Я дивився крізь величезне вікно корабля.
У цьому відсіку ми з моєю Жемчуґ були абсолютно одні, чого я, чесно кажучи, був досить радий.
Згідно з моїми розрахунками, моя подорож мала зайняти приблизно три дні.
І, якщо чесно...
Мені це подобалось.
Зазвичай високоранкові Самоцвіти використовували такі довгі подорожі, щоб розслабитися перед прибуттям на нові призначення в межах Імперії.
І тепер я чудово розумів чому.
Ми подорожували вже цілий день.
Чому мені це так подобалось?
Легко.
Бо я бачив те, що, ймовірно, ніколи не зміг би побачити у своєму попередньому житті.
Хоча я не багато пам’ятав з того життя...
Я дуже сумнівався, що спостереження за космосом з міжпланетного корабля входило до кількості моїх минулих вражень.
Тисячі зірок.
Далекі планети.
Туманності, що мерехтять далеко.
Все було безглуздо красивим.
І водночас лякаємо.
Ми були не єдиними мандрівниками.
Під час подорожі ми зробили кілька невеликих зупинок на різних об’єктах Імперії, забираючи інших Перідот, що підвищились так само як і я.
Хоча, чесно кажучи, я очікував більшого.
Нас було лише десять.
Дуже мало.
Що робило це місце ще більш ексклюзивним.
Я злегка змінив погляд на мою Перлину.
Вона теж спостерігала за космосом у повній тиші.
Її вираз обличчя показував дивну суміш цікавості і нервовості.
Я вирішив не турбувати її.
Натомість я активував свій планшет за допомогою голографічних пальців і проглянув інформацію, яку Гарнет відправила нам перед від'їздом.
Що там говорилося?
В основному інструкції про прибуттю.
Протокол прибуття:
Під час посадки нам треба було спуститися організовано і без зайвих серютів.
Це мене зачищало.
Домашній мир обожнював зайві салюти.
Так що тут творилося щось дивне.
Кожна Періот буде позначена особистою кімнатою всередині об'єкту.
...
Гаразд.
Це було досить добре.
Мати особистий простір на Будинку світу було майже безглуздою розкішшю для Перідот.
Всередині наших кімнат ми знайдемо наші нові офіційні завдання.
Тобто...
Ніхто нічого нам не скаже після прибуття.
Вони просто зкинуть нам інформацію і будуть чекати результатів.
Дуже в стилі Домашнього світу.
Я продовжував читати, трохи нахмурившись.
Обмежений доступ до декількох зон без дозволу.
Це було нормально.
Заборонено входити в сектори, позначені чорним рівнем без супроводу вищого правителя.
...
...
...
Я повільно опустив планшет.
"Це звучить небезпечно."
Моя Перлина доторкнулася до мене.
- Щось не так, Перідоте?
Я похитав головою.
— Нічого.
Я знову подивився на планшет.
Але цього разу я повністю зосередився на цих двох словах.
Чорний рівень
Я здивовано подивився на це попередження про чорний рівень.
Я припустив, що це повинно бути щось призначене виключно для самоцвітів набагато вищій рані ... Хоча, чесно кажучи, це лише розпалило моє бажання побачити це.
Я похитав головою.
Не мав сенсу турбуватися про це зараз.
Я знову подивився на відкритий космос.
І так я провів ще цілий день.
Просто роздумуючи.
Як не дивно, мені подобалося роздумувати з того часу, як я став Перідотом.
Можливо, це було через те, як ми опрацьовуємо інформацію.
Можливо, через мою нову природу.
Або просто тому, що тепер у мене було забагато думок в голові.
Я злегка повернувся, щоб подивитися на мою Перлину.
Вона все ще спостерігала за космосом у повній тиші.
Я дозволяв їй це робити, поки ми були абсолютно одні.
Я давав їй певну свободу, поки ніхто не дивився.
Крім того, завдяки кільком покращенням, які я зробив у системі виявлення мого візора, я зміг переконатися, що в цьому відсіку немає камер.
Тільки в коридорах.
Дуже зручно.
Я знову подивився на мою Жемчуг і помітив, що тепер вона використовувала маленький планшет.
Ах, да.
Я не згадував про це.
Це був маленький привітний подарунок, який я зробив їй кілька місяців тому, щоб вона могла відволікатися.
Я сказав їй використовувати свою креативність на ньому.
Спочатку вона не знала, що робити.
Потім вона почала з простих візерунків.
Потім з фігур.
І в результаті навчилася малювати.
Тепер їй, здавалося, це досить подобалося.
Прямо зараз вона малювала космос перед нами.
Я злегка посміхнувся, побачивши її такою зосередженою.
Мій погляд опустився на її самоцвіт, розташований на спині.
Потім я підніс руку до свого власного самоцвіта на лобі.
Да.
Так само, як і канонічна Періот.
Хоча я був дуже впевнений, що я Перідот.
Можливо, це було просто доволі цікавий збіг.
Я знову активував свій планшет.
Якщо я збирався вбивати час ...
я зроблю це, переглядаючи свої плани.
Мої справжні плани.
Проекти, які ніхто не повинен виявити.
Проект номер один: Самоцвітна досконалість
Це був мій головний проект.
Моєю метою було змінити мій власний самоцвіт, щоб збільшити його чистоту, обчислювальну здатність і енергію.
Теоретично, самоцвіт народжується з визначеними межами.
Я хотів зруйнувати ці межі.
Я хотів усунути структурні домішки.
Оптимізувати внутрішнє ядро.
Збільшує мою здатність пристосовуватися.
І якщо все піде добре...
еволюціонувати.
Проблема була простою.
Якщо я помилявся...
Я міг знищити свій власний самоцвіт.
І померти.
Проект номер два: Механічна еволюція
Мої роботизовані частини вже були прекрасніші, ніж у звичайного Періот.
Але цього було недостатньо.
Я хотів розробити модульні інструменти.
Схованої зброї.
Велику скануючу здатність.
Кращий захист.
Більша швидкість ремонту.
І адаптація для бою у разі необхідності.
Тому що, якщо я чогось і навчився на Домнайшному світі...
Тому що покладатися виключно на інтелект - це жахлива ідея.
Проект номер три: Технологія створення
Можливо, це був найбільш небезпечний проект після першого.
Я хотів повністю зрозуміти, як народжуються самоцвіти.
Від інжекторів.
До формування фізичних тіл.
Якби мені вдалося це зрозуміти...
Я міг би створити щось абсолютно нове.
Або змінити щось існуюче.
Це було безглуздо.
Проект номер чотири: Протокол втечі
Цей був простим.
Мати багато шляхів відходу.
Фальшиві особистості.
Кораблі.
Приховані ресурси.
І безпечні місця поза прямим контролем Імперії.
Бо якщо все піде не так...
Мені потрібно буде зникнути.
Швидко.
Я перечитав всі свої проекти ще раз.
І зітхнув.
"...я абсолютно божевільний".
- Ви щось сказали, Перідоте? — запитала моя Жемчуг, продовжую малювати.
Я похитав головою.
- Нічого важливого.
Хоча всередині...
Я знав, що рано чи пізно спробую завершити кожен з цих проектів.
Більш ніж тому, що покладатися на одного товстого покидька, який може народитися або не народитись колись, не здавалося мені дуже надійним планом.
Так, я явно говорив про Стівена.
І, чесно кажучи...
Ставити все своє майбутнє на одного рожевого гібрида, який вирішить проблеми всесвіту, було жахливо ідеєю.
Тепер, коли я думав про народження ...
Мій погляд ковзнув до мого Жемчуг.
Останнім часом я досить багато думав про злиття.
Ідея про те, що два чи більше самоцвіта об'єднуються, щоб сформувати нову сутність, все ще здавалася мені абсурдною.
З мого боку Періот, це була неймовірно цінна інформація.
Ідеальне поєднання науки, адаптації та еволюції.
Але з моєї людської частини...
Це було досить страшно.
Тому що в кінцевому рахунку ти перестанеш бути тільки собою.
Ти стаєш кимось новим.
Щось спільне.
Нова свідомість.
Або, принаймні, я так вважав.
Єдине, що мене заспокоювало - це спогад про щось важливе.
У момент злиття Самоцвіти діляться лише тим, чим хочуть поділитися.
Базовою інформацією.
Емоціями.
Синхронізацією.
Не обов'язково всім своїми екзистенційними травмами.
Так що, якщо з якоїсь дивної причини я в майбутньому сіллюся з кимось ...
Принаймні, я не обречу інший Самоцвіт на всі мої екзистенційні кризи.
Ця думка майже розсмішила мене.
Але дещо перервало мої роздуми.
— Моя Перидот, ми прибули.
Я подивився на мою Перлину, яка робила маленькі жести щоб привернути мою увагу.
— Так швидко? — Питав я, встаючи.
Я почав одягати назад деякі роботизовані частини, які залишив валятися в кімнаті.
Особливо мої черевики.
Чесно кажучи...
Я відчував неймовірну свободу, коли знімав їх.
Думаю, це була людська звичка.
Щось на зразок знімання взуття при вході в будинок, щоб не забруднити підлогу.
Коли я вийшов зі своєї кімнати, то оглянувся.
Найближчі двері почали відкриватися одна за одною.
Інші Періот виходили зі своїх кімнат.
І я швидко помітив дещо.
Жодної Жемчуги не було.
...
Ох.
Це автоматично зробило мене центром уваги.
Дехто почав дивитися на мене.
Деякі навіть зробили маленькі жести захоплення за те, що я досяг того, чого вони явно вважали великим досягненням.
Я просто зробив вигляд, що мені все одно.
Хоча всередині я почувався незручно.
Я подивився вперед і помітив Гарнет, яка чекає нас.
Інші теж її бачили.
Швидко ми всі віддали Бриліантам.
- Йдіть за мною.
Ґарнет побігло оглянула нас.
— І я сподіваюся, ви запам'ятали свої кімнати.
Не чекаючи відповіді, вона почала йти.
Ми всі швидко пішли за нею.
Я вирішив йти в кінці групи через мого Жемчуг.
Я не хотів, щоб хтось намагався дуже активно взаємодіяти з нею.
Ми почали спускатися по великих механічних платформах.
І поки ми спускалися...
Мій вираз обличчя повільно змінювався.
Місце було гігантським.
Величезні індустріальні башти пронизували небо.
Тисячі інжереторів збиралися на масивних виробничих лініях.
Транспорти, гружені мінералами, постійно перетинали повітряні шляхи.
Були величезні поля, де багато самоцвітів спостерігали за здобиччю планетарних ресурсів.
Плаваючі лабораторії аналізували зразки.
Я бачив сотні Бісмутів, які працюють над колосальними структурами.
Яшм, що переглядають звіти.
Агатів, які спостерігають за цілими відділами.
Навіть величезні контейнери транспортували новосформовані Самоцвіти до різних пунктів призначення.
А отдалеки...
Занадто далеко.
Я побачив те, від чого моє ядро стиснулося.
Гігантська чорна структура.
Набагато темнішим, ніж будь-який інший об'єкт.
Повністю ізольована.
Без видимих вогнів.
Без видимого руху.
Мій візор намагався ідентифікувати її.
Доступ заборонено.
...
...
...
Я вирішив проігнорувати цю структуру на даний момент.
Вона не була важливою для моїх планів.
Або, принаймні ... не зараз.
Я продовжував йти, спостерігаючи, як кожна Періот почала рухатися в різних напрямках.
Я припустив, що кожна направлялася в свою кімнату або особисту майстерню.
Що мало великий сенс.
Я знову перевірив інформацію на своєму планшеті, щоб підтвердити, куди мене призначили.
Потім я згорнув в інший коридор, як і інші, у той час як моя Перлчуг слідувала за мною в тиші.
Після кількох хвилин ходьби я нарешті дістався пункту призначення.
І, чесно кажучи...
Двері були безглуздо величезним.
« Вони люблять драматичні входи, чи не так?» — пробурмотів я.
Моя Перлина зробила вигляд, що не чула цього.
Я приклав руку до геометричної фігури, що розміщена поруч з входом.
Екран відразу засвітився.
« Ласкаво просимо, Перідот Фасет TX2F-7C».
Мистецтвовий голос продовжував говорити.
"Це буде вашим приватним простором, поки ви служите славній Імперії діамантів."
Яка промита мова.
« Сьогодні ви займаєтесь адміністративною територією величного Сина Бріліанта. Це честь служити їй".
Це привернуло мою увагу.
Интересно.
« Якщо вам знадобиться допомога в переміщенні важких речей, ви можете попросити допомоги у Бісмута через панель праворуч від вас.
З'явилася невелика голографічна дошка.
«Для отримання додаткової інформації відвідайте офіційну мережу Імперії».
Переді мною з'явилося голографічне посилання.
Я запам'ятав її на всяк випадок.
Ніколи не завадить вкрасти корисну інформацію.
Не гаючи більше часу, я зайшов разом з моєю Перлиною.
Двері зачинилися за нами.
І в той момент...
Я відчув безглузду свободу.
Свободу, яку я не відчував з тих пір, як прокинувся у цьому всесвіті.
Не думаючи занадто багато, я дозволив собі впасти на підлогу.
— Моя Перидот...
Моя Перлина відразу занепокоїлася.
Вона почала озиратися, явно сподіваючись, що хтось з'явиться і накаже мене за такий акт бунту.
Я тільки підняв руку, щоб заспокоїти її.
— Розслабся, Перлина.
Вона подивилася на мене спантеличено.
- Тут тільки ми двоє.
Я залишився лежати, спостерігаючи за стелею.
— Ніхто не може ввійти сюди без дозволу.
Я драматично підняв руку.
- Це не як раніше, коли ні з цього...
Я зробив перебільшений рух рукою.
— Бум.
— Вони входили, наче нічого не було.
Кілька разів моя Перлина моргнула.
- Тут інформація просто приходить до тебе...
Я знову поворухнув рукою.
- Ти її здаєш...
Ще один рух.
— И бум.
— Все готово.
Вона нарешті почала трохи розслаблюватися.
— До того ж...
Я підняв руку і швидко активував свій визор.
Я просканував всю кімнату.
І посміхнувся.
- Тут немає камер.
Моя Перлина випустила все повітря, яке навіть не знала, що затримувала.
Її тіло нарешті розслабилося.
І я просто витягнув своє фізичне тіло з повним комфортом.
Да...
Це місце мені дуже подобалося.
Пролежавши на підлозі приблизно 30 хвилин, я нарешті встав.
Я попрямував до того, що, як я припустив, було головною інформаційною панеллю управління моєї кімнати.
Я сів перед системою і швидко почав все підключати.
Ідентифікаційні дані.
Реєстрація ранги.
Підтвердження перекладу.
Дозволення доступу.
Після декількох хвилин реєстрації екран активувався.
І переді мною з'явилося величезна кількість інформації.
Доступні місії.
Пріоритетні місії.
Місії, які автоматично призначені для мого профілю.
Запити на обслуговування.
Проекти розробки.
І багато іншого.
В основному...
Незакінченна робота.
Який сюрприз.
Я почав переглядати, що саме мені призначили.
І тоді з'явилося моє нове завдання.
Ласкаво просимо, Перідот фасет TX2F-7C.
Ваш новий основний проект полягає в розробці методу оптимізації транспортних варп-прищадок Імперії.
Ціль: підвищити ефективність переміщення на далекі відстані і знизити енергозатрати при міжпланетних рухах.
Дякуємо за вашу службу Імперії діамантів.
Повідомлення зникло.
...
...
...
"Це зовсім не моя область."
Пробурмотів я, постукаючи одним з плавних пальців по підборіддя.
Чёрт...
Як же мені подобалося це робити.
Я продовжував дивитися на екран.
Варп-лощадки.
Космічний транспорт.
Спотворення енергії.
Маніпуляція відстанями.
Да...
що я очікував.
Я глянув на мою Перлину.
Вона самостійно прибиралася і наводила порядок.
Я навіть не просив її.
Вона просто почала прикрашати і впорядкувати все.
Дуже ефективно з її боку.
Я переключив увагу на проект.
Хоча, чесно кажучи...
Це мене досить зацікавило.
Ця планета була безглуздо далеко від Домашнього світу і не мала працівників поблизу варп-приладок.
Якби мені вдалося це вирішити...
Моя цінність в Імперії значно зросла б.
А велика цінність означала більше свободи.
Більше ресурсів.
Більше влади під моїм власним контролем.
На моєму обличчі з'явилася повільна усмішка.
Я почав уявляти занадто багато можливостей.
Тим часом моя Жемчуґ була тихою окрасою.
"Я думаю, що це буде складно."
Пробурмотів я, злегка потягуючись.
Потім я активував ще одну голограму.
Повністю незалежну від Імперії.
Використовуючи приватний планшет, який я ніколи не підключу до її мережі.
Там були мої справжні проекти.
Мої особисті проекти.
Я спостерігав за ними кілька секунд.
Потім я знову подивився на проект Імперії.
...
Я зітхнув.
"Спочаткувала Імперія".
Я вказав на інший екран.
« А в фоновому режимі - ви, хлопці».
Хоча, чесно кажучи...
У мене було достатньо часу, щоб працювати над обома справами.
Принаймні мені хотілося в це вірити.
Я мислливо хрустнув спиною, влаштовуючись зручніше на своєму місці.
Прийшов час працювати.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot