До якогось моменту я просто виконував свою роль у групі.
Тобто, носив сумку з речами і навіть не брав участі в боях із монстрами. Тим більше, що це були зовсім слабкі насекомоподібні істоти, від вбивства яких я майже не отримував досвіду. Шкідливі крихти, які система не помічала. І це підземелля С-класу, за ідеєю, навіть вищий рівень, ніж у лев'ячої підземності, в яку я зовсім недавно спускався.
Тут же, я, хіба що, попереджав групу, коли відчував наближення монстрів. Мої відчуття були гостріше, ніж у мисливців С-ранга, а фізичні дані і того вище, вважаю, десь на рівні В-ргу.
Дон-Сук же...
Мало - помалу він стримувався і від нього почали походити аура жорстокості. Навіть просто повертатися до нього спиною не хотілося.
І, власне, він показав свою натуру, коли ми дісталися до боса підземелля. У куті якого, серед тенет павутини, тихо спав гігантський павук. А навколо, прямо з стін росли сині кристали, в яких пульсувала енергія.
- З цим ми станемо багаті...
Але якщо ми вб'ємо боса, підземелля закриється.
- Хе-хе... Треба забрати обладнання для здобичі, я залишив його в машині.
- Джин Ву, Джін Хо, почекайте нас тут...
Звичайно ж, Євген поспішав від такого.
- Погодите! Ви хочете... залишити нас з босом? - Заспокоївся хлопець.
- Та не боягузь ти, нічого з тобою не станеться. Дивись, він вже щільно поїв і тепер спить без задніх ніг. Якщо ви самі не вторгнетесь на його територію, він не зверне на вас уваги.
І я був зовсім не здивований, коли ці хлопці відійшли, щоб завалити хід в цю частину підземелля. Маг використовував закляття вибуху і завалив прохід. Від грюкоту прийшов арахнід, що почав мимовільно рухати хіліцерами. І, власне, я помстився поки тільки тому, що не хотів воювати одночасно з босом і ящірками.
- Ч-що... - Ошарашено озирнувся Юджин. - Стоп... Джин Ву? Звідки цей меч?
- Залишайся позаду. - Спокійно сказав я. - Цей монстр тобі не по зубах.
Подивившись на павука, відчувши його імпульс сили...
Я не відчув і тіні страху.
Очевидно, він був сильнішим за змія і лева. Але я був упевнений у своїх силах. Ця система чудово прокачала мене.
- Гхррихса!
Резко вдихнувши, я зробив ривок в сторону.
І на підлогу печери, де я щойно стояв, пролився потік зеленої кислоти, що почала плавити камінь. Але, я вже був перед монстром і стрімким ударом відсік йому відразу кілька лап. Від несподіванки павук якось жалібно схлипнув і, не виконавши рівноваги, завалився в бік. Я ж підійшов до його голови і наніс удар, вганяючи лезо дворукового меча у його пащу.
- Здохни...
У моїй лівій руці матеріалізується зазублений кинджал, який я відразу встромив у одне з очей павука.
Моя рука рухалася швидко і точно, наче механізм, виконуючи серію блискавиць. Так, перш ніж бос згадався я вибив йому чотири очі, після чого мені довелося відступити, щоб не виявити пораненим його херецлерами.
Одна з лап павука, все ж, зачепивши мене, одряпавши кігтем і роздерши одяг, але це не критично. Я відчував, як мій стан зменшується, але це були крихти.
І, не втрачаючи часу, поки діє ефект прискорення, я знову пішов у атаку.
Арахнід намагається проткнути мене кігтями, вдаривши своїми лапами, але... Я бачив його руху, відчував всім своїм тілом, як уникнути удару і провести контратаку.
- Це... Неможливо... - Ошарено зітхнув Юджін, широко відчинивши очі.
Він невірно дивився, як знову розміняюся з босом ударами. Але якщо я уникав його кігтів успішно, то павук втратив ще дві лапи, після чого я провів нову атаку цілуючи в голову монстра.
Той знову сплюнув кислоту, але ...
Тіло таке легке... Я встромив у повітря і спритно приземлився на спину монстра, наносячи розмаховий удар дворучником. А потім...
Коли я вчепився пальцями у панцир, то з розмаху ліз клинок на голову творця.
І знову...
Видерши меч, повторюючи удар, швидко вколи дворучника падали на голову монстра один за одним. І я очікував, що мені доведеться знову відступити, щоб повторити атаку. Але, ні ...
Павук здригнувся від чергового пронзування і ...
Просто впав на підлогу, розтягнувши лапи.
Бос підземелля убитий!
Система одразу ж повідомила про перемогу...
Ваш рівень підвищений!
Ваш рівень підвищений!
А якби це була саме ігрова система, то за одного боса я б не отримав відразу два рівні. Але, схоже, творець вважав, що моє тіло вже готове до нового посилення і за перемогу мені було видано більше рівнів. Вся ця система ігор просто ілюзія, що захоплює гравця і спонукує його до дій. Але, це дуже ефективно для розвитку повинен визнати.
Хмм...
Отримано новий навик!
Дворучний клинок ур. 1
Ефективність дворукового клинку зброї у ваших руках підвищується на 10%
Ну, так, нехай і небагато, але я відійшов від канонічної прокачки Джин Ву. Він повністю пішов в спеціалізацію володіння кинджалами. У мене ж, якось, основною зброєю став дворучний меч, який я міг спокійно і однією рукою тримати, при моєму рівні сили-то. Але, не думаю, що це погано. Може в чомусь кинджали і виграють, але з довгим мечем я дійсно відчуваю себе комфортнішим у бою.
- Пане Ву... - Затинаючим голосом пролежав Юджин.
- Хмм?
- Можливо... Ви хочете випити?
Хлопець тремтячою рукою запропонував мені флягу з водою.
- О, дякую. - Я не відмовився.
Коли він запропонував, я раптом зрозумів, що справді хочу пити. У будь-якому випадку, хлопець явно був вражений тим, як я розібрався з босом підземелля. Але ця історія ще не закінчилась.
- Поки підземелля не зачинено, бери кирку. – Кинув я.
І сам пройшов до мішку з речами, діставши звідти інструмент.
- А? Так! Звичайно! - Відразу ж все зрозумів Юджин.
Хоча це не так важливо з огляду на майбутнє, але мені хотілося мати зиск. І таким чином, поки ящірки не повернулися, ми взялися до збирання каміння мани, якими були вкриті стіни цієї частини підземелля. Я вже відчував, як надривний пульсує енергію печери. І, схоже, щось відчували і ті хлопці, зрозумівши, що скоро підземелля закриється.
Ми зібрали не дуже багато каменів, перш ніж пролунав новий вибух.
З диму і пилу з'явилися фігури мисливців. Дон Сук виглядав вже далеко не так дружелюбно, як раніше.
- Що? Ці двоє живі? - Здивовано вигукнув один з ящірок.
- Що сталося?
- Схоже, ми переоцінили силу цього павука. Він, мабуть, був у дорогому шмотку.
- Ха-ха... тоді зрозуміло...
Дон Сук вийшов вперед, похмуро дивлячись на нас.
- Ю Джин Хо... - Зловісно сказав він. - Я тут дещо дізнався про тебе. Ти син голови будівельної компанії Ю Джин... Ха...
- І що з того? - Нахмурився Юджин.
- Так і бути... Я дам тобі шанс... Але тільки якщо ти вб'єш Джін Ву.
Я зрозумів, що зітхнув.
Вирішив пов'язати хлопця кров'ю, щоб у нього було менше бажання про все розповідати владі. Насправді, непоганий хід. Якби це саме Юджін вбив монстра. Але, на жаль, ящірка неправильно зрозуміла хід подій. А сам Джін Хо напружився ще сильніше, зі страхом доторкнувся до мене. Взагалі, він не з тих людей, які зважилися б на такі умови. Але, навіть якщо б він погодився, Юджін розумів, що нічого не зможе зі мною зробити. Мисливець його рівня мені на один зуб.
- Ч-що ви ...
- Вбий його і приєднуйся до нас. - Жестко відрізав Дон Сук. - Тільки так ти можеш вижити.
- Нет... Я...
- Або ви обидва здихаєте тут.
Я розмив шию до кришталика.
Перед моїми очима з'явилося системне повідомлення.
Увага!
Екстрене завдання - знищити ворогів.
Поблизу знаходяться істоти, які хочуть вбити гравця. Знищіть їх або ваше серце зупиниться.
Вороги — 0\8
І система не залишає вибору, смерті або будь вбитий.
Але, навіть без цього...
Коли я входив до цього підземного підземелля, то знав, що так і буде. Але якщо тоді у мене були хоч якісь сумніви, то зараз, дивлячись на людей, які хочуть моєї смерті, я зовсім не відчував якийсь відропи. Тільки впевненість у своїй силі. І трохи незадоволення тим, що хтось ось так підло вирішив мене вбити. У груди хвилею вдарив імпульс холоду, прямо з ниток системи. Я відчув це потроху, що наповнюючи моє тіло, сила Володаря поступово змінює мене. Вона не тільки робить мене сильнішим, але й вселяє впевненість. І це не ті зміни, які лякають. Навпаки, таке преображення я приймаю спокійно.
- Ладно... Вбийте його. - Холодно вимовив Дон Сук.
І, можливо, ще якісь крихти нерішучості в мені, все ж, залишалися. Адже я ще не зробив перший крок назустріч схопленці. Але коли маг підняв руку, в якій вже спалахнуло полум’я. Я зробив різкий ривок.
- А?
Двудовий меч прокручував лінію на тілі мага. Той навіть встиг здивуватися моїй атакі, перш ніж його тіло розвалилося на частини, що впали на підлогу печери.
- К-какого?
- Ваші рішення мають наслідки. - Видихнув я.
Мене просто переповнило роздратування.
- Вбиваючи інших... Будь готовий сам опинитися вбитий.
Скинувши меч, я роблю новий ривок. І, мій противник нічого не встигає зробити, як горизонтальний удар просто зносить його голову напроч.
- С-ранги, или же Д-рг... ви всі моя здобич. Ви нічим не кращі монстрів.
- Сука!
- Ублюд...
Коли я опинився прямо перед ним, здурів. Мій клинок розрубав його товариша поруч, а самого хлопця я схопив лівою рукою за горло.
- Кхаа... - Здихнув він.
Його очі ледь не вилізли з орбіт, коли я зі всієї сили стиснув його шию. Я розтиснув пальці і дозволив мертвим тілу впасти на землю, тоді як інший хлопець розвалився на шматки, перерубаний надвоє.
- Та ти... Що ти за хрінь?
- Лжеранговий...
Ще один ривок, і досвідчені мисливці падають на підлогу.
- Н-ні, стій ... - У паніці відступає Дон Сук.
- А тебе, виродку я залишив на десерт.
- Стій! Я дам тобі грошей! І всі кристали ману, забирай їх! Я...
- Я знаю хто ти. - Проніс я. - Якщо я залишу тобі життя, ти побіжиш скаржитися своєму братові.
- Хаа... - Випучив очі мисливець.
- Ти брехливий виродок... Навіть якщо ти пообіцяєш мовчати... Як тобі вірити?
- Ти не посмієш! - Натурально завив чоловік. - Мій брат! Він ...
Блиск сталі і бризки крові.
Голова мисливця з інерції відлітає геть, відрізана від тіла.
Екстрене завдання виконано!
Всі вороги знищені!
Отримати нагороду:
Відновлення
Рахунок +10
Навик « Подавання» .
Хмм...
Коли я отримав нагороду, окрім очок, то також навчився енергійно виконувати свою роботу.
Подавання ур. 1
Ваша аура надихає жах у серця ворогів, тимчасово знижуючи їх характеристики
Непогано, загалом-то.
- Пане Ву... - Подав голос Юджин.
Я озирнувся, не зважаючи на трупи.
- Бери кристали, пора йти. - Спокійно кажу хлопцеві.
- А? Т-так! Зараз!
І поки він збирав ці кристали, я обійшов мисливців, зібравши їх зброю і прибрав у свій інвентар. Невдовзі після цього підземелля закрили, і ми повернулися до світу людей.
- Аха-ха... - З полегшенням видихає хлопець. - Ми врятовані!
- Да-да... Я врятував тобі життя, так що... Краще тобі не розповідати про те, що було.
- Р-розуміється! Ваш секрет піде зі мною в могилу!
- Що сталося в підземеллї, залишається у підземні.
- Зрозумів!
Я поставив меч встрявати у землю і відпустив, після чого зброю розсипалися частинками світла, відправившись до мого інвентару. Юджин лише знехтував цим вмінням.
- Візьміть, пане Ву! - Він передав мені мішок з кристалами. – Вы... Ви цілком заслуговуєте на них. И... Я вдячний... Ви ж врятували...
- Хмм, ладно... Я не відмовляюся. Гроші мені зараз потрібні. - Потисную плечима.
Ну і, попутно, дав хлопцю зрозуміти, що в грошах я потребую грошей. Можливо, вже скоро він про це згадає. А поки що, ми просто розійшлися. Я здав жертву в агентстві, а також ми відраховували за закриття воріт, повідомивши про загибель восьми мисливців.
- Да... Сумно... - Похитав головою Клерк.
Але в його словах не відчувався ні краплі занепокоєння.
І на цьому наша спільна пригода закінчилася, поки що ...
Я ж, того самого вечора встиг ще зазирнути в інше підземелля, відкривши його за допомогою ключа з подарункової коробки. Вже вищий ранг, більш потужні монстри. Але вони не були достатньо сильними, щоб змусити мою кров всмоктувати від напруженості. Я просто вбивав монстрів і прокачався.
Ваш рівень підвищений!
А потім ще й досі.
Прокачка рівнів просто захопила мене, змушуючи викладати і витрачати на це весь свій час.
Мій новий знайомий нагадав про себе десь через тиждень.
- Братец... Ти знаєш хлопця Ю Джин Хо? - З сумнівом запитала сестра.
- Хмм, да...
- Він тобі подзвонив.
- Дякую, Джин-А, зараз відповім.
- Хнн... - Пиркала дівчина, передавши мені трубку.
Юджин зміг дізнатися про мої контакти через асоціацію і, очевидно, був сповнений рішучості найняти мене для своїх справ. І, загалом, поки ми тільки домовилися зустрітися, але хлопець запевнив, що це дуже важливо.
Але оскільки зібрання було призначено на вечір, я зайнявся прокачкою. Поки Володарі сплять, я гойдаюся. І роблю щоденні завдання. І сьогодні для мене саме ця система приготувала подарунок. Тільки просто, виконавши завдання, замість звичайної коробки мені дісталася проклята коробка. У якій знайшовся...
Каміння навичок "Облагословення"
І від маленького кам’яного каменя, на якому яскраво сяяла зловісне полум'я фіолетового руну, так і віяло знайомою силою. Я чітко зрозумів, що це був подарунок не творця системи, а Темного Монарха, того, кого я бачив у сні, коли тільки переродився.
- Ну... Що це...
Зібравши камінь у руці, я дав йому розкритися і в моє тіло перейшла прихована сила, дарувавши мені новий активний навик.
Хмари ур. 1
Дає тінь істоті в зброю
Хоч це була ще не зовсім та сила, якою я чекав, але, деякий її відголосок. І я не пам'ятаю, щоб у Джин Ву було щось подібне.
- Хмм...
А ще...
Це було якось невловимо відмінним від моїх навичок. І це стало особливо зрозуміло, коли я його використовував. І знову, проходячи підземелля системи тільки перемогши першого монстра, я простягнув руку до його тіла...
- До мене!
І тінь мерця зашевелилася, потягнувшись до моєї руки. Вона піднялася виповзаючи з мороку і обтручуючи форму, лягла в мою руку вже як рукояти довгого чорного меча. Він не встановлювався системою як предмет екпірування, але я відчував його силу. І хоч цей меч був створений з тіні слабкого монстра, він був відчутно сильніше за мого меча, отриманого з лев'ячого боса.
- Хе-хе...
На наступних монстрах я з радістю випробував нову зброю.
І, тіньовий меч немов взагалі не відчував перешкоди, розсіяна тіла монстрів без особливих зусиль. А тінь переможених ворогів надавала йому ще більшої сили, підвищуючи силу зброї. Нехай і небагато, але, убивши пару десятків монстрів, я вже міг відчути різницю. Сама тінь навички ставала щільнішою і якось складнішою. Напівторний чорний меч у моїх руках збільшився в розмірах, перетворюючись на величезну рейку, яка могла одним ударом різати десяток мобів.
Але при бажанні, я цілком міг регулювати розмір клинка. Дуже зручно...
У вузьких підземель іноді недостатньо місця для використання довгої зброї. Ще одна цікава річ — це те, що він зовсім не витрачав ману. Я так само міг відпустити тінь, закрити зброю вже у власній тіні, а потім знову використовувати уміння і кликати його.
- Хаа... Непогано...
І особливо потужне посилення до цього вміння я отримав, поковтнувши тінь боса підземелля.
- Хсаа... - Людясер, навіть будучи босом, перелякано відпряв від мене.
Може бути, його злякав вигляд величезного меча, який витерпів темряву, що туманом трулася по моєму тілу. Або ж, на нього так вплинуло вміння пригнічення. Але, монстр навіть не опирався, коли я спокійно підійшов на відстань удару і одним помахом зніс його голову з плечей.
- Да... це воно...
Моє ж серце сповнювало відчуття захоплення.
Тінь монстра так само вчепилася у моє одягання. І, наче уміння перейшов деякий момент накопичення критичної маси. Облачення різко розширилося, покриваючи моє тіло мороком і, крім меча, формуючи похмурий доспех. Такий знайомий образ, від того починала пульсувати темрява, зосереджена в нитках системи.
Ті ж самі лати, що й у Монарха Теней.
І я відчував радість, відчуваючи, як зростають мої сили. Меч, навскідку, був раз у п'ять сильніше мого старого дворучника. Звичайно, броня чудово захищала. Звичайні монстри навіть не могли її подряпати. І тепер, я відчував себе ще краще, коли підземелля закривалося після смерті боса.
- Хмм, час...
Невдовзі ми зустрілися з Юджином.
Подивимося, про що ми зможемо домовитися.
