Використовуючи ще більше енергії, я збільшую свою фізичну силу і тепер її вистачає для підняття крижаного куба над головою.
Я бачу здивування в очах Утгарда-Локі.
"Я повертаю його тобі", - шепочу я.
Я кинув крижаний куб назад у велетня. Коли куб наблизився до нього, він зупинився в повітрі і потім розпався на маленькі кубики та перетворився у сотні дзеркальних крижаних сталактитів.
"Якщо я не можу тебе розчавити, я розірву тебе на шматки!"
Мій спис все ще просто висить в повітрі, тому у мене не було можливості ухилитися або захиститися.
Недовго думаючи, я перевів енергію з сили на регенерацію, намагаючись збільшити її до максимуму, після чого закрив голову руками і намагався захистити її якомога краще.
Сотні льодових сталактитів атакують мене з усіх боків, вони не настільки сильні, щоб убити мене відразу, тому просто виріжуть все моє тіло, через пару секунд моя броня і плащ зникають.
Сталактити продовжують рвати мене, наче ножі, і кожна рана досить серйозна, щоб за звичайних обставин убити мене. Але вони втягуються майже відразу завдяки підвищеному регенерації.
На жаль, у мене не нескінченна енергія і якщо так все продовжиться, то я помру.
Але на щастя, через кілька секунд все припиняється. Тепер земля повна крижаних сталактитів, які відбивають свої грани в сонячному світлі, дуже красиво.
Моє тіло все в крові, а найглибші порізи вже затягуються.
У Утгарда-Локі здивований вираз обличчя, він нарешті зрозумів, що для того, щоб убити мене, йому потрібно підібратися до мене впритул.
Я збільшую свою спритність і силу руною.
Витискаю все з себе і на величезній швидкості бігу до Утгарда-Локі, бачу його приголомшене обличчя та б'ю його в щелепу, що робить він падає на землю, вставлячи над ним і б’ючи його у груди, тому лід під ним тріскається, і в землі утворюється триметровий кратер.
АААКАA AaАAAАЯААНААХІВ"
Я чую, як він кричить від болю, замахується для ще одне удару в груди, але якраз у той момент, коли я вже збирався вдарити його, очі Утгарда-Локі випускають промінь блакитного світла, який потрапляє мені в грудку, викидає мене назад і дає тим самим йому достатньо часу, щоб піднятися.
Тепер він стоїть і тримає руку на грудях, я бачу, як з неї витікає струмінь блакитної крові.
"Ти, чортове дитя, коли я закінчу з тобою, я отримаю масу задоволення від цієї твоєї сучки", - каже він.
"Чудово, ти перший, кого я збираюся вбити з задоволенням", - відповідаю йому крізь зуби.
Магія, яку Утгард-Локі наклав на мій спис, здається, остаточно втратила свою дію, тому, коли вона повертається в мою руку я покрию його лезо вогнем сонця, знову збільшуючи свою спритність за допомогою руну і роблю пряму атаку списом перед собою.
Утгард-Локі створює кілька крижаних бар'єрів, намагаючись зупинити мене, але всі вони перетворюються на туман, коли в них врізається санчування списа і опинившись у кількох метрах від нього, я бачу два величезних льодових кулаки, що йдуть до мене з ударом яких розноситься потужний вибух пара та вогню.
Я відчуваю, як наконечник списа ударяється об плече Утгард-Локі, наче замерзає моя ліва рука, що тримає списи, а потім мене відкидає назад до льоду.
Знадобиться час, перш ніж я зможу знову використовувати спис, але Утгарда-Локі об'єктивно постраждав більше мене, він втратив руку і частину плеча.
(Пора закінчувати)
Саме в той момент, коли я збираюся використовувати свій козир, Утгарда-Локі використовує решту руку і клацає пальцями, у результаті чого прямо перед ним з'являється Амора.
"Ну що, маленький принц? Що будемо робити?", - зневажливо запитав Утгарда-Локі.
Утгарда-Локі розташував Амору прямо перед собою, використовуючи її як щит: пряма атака може вбити їх обох.
"Бальдр, не зупиняйся, вбий цього проклятого велетня", - кричить Амора.
"Заткнися, сука", - каже Утгарда-Локі і стискає її шию своєю рукою.
"То що, принце, чому б тобі не пожертвувати своїм життям і не врятувати свою дівчину?"
У мене дійсно закінчилися ідеї, поки я не побачив, що інші сталактити дзеркально відображаютьсь в підлозі.
"Ти коли-небудь чув про відбиття світла?", - запитую я його, щоб потягнути час.
У цей час я активую свій козир, бо застрягши на деякий час у тумані, я створив невелику сферу полум'я і кинув її в небо.
А зараз я відчуваю, що ця маленька сфера в небі з'їдає інші її елементи, через кілька секунд вона вже стає розміром метр на метр.
Я концентрую її жар і випускаю промінь світла, але замість того, щоб направити промені прямо в Утгарда-Локі, я цілуюся у один з дзеркальних сталактитів зліва від нього. Коли промінь світла потрапляє в нього, він відбиває, змінює напрямок і поміщається у шию Утгарда-Локі, проходячи крізь неї.
Утгарда-Локі відпускає Амору і робить кілька кроків назад.
Він стоїть нерухомо, а після повільно падає назад, перетворюючись у міру падіння в дрібні шматочки льоду.
Амора падає на землю, я підбігаю і обіймаю її.
"Ти весь у крові, відпусти мене, а то іспанкаєш", - жартує вона, міцно обіймаючи мене.
"Вибач, що так довго".
Я вивільню трохи тепла, щоб зігріти Амору і замучити лід на її тіло танути.
Вона все ще обіймає мене і каже:
"Невже ти відмовився від мене і став працювати над іншими жінками, але вони тобі все відмовили і тобі нічого не залишалося, крім як піти за мною?"
Я виходжу з обіймів, залишаючи Амору в замішанні, але потім знову підійду до неї і цілу її губи.
Це змусило її замовкнути, вона здивовано дивилася на мене і обхопила руками за шию.
Її губи були тонкими й холодними, і ми замерли в такому положенні на кілька секунд.
Трумтрумп
Від шуму ми миттєво розходимося і я бачу, як Амора червоніє.
Я піднімаю її на руки, як принцесу, вона занадто слабка, щоб йти, я йду до кінця скелі в напрямку замерзлого океану і розумію, що ...
...Прибув легіон йотунів.
