Раптом пролунав стук у двері залу.
"Проходь", - сказав Один
В зал увійшов солдат. Зазвичай було заборонено переривати збір, якщо не виконувалася важлива інформація.
"Мій король, я приніс повідомлення від Хеймдалля".
"Говіорі"
"Збулося ще один напад на нове королівство. Так само, як і в минулому, вони атакували місто, потім відступили та встановили захист".
"Яке королівство?"
"Міддард, сер".
"Ти можеш бути вільним"
(Я не очікував, що вони нападуть на Землю, схоже я повертаюсь додому вперше за майже 300 років)
"Бальдр, вислухай мій наказ"
"Так, Отче"
"Ти будеш відправлений у Мідгард і охоронятимеш його до подальших розпоряджень".
"Як забажаєш"
"Ти можеш взяти з собою конкретну кількість воїнів".
"Мені потрібен лише один чоловік, тато".
Мама стоїть поруч зі мною і посміхається.
"Вона в своїй кімнаті, з тих пір як ти поїхав, вона майже не виходила".
"Тоді я буду готуватися до походу в Мідгард".
***
Я повертаюся і йду до жінки, яку не бачив багато років. Може бути, вона збирається вбити мене за те, що я не відповідав на її повідомлення протягом останніх декількох днів.
Кімната Амори майже не змінилася відтоді, як я вирушив до гномів: крісло стоїть прямо посередині, на стінах видно нові малюнки.
Амора сидить перед екраном і щось пише. Вона не змінилася фізично з тих пір, як я бачив її востаннє.
Вона навіть не помітила, що я увійшов до кімнати, як і в минулому вона завжди втрачала рахунок часу і випадала з реальності, коли займалася дослідженнями.
"Ти не змінилася з тих пір, як я поїхав".
Амора з жахом повертається до мене, стоїть у шоку кілька секунд і біжить обнімати мене та притиснутись обличчям до моєї грудей.
"Похоже, хтось сумував за тобою".
"Я теж".
"Не я".
"Тоді чому ти так сильно обіймаєш мене?"
Ми обіймали кілька хвилин, поки вона не відірвалася від мене, подивилась мені в очі і вдарила мене по грудях.
"Як ти смієш не відповідати мені цілий тиждень? Ти, напевно, розважався з якоюсь жінкою?
"Ти коли-небудь бачила гномів жінок?"
"Тобі не треба мені брехати, я створила закляття, яке покаже, зі скільком жінкам ти вступав у фізичний контакт за останні 100 років".
(З кожною хвилиною вона стає все гірше)
Амора помахує руками, і в повітрі з'являється дивний візерунок, зелена енергія утворює навколо мене коло, яке видає біле світло.
"Ну що, я пройшов тест?"
"Звичайно, пройшов! Я ні на секунду в тобі не сумнівалася".
"Тоді навіщо ти створила закляття?"
"Яке закляття?"
Чи вона дійсно грає в невинність? Я дивлюся на дошку і бачу ряд цифр, схожих на просторові координати.
"Ти ж не намагалася вештатися туди, де я був?"
Амора робить рух, щоб закрити цифровий екран перед собою.
"Я намагаюся покращити свою телепортацію, а не збиралася шукати тебе і перетворювати будь-яку жінку поруч з тобою в тварину".
"Що ж, нам доведеться відправитися в Мідгард", - кажу я, ігноруючи її останні слова.
"Для чого ми підемо на цю маленьку планету?"
"Ми повинні її захищати".
Я швидко йду, прощаюсь з мамою і відправляюся в Бівест разом з Аморою, нас переносить на Землю.
Ми приземляємося на місці, схоже на Північний полюс, все вкрите льодом і снігом, я відчуваю, що це не природний клімат.
"Ти впевнений, що ми в правильному місці? Я нічого тут не бачу".
Я починаю думати, як Амора, поки не розумію, що купи снігу навколо нас схожі на хатини.
"Ми в правильному місці, місто майже поховане під снігом, я думаю, всі у ньому загинули".
Амора закриває очі і піднімає руки, випускаючи навколо нас хвилятну зелену енергію. Вона відкриває очі, визираючи здивованою.
"Ні! Деякі з них ще живі, вони замкнені в хатинах".
Лихі велетні володіють крижаною стихією, можливо, вони створили зміни в кліматі для того, щоб полювати на всіх людей, якщо можна заморозити їх.
У мене мало часу, люди в цьому маленькому містечку замерзнуть або помруть від голоду. Якщо купка гігантів може змінити клімат, то чому я не можу?
Мій спис починає випромінювати тепло і світло, я повільно підвищую температуру, лід на землі почав танути, але цього все ще недостатньо, тоді я відчуваю на собі сонце, намагаюся сконцентрувати його тепло навколо всього міста, коноцентрований сонячне світло падає на сто метрів довкола мене, кригає, утворюючи велику кількість води, яка збирається в незаміряче озеро.
Через кілька хвилин лід зникає, і на них з’являється жахлива картина: земля вкрита снігом; чоловіки, жінки та діти розкидані по землі, мечами й шкіряними областями — вони без успіху намагалися захистити свій народ.
Потім відчиняються двері одного з будинків, і чоловік виходить з неї 30 років із дитиною за спиною, незабаром відкриваються ще кілька домів. З них виходять люди, здається, близько сотні чоловік, той, хто вийшов першим, встає переді мною і опускається на коліна.
"Ти Бог, який прийшов з неба, щоб врятувати нас?"
Я зрозумів, що він говорить завдяки навичку вести розмову. Він є у всіх Асгардців, працює як глобальний перекладач, завдяки якому ми можемо спілкуватися з будь-яким видом в Всесвіті.
Мені все ще здається дивною назва "Бог".
Я міг би сказати людині, яка стоїть на колінах, що я з іннопланетної раси і ношу титул Бога, але я бачив в очах цього чоловіка, який хоче сподіватися, як інші навколо мене, я не можу забрати цю надію після того, щоб вони отримали золотий світло.
"Я - Бальдр, син Одина, бог сонця і світла".
Решта вижили поклонилися і почали плакати від радості - тепер вони в безпеці.
