Алевелла: перш за все, давайте сховаємо мого молодшого брата/Презенті.
Розділ 1. Як виживе наша родина?
Частина 1
Мій брат втік з Академії-інтерната Кратьє. На щастя, Франц повернувся додому, але під час чаю в нашій сім'ї з’явилося напруження.
- Нічого особливого. Я просто тужив по будинку. Ще я нудьгував по Герцу...
Франц, якому цього року тільки виповнилося 15 років, вів себе так, ніби це не було нічого особливого. Але він уникав зорового контакту з кимось із присутніх. Наша мати намагалася розрядити важку атмосферу легкою посмішкою.
— Я все розумію. Ти нудьгував по дому, тому що довгий час був у незнайомому місці. Я права, любий?
Але наш батько, Маркіз Веста, не виглядав щасливим і холодно сказав:
— Я не знаю, що відбувається, але піти без попередження - це не те, чого ти повинен був зробити. Повертайся в гуртожиток прямо зараз.
Я була єдиною людиною, яка знала, що Франц був розгублений. Франц, ледве утримуючи тремтіння, сказав:
- Батьку! П-будь ласка, дай мені трохи часу. Я турбуюся про здоров'я Герца, і в мене є деякі справи.
Але батько не слухав його.
- Про твою кішку подбає палац, так що не турбуйся. Я пришлю птицю посильного в Кратье.
Тато встав і показав, що розмова закінчена.
— П-папа! Будь ласка, дозволь мені залишитися тут. Будь ласка...
Незважаючи на всі його благання, наш батько все ще був холодний. У цей момент я зрозуміла. Я побачила тоненьке зап'ястя Франца, яке було тонше палки, прикрите краєм мундира.
Його зап'ястя було вкрите синцями. Франц помітив мій погляд і швидко прикрив його долонею. Його руки тремтіли.
Якщо я промовлю зараз, то Франц повернеться в Академію-інтернат Кратьє. І він стане лицарем, як і планував. І наша сім'я буде ...
— Франц, ти не міг би на хвилинку зняти свою форму?
Я поставила чашку на блюдці і люб’язно наказала братові.
— Сестрёнка? А як щодо моєї форми?
Франц відступив назад і прикрив груди обома руками. Я знову взяла чашку і подавала знак своїм слугам, які стояли у дверях. Вони підійшли до Франца.
— Простите, юний Майстер.
Коли вони одного разу схилилися, то почали знімати з нього мундир.
- Сніміть і його сорочку теж.
— Нет-нет. Не робіть цього!
Незважаючи на його благання, мої слуги зняли з нього уніформу. Коли його верхня частина тіла обкрилася, наші батьки були оксамиті побаченим. На його тілі скрізь були синці і порізи.
Червоні гематоми на його шкірі виглядали так, ніби були зроблені зовсім недавно, деякі встигли стати фіолетовими. А якісь були чорними. Це, безперечно, зробили його однокласники.
— О боже, Франц! — Закричала мати.
Мабуть, саме в цей період Франц зазнавав найжорстокіших знущань у Академії-інтернаті. Мати була приголомшена і почала плакати.
Маркіс Веста з запалом запитав Франца:
- Що всі ці порізи значать? Хто це з тобою зробив?
- Скажи мені, які виродки це зробили!
Але Франц нічого не сказав.
— Як же вони сміють так поводитися з моїм сином! Я зараз же відправлюся в Кратьє!
Слова Маркіза Веста змусили Франца опуститися на коліна.
- П-будь ласка, не роби цього, Отче. Я благаю тебе.
Батько був засмучений, почувши його благання.
- Ти такий... Чому ти не використовував Шует? Якби ти використовував Шует, такого б не сталося!
Франц нічого не відповів, але опустив голову, ніби зробив щось не так.
- Досить! Йому боляче...
Мати плакала, обіймаючи худе тіло Франца. Над цим хлопцем, який мав стати спадкоємцем родини Веста, знущалися власні однокласники в інтернаті.
Батько не міг заснути і знову запалив цигарку. Він вже давно не курив. У цей день, в той момент, якби не я, то рани на тілі мого брата ніхто б не побачив. Франц залишиться тільки на ніч у нашому домі. І він абсолютно точно повернеться в інтернат.
Принаймні, я так думаю. Все це було неправильно. Для Франца, для нашої сім'ї і мені самій. Я втруся вдруге. Моє серце шалено тремтіло від страху.
— Батьку, мама! Мені потрібно дещо сказати.
Коли я підвищила голос, мої батьки почали дивитися на мене. Я підняла мундир Франца і накрила його. Я більше не могла дивитися на поранене тіло брата, і це засмучувало мене.
- Я не думаю, що життя в інтернаті підходить Францу.
Я заспокоїлась і сказала далі.
- Ви ж знаєте, що Франц більше науковець. Він не народився лицарем.
— Кайла, я знаю, що ти хочеш сказати.
Але батько все одно не хотів слухати. Він просто зітхнув.
— Але Франц є спадкоємцем нашої сім’ї. Академія-інтернат Кратьє керує королівським освітнім фондом. Щоб стати наступним Маркісом, він повинен отримати свідоцтво про закінчення цієї Академії.
Я знала це. Але це мене не зупинить.
- Серед королівських Рыцарів-Хранител багато жінок-римців. Крім того, в нашій сім’ї Веста вони також були. Я зможу це зробити.
Це було імпульсивне рішення. Але в сім'ї Веста дійсно була жінка-рицарь. Я нагадала цей факт моєму батькові.
— Кайла, ти повинна була вчитися цьому з самого дитинства. Але ти ніколи навіть не торкалася меча.
Це була чиста правда. Я, Кайла Веста, за все своє життя ніколи не вчилася фехтування і навіть не брала в руки меч.
— Франц, скажи батькові. Ти хочеш бути лицарем або вченим?
Холодне обличчя батька пильно дивилося на Франца. Його очі налякали Франца. Я тхнула брата в бік і прошепотіла:
- Франце, подумай про те, що я тобі вже казала.
Три роки після того, як я сюди потрапила, я говорила йому те ж саме.
- Ти дійсно хочеш стати лицарем, як хотів батько?
- Колись тобі доведеться когось вбити.
— Тобі не подобається вдаватися до насильства.
Франц був дійсно добрим. Я зворушила його заповітне бажання і мрія, до якої він прагнув усією душею. Його бажання — це те, що він зміг зберегти свою свідомість в оригінальній історії людства.
- Тобі подобається спостерігати за птахами в лісі. Це твоя мрія - спостерігати за дикими птахами.
- Ти казав, що хочеш читати цілими днями.
- Ти сказав, що хочеш жити у світі.
У Франца затремтіли губи.
- Живи своїм власним життям.
Франц ніколи не йшов проти своїх батьків. Хлопчик завжди любив свою сім’ю і був задоволений, коли допомагав слабким. Він був занадто м'який. В оригінальній історії він ніколи не бився з поганими хлопцями.
— П-па, я...
Мій батько дивився на його губи.
— Я хочу бути вченим, як сказала сестра.
—... Франц.
Францу потрібно було неабиякої сміливості, щоб вимовити ці слова, оскільки він ніколи не противився волі свого батька. Я посміхнулася, і Франц відчув полегшення, хоча й був наляканий. Тепер йому вдалося подивитися в очі батьків.
Перед тим як Франц приїхав у наш дім, я не думала, що зможу змінити свою долю чи майбутнє. Три роки я ховала йому ці слова лише з жалю.
Мені просто було шкода його, тому що через нашу сім'ю він повинен був робити те, що не хотів робити. Я хотів показати йому, що є альтернативи. Це все, що я хотіла зробити. Але я передумала, побачивши на ньому синці. Якщо все піде так, як це було в початковій історії Франц зазнає ще більшого знущання. Наша сім’я, включаючи мене, буде знищена.
- Я хочу ще раз сказати тобі, що хочу стати лицарем.
Я знову чітко вимовила ці слова.
Хіба я колись хотіла чогось за все своє життя?
Батьки не змогли відповісти на моє запитання. На моїй пам'яті Кайла Веста була дорослою і відповідальною як перша дитина. Вона йшла на поступки своєму братові, була хорошою сестрою. Але вони обидва були слабкими і м'якими.
Мій батько виглядав спантеличеним.
— Я... Я ніколи не знав, що ти хочеш стати лицарем. Але, Кайла, вже надто пізно, тому що церемонія повноліття пройшла.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata