони?
Якийсь час тому я відчувала безліч очей. Але цей хлопець один. Я прицілилася Шует в хлопчика переді мною. Хлопчик посміхнувся.
-Це Шует.
Це був той самий голос, після метаморфози, який я чула, коли була одна в саду.
— Хто ти? Ти ж не місцевий, чи не так?
Поки я говорила, хлопчик просто стояв прямо і посміхався. Дивний. Через цього хлопця все моє тіло було в напруженні, хоча він не був озброєний. Це був інстинкт воїна, який тренувався, скрегіт і витираючи мечі.
« Це небезпечно, біжи!»
У моїй голові постійно лунало попередження. Але я не могла залишити своє місце. Якщо я повернуся і покажу спину, мене зловлять.
- Ти не зможеш побачити моїх друзів. Але, я здивований, що ти є власником Шует.
Він видає незнайомий звук.
- А що з тобою?
Я трохи відсувалася, цілуючись в хлопця, але хлопчик рухався за мною.
- Цим ти мені не зашкодитьш. Звичайний меч був би кращим.
- Що ти маєш на увазі?
Він підняв руку у відповідь на моє питання. Ніби це був якийсь сигнал.
Потім листя на гілках почало падати без вітру. Листя закрутилося в повітрі, закривши мені огляд.
Що це за сцена без вітру? Це було моторошно.
- Ти все ще не впізнаєш мене?
Відчувши дивний натяк, коли я випросталася, хлопчик потягнув себе за чорне волосся руками.
- ...!
Чорний парук випав з руки хлопчика і рожеві пряди, які яскраво блищать, розсипалися по плечах. Довге блискуче волосся привернуло мою увагу. Коли хлопець злегка пригладив щелепу однією рукою, його очі засяяли, як аметист.
Красиве обличчя, як у Німфи, з білою шкірою, змішана кров Царства Духів. Андрогильна зовнішність, яка не говорить, дівчинка це або хлопчик.
— Давно не виделись, Кайла Веста.
Це Астер. Переді мною був Астер, якого я так хотіла уникнути. Він пробрався в Академію-інтернат Кратьє...
Було б краще познайомитися з Чжи Бан Рен, який живе в інтернаті. Втекти було б простіше.
- Як ти сюди потрапив? Сюди не може ввійти сторонній.
- А як ти думаєш, я тут пройшов? Я увійшов через ворота.
Краття було оточене кристалами, тож сторонні люди не могли пройти без дозволу.
— Чушь.
- Я трохи нервував через бар'єр, але коли я увійшов всередину, все було в порядку. Хіба бар'єр не зламаний?
Кристал, зроблений чарівником вежі, не міг бути розбитий. Так зрештою Астер прорвався через бар'єр і увійшов у це місце. Це означало, що сила Астера була сильнішою від Академії-інтерната Кратьє.
Наступного разу, коли я зустрінуся з директором, я попрошу його зміцнити бар'єр навколо нашої Академії. У той момент, коли я думала про це, Астер похитав головою. Ніби я думала даремно.
- До речі, хіба не дивно чути мій голос?
- ...!
Я міцно зажмурила очі, але зараз було не час сперечатися про це.
— Ти знала це з самого початку, чи не так?
- Що?
Астер злегка посміхнувся і дістав щось з кишені. Це була маленька жовта квітка.
- Ти знаєш про Пастера?
Астер посміхнувся, і виногради почали рости навколо моїх ніг. Як давно це тут? Рослини, яких я ніколи не бачила, рухалися навколо мене так само, як і сама мрія. Здивована, я спробувала поворухнутися і лисиці швидко зв’язали мої щиколотки.
« Лози Пастера з жовтими квітами були рідкісними, тож їх було важко дістати.
Коли виноградні лози збільшилися, вони почали підніматись по моєму тілу. Коли я спробувала зрізати стебла, вони зв’язали мене міцніше. На стегні розцвітали жовті квіти Пасифлори.
- Я б не зробив цього, якби ти прийшла на каву з того моменту, як вперше запросив тебе...
Чаєпіция?
Тільки тоді я згадала. Запрошення, яке прислав мені Астер...
Я забула, тому що це було дуже давно. Але я знаю, що за тип Астер, тому не знала, як краще відповісти.
— Я просто хотел поговорить. Але мені рідко випадає шанс це зробити.
Протягом наступних років мої жовті квіти пасифлори і далі цвіли на виноградних лоях.
- Я думаю, що ти навмисно уникала цього.
Астер простягнув руку через купу жовтих квіточок і погладив мою щоку своїми пальцями.
але ти сказала, що будеш зайнята. Я чув, що ти можеш дістатися до кордону...
Поступово мій зір затуманився. Я почувалася дуже сонною, коли мій розум почав зникати.
Ні, я не можу дрімати тут! Я трясла головою, щоб прийти в себе, але прокинутися було не так легко, як думала. На мене знизила більш глибока дріма.
- Я більше не маю потреби чекати.
Астер переді мною ставав дедалі більше.
— Жовті квіти Пастера мають сильні снодійні властивості.
Ні, справа була не тільки в Астері. Мені здається, що дерева в лісі і виноградні лози Пассифлори, які обвивалися навколо мене, стали великими...
О, нет.
Мабуть, я стала меншою.
Моя свідомість почала покидати тіло, віддаючи помутнішим поглядом.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata