— Мабуть, на цьому я оновлю собі руки, — сказав я в порожнечу розглядаю свої робо-руки і ноги з свіжими покращеннями.
Тепер у мене був більший промінь, поліровальний промінчик та нові вбудовані інструменти - і все це оновлено до останньої версії.
Я пробув тут вже три місяці. Перідот не має часу, бо час тут летить з шаленою швидкістю. Морганіт не давала особливого завдання, але я, як Перідот, розривався між проектами в різних куточках Імперії.
Наприклад...
- Подивіться тільки, що у мене перед очима... новий інжектор, - знову пробурмотів я самому собі.
Очевидно, довгий час я почувалась самотньою.
Зазвичай Перідот працює сам або з кварцями. Але оскільки я застряг у володінні Морганіт - поки що, ізоляція відчувалась сильніше за звичайне.
Я похитав головою.
** Зараз мені краще залишатися самому ***, - подумав я, активуючи свій планшет і занурившись у дослідження даних інших Перідот в загальній мережі Імперії.
Хоча, чесно кажучи, я просто називав це "найкращим інтернетом" тому що поняття не мав, кому взагалі спало на думку дати мережі ім'я типу « АльмазиВайліВселенна".
Я досліджував інформацію без зупинки. І не знаю, чи справа в реінкарнації, але мій інтелект ніби розвивався швидше норми. Дані, які стара Перідот ледве могла обробити... Тепер вони легко засвоювалися.
Так що я збирався витиснути з цього максимум.
За ці три місяці в моїй голові зглянувся трохи божевільний план.
- Що я задумав? Все просто, моя дорога шизофренія, яка пильно вдивляється у мої думки.
Я слабо посміхнувся.
Я планував модернізувати самого себе. І справа не в технологіях, хоча вони також були залучені у плани, — ні.
Я збирався модифікувати свій власний самоцвіт.
Так, я розумію. Звучить дико, правда?
Але мені шалено хотілося спробувати.
Нет... Я зроблю це.
Я відмовлявся завжди танцювати під чиюсь дудку. Скористаюся тим, що я не в самому центрі Імперії і роблю дещо зі своїм самоцвітом. Я очищу його. Оптимізую. Зроблю набагато краще.
И просто... Стань преподобним.
Чи можу я розвалитися? Звичайно.
Чи я божевільний? Цілком ймовірно. Можливо, це побічний ефект відновлення.
Але ех ... деталі.
Саме про це я і думав, завершуючи збірку нового інжектора Імперії - основа для моєї майбутньої місії: створити щось схоже на Інжеректор... але здатне удосконалити мій самоцвіт.
Для цього потрібно було проводити дослідження.
Багато досліджень.
Просто-таки неймовірно багато.
На щастя, у мене було багато часу.
Якщо пам'ять мені не змінює, зараз йде XXX - приблизно п'ятсот років потому після « гинули» Розового Алмаза.
А значить... У мене є купа часу на всі мої справи. Тисячу шість років, плюс-мінус.
Хоча занадто вже покладатися на цю оцінку не варто. Я знаю лише базові речі, тому краще просто вткнутися у роботу.
Раптом на моєму віззорі - який я, до слова, теж модифікував, так-так, ось такий я молодець — спалахнуло повідомлення.
Перевіривши його, я побачив Перлину Морганит. Очевидно, одній Аґаті потрібно було інжектор, який я щойно закінчив.
Я кивнув і підтвердив запит, чекаючи поки Жемчуг приведе Агат.
Поки вони йшли, я намагався привести все в максимально презентабельний вигляд. До моменту, коли на порозі мала з'явитися Агат, відповідальна за нові інжектори Імперії... ну, або хоча б одна з них, я вже стояв у повній готовності.
Через кілька хвилин двері без попередження відчинилися.
Я миттєво випростався і віддав утупне вітання.
— Моя Агат, — спокійно сказав я.
— Вільно, — відповіла Агат, зміривши приміщення критичним поглядом.
- Котрий з них? — запитала вона через кілька секунд.
— Слідуйте за мною, — стримано відповів я, ледь помітним жестом даючи Жемчуґ знак триматися позаду неї.
Ми втрьох підійшли до інжерора.
— Ого... — Агат пробурмотала, розглядаючи конструкцію.
— Якщо дозволите, - я зробив крок вперед і встав перед інжектором.
- Це зовсім не схоже на повторні моделі Ери 1. Навіть близько не стояло. Перед вами високоефективний інжор зі структурною оптимізацією.
Я приклав до поверхні руку, і відсік відкрився з чистим механічним клацанням.
Усередині все було чітко організовано за рівнями, кольорами і технологією.
— Навіть Рубін би розбралася, як це працює, — з гордістю заявив я.
Агат трохи здивувалася. Я бачив, що вона легко розуміє мої пояснення завдяки впровадженій мною системі структури.
— А тепер, коли ессенція Алмазів стала дефіцитом, - продовжив я, заставляючи одну з трубок світитися, -- ми активуємо лише три основні лінії і пустимо на рециркуляцію мікрокаплі від попереднього лідера.
Я жестом запропонував їй подивитися на симуляцію потоку енергії.
Агат була щиро вражена.
— Неймовірно, Перидоте... Який у тебе фасета? — запитала вона через кілька хвилин.
— Перідот Фасета TX2F, моя Агата, — спокійно відповів я.
— Зрозуміло. Я постараюся, щоб це дійшло до вищого керівництва. Справжнє марнотратство — тримати тебе під керівництвом Морганит, — з легким обуренням сказала вона.
- Насправді, я вражена, що такий талант застряг тут.
Я гордо посміхнувся. Я вже давно не чув такого визнання. Ні в своєму житті... ні в якості самоцвіта.
Чудово. Я докладу про це, — вивела вона.
Агат дістала зв'язковий планшет і стала віддавати накази.
- Відряд Кварців, негайно приходьте до мого місця.
Через кілька хвилин з’явилися деякі маленькі Рубіни і високі Аметисти, віддаючи Алмазам.
— Забирайте. Вважаю до трьох, і щоб його тут не було, — змовіла вона.
Солдати відразу взялися за справу.
Я спокійно втрутився.
— Рекомендую доручити транспорту інжектора Аметистам. Рубіни в цьому підрозділу належать до Ери 2 і схили до... Емоційність. Існує ризик нестабільності під час перевезення.
Агат пильно дивилася на мене протягом декількох секунд.
Потім кивнула.
І з цим вони пішли, залишивши мене в очікуванні можливого підвищення.
Я глянув на Жемчуга, яка весь цей час не зводила мене очей.
- Що? — Смутся я.
— Нічого, — відповіла вона і зрозуміла, що побачив її погляд.
— Та годі, розслабся, — сказав я і зробив пальцями невеличкий знак миру.
Не даючи собі часу подумати про минуле життя, яке я все ще не міг пригадати, - я знову поринув у свої плани.
Через кілька годин, за які я відкрив нові конфігурації інжеректорів, вдосконалення в магнітоплазмових proppulsion-системах, оптимізація каналів потоку есенції і моделі електро-аерокосмомічної інженерії, застосовувані для міжпланетної колонізації.
Непогано для трьох місяців.
Я відкинувся на спинку стільця, втупившись у стелю майстерні.
Так я просидів кілька секунд...
Поки не відчув чиюсь погляд.
Я моргнув і злегка повернув голову.
Перли.
Вона так і не пішла.
...
...
...
Я мовчав, помічаючи, що вона все ще дивиться на мене.
- Якась проблема, Перло? — запитав я, злегка піднявши брову.
— Никаких. Моя Морганіт наказала мені залишатися тут до подальших вказівок, — відповіла вона з ввічливою посмішкою.
...
Я поміркував пару секунд.
Я буду ставитися до неї добре. Чому б і ні?
Я непомітно активував камери в коридорі, що веде до моєї майстерні. Зазвичай вони були прості, але не сьогодні.
Якщо вже щось робити, то робити правильно.
Жемчуґ не пропустила нічого, лише зберігала усмішку.
Я схрещував іміпровізований стілець, який лежав неподалік від ломи. Додав термовлокладний матеріал, який ми використовуємо для холодних зон інжектора, і вклав його у сидіння.
Потім я поставив стілець на підлогу.
Перли стежили за кожним моїм рухом.
— Садись, — спокійно сказав я.
Вона пом'ялася секунду...
Але підкорилася.
І сіла.
Її обличчя змінилося на долю секунди — ледь помітне, перш ніж знову стати нейтральним.
Я посміхнувся.
— Зручно, да? — Перепитав я з легкою умилкою.
— Так, моя Перідоте, — відповіла вона трохи засихнувши.
— Да ладно тебе, розслабся. Поки ти тут, можеш сидіти. Нічого стояти весь час. Але взагалі... - Я вказав на один з активних екранів.
« Якщо ти побачиш, що кольори наближуються, відразу вставай. Не хочу, щоб мене розколювали за порушення соціального протоколу.
Перлина кивнула і обережно видужала, намагаючись триматися якомога скромніше.
— О так, і не напружуйся, - додав я, повертаючись до досліджень інжекторів, їхніх систем мінерального поглинуть та перерозподілу планетарних поживних речовин для формування нових самоцвітачів.
І ось так непомітно пролетів рік.
За цей час моя майстерня почала щораз частіше приходити до Жемчуга. Це здавалося дивним, тому я перестав висвячувати її в деталі того, чим займаюся. Я просто казав, що працюю над майбутніми проектами інжеректорів, кораблів і, з часом, розщепювачі самоцвітів.
Перли завжди кивали.
Хоча іноді... Опускала погляд.
За останні сім місяців вона трохи розкрилася переді мною. Вона сказала, що Морганит майже не дає їй привілеїв і постійно ігнорує їх.
**Слава небесам, що я не замкнений в одній кімнаті з цією Морганіт*, - подумав я.
Я похитав головою, розкладаючи інформацію за полочками.
Мій розум, точніше, мій самоцвіт - еволюціонував неймовірним чином. Якщо раніше у мене був середній мозок, то тепер я перетворився на квантовий суперпроцесор, що працює без зупинки.
Більше інтелекту означало, що я стану ближчим до реалізації своїх планів.
Несподівано на моєму віззорі знову спалахнуло повідомлення.
Від моєї Морганіт.
Збитий з пантелику, я відповів. Перлина сиділа поруч.
Я прочитав повідомлення.
— Зайди в мой кабинет. Негайно.
Ось і все.
Я глянув на Перлину.
— Твоя Морганіт нічого не говорила про те, щоб викликати мене? — Питал я.
— Нічого, моя Перідоте, — відповіла вона, хитнувши головою.
Я злегка нахмурився.
Я зберіг нову модель інжектора, над якою працював.
— Придивися до всього тут, — спокійно сказав я і вийшов.
Перлина залишилась позаду, і вона не могла збагнути, як виглядає пустий майстер.
- І що мені тепер робити ...? — Пробурмотіла в спустошений.
Я йшов по коридорах, аж поки не досяг дверей, які перетинав лише раз з моменту переродження.
Я постукав тричі.
— Заходьте, — почувся голос зсередини.
Я негайно ступив всередину, віддаючи статутний сервет.
— Моя Морганіт, — відповів я твердо.
Вона не відповіла на жест.
І я помітив.
Біля неї стояла інша Перлина.
...
...
...
Я зберігав нейтральний вираз обличчя, але всередині мій розум перейшов у режим підвищеної готовності.
— Ти, мабуть, дивуєшся чому у мене інша Жемчуґ - сказала Морганіт через кілька секунд.
Я ледь помітно кивнув. Політико-технічні плітки завжди на місці.
— Все просто. Попередня Жемчуг не виправдала моїх стандартів.
Нова Перлина посміхнулася з невтішною упевненістю.
Я мовчав.
- Так що я віддаю її тобі. Вона повністю твоя, — сказав це Морганіт кинула мені планшет.
Я зловив його на автоматі і бігло проглянув контракт.
— Загалом, — спокійно посидів я, - ви перекладаєте свою Перлчуг під моє керівництво з цієї хвилини замість старої. А якщо вона мені не потрібна... Ви віддасте наказ її розколоти.
— Саме так, — відповіла Морганіт беземоційно.
- Вона тобі потрібна... Або мені віддати наказ її розколоти?
Перлина трохи затремтіла від цих слів, хоча й тримала натягнуту посмішку.
Я мовчав, зважуючи все "за" і "проти".
**Чорт... Тепер зрозуміло, чому її так часто залишали саму. Все складно. Я маю на увазі, що Перли були б в моїх дослідженнях. Мінус у тому, що я втягую в це сторонній. Якщо я провалюся, вона піде на дно разом зі мною... але якщо я не заберу її, його просто кинуть в подрібнений самоцвітів на переробку і бла-бла...*
Я продовжував гортати в голові огиду положення, у якому опинився.
Після кількох хвилин тиші я підняв погляд.
— Я заберу её.
Морганіт здивувалася. Очевидно, вона не сподівалася такої відповіді.
Я взяв планшет, підписав документ про передачу і відправив копію у свої особисті файли як резервні копії.
— Що ж... — заговорила Морганит.
- Ти мене дивуєш. Тобі потрібна допомога в роботі? — запитала вона через кілька секунд.
— Для таких завдань - так, — чесно відповів я. - Якби тут була ще одна Перідота, то справа йшла б швидше.
Морганіт замовкла, обдумавши мої слова.
— Перлина.
— Да, моя Морганит.
- Запроси ще одну Перідоту, як тільки цей піде. Всього тут буде дві Періот.
Перлина записала наказ. Запросити Перідоту було нелегко.
Морганіт знову подивилася на мене.
- У мене також є новини. Пам'ятаєш Агат, яка приходила за твоїм інжектором?
Я кивнув.
— Так, вона про тебе дуже схвально відгукувалась. Так що у тебе є п'ять місяців, щоб покинути це місце.
...
...
...
— А? — Перепитав я у замішанні.
- Саме так. Я і сама була вражена. Ти, мабуть, дуже цінний, коли вона проговорила головою. - І як я тільки дозволила забрати у себе такого відмінного Перідот? Сподіваюся, нові підуть твоєму прикладу.
Я механічно кивнув, але в моїй голові бушував справжній хаос.
Я розраховував на підвищення...
але не настільки ж швидко.
За мірками часу самоцвітів це все одно, що почути в п'ятницю: « Гей, хлопче, у понеділок ти перекладаєшся на іншу систему».
Занадто багато стресу.
Мій вираз обличчя, мабуть, змінився, тому що Морганіт це помітила.
— Я сподіваюся, що ти все підготуєш, приберешся до майстерні і закінчиш останні замовлення. Точніше... у твоїй колишній майстерні.
Я знову кинув.
- Можеш бути вільний. І насолоджуйся своєю вадою Перли.
...
...
...
Я виходив майже на автопілот.
Я проминув захисні самоцвіти Морганіт і повернувся до своєї майстерні.
Не сказавши ні слова, я кинув планшет Жемчуг.
Вона виглядала абсолютно втраченою.
Я опустився на лаву і збився, прийнявши майже що зародкову позу.
Перлина спостерігала за мною, не знаючи, що робити.
Потім вона підняла планшет і почала читати.
Її обличчя змінилося.
І зовсім не на краще.
...
...
— Черт.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot