Нічна Столиця Апокаліпсиса, день закінчення будівництва.
Ціле місто переливалося під сонячним промінням.
Серебристо-білі небоскреби височіли до неба, широкі вулиці перетинали один одного, а гігантська емблема кажанів засідала на вершині палацу в центрі міста, піднімаючись над цією новою столицею, що піднялася з руїн.
Роботодавці розробляли останню партію будівельних лісів, завершували фінальні перевірки і втрачали нову форму на стрункі колони по головній магістралі.
Від закладки фундаменту до кінця — всі сили Апокаліпсиса були вкладені у це.
Це місто тепер стояло на землі, наче заява: Західний Світ був повністю об'єднаний.
На високій терасі палацу Інк Денс стояла, склавши руки за спину.
Її довге серебристо-білі волосся плавно розвіялися на вечірньому бризі, а чорно-червона військова форма виглядала суворо і урочисто.
Її погляд був спокійний, поки вона дивилася вниз на місто, яке належить їй.
Унизу незліченні громадяни Апокаліпсиса дивилися знизу вгору на цю мініатюрну фігуру, їхні очі були сповнені фанатизмом і благоговінням.
Ніхто не говорив; всі чекали, затамувавши подих.
Інк Денс підняла погляд до горизонту.
Там сонце зайшло до горизонту, розмальовуючи все небо в золотисто-червоний колір.
Кутки її рота злегка зігнилися вгору, і яскравий захід відбивається в її алих очах.
- Час прийшов.
Молодий голос звучав над терасою.
У наступну мить її тіло миттєво зникло.
Біле світло проковтнуло її зір, коли призов підземелля прибув точно за розкладом.
Гра Божого Головного, новий раунд підземелля офіційно почалася.
...
Імперія Яньхуан, невелике прибережне містечко.
Після того як сонце зайшло у напівзруйноване подвір’я, стіни в теплому жовтому цвіті фарбували барвистими стінами.
У кутку росло дерево унабі, а під ним стояв кам’яний стіл з порожньою вазою.
Сім'я колись жила тут, але тепер залишилися тільки чоловік середніх років і дитина.
Маленька дівчинка обняла чоловіка за стегно і подивилася вгору, обличчя її батька віддзеркалювалося в його чистих очах.
Її голос був дуже тихим, несучи в собі відтінок обережного очікування:
— Тату, а світ дійсно повернеться в норму?
Чоловік середнього віку на мить застиг.
Він опустився на коліна, його груба рука ніжно погладила дочку в голові, і він видав усмішку на своєму обличчі.
У цій усмішки були ніжні почуття, вина і невимовна рішучість.
— Не хвилюйся, тато не стане тобі брехати.
Його голос був хрипким, але він намагався віддавати своєму тону легкі нотки:
— Коли тато повернеться, цей світ стане саме таким, яким ти сподіваєшся його побачити.
Очі Малої дівчини засяяли:
— Тоді і мама теж повернеться?
Рука чоловіка одержувала.
Він замовк мить, усмішка на його обличчі ледве не зірвалася.
Але він все одно посміхнувся, хоча його очі червоніли.
— Да. Все... Буде краще.
Він встав, в останній раз подивився на обличчя своєї дочки і глибоко запечатав цей маленький лис у своїй пам'яті.
Потім біле світло поглинуло його фігуру, і він зник з подвір’я.
Маленька дівчинка стояла на місці, втупившись у тому напрямку, де зник її батько.
Заходить сонце розтягнуло її тінь дуже довгою; подвір'я був порожній, за винятком шелесту листя унабі на вітру.
Вона опустила голову, дивлячись на гладку кам'яну плитку під своїми ногами, її очі були порожніми:
— Мама... вона правда повернеться?
Ніхто їй не відповів.
...
Чисте біле місце.
Один чоловік середнього віку стояв перед екраном світла, втупившись на ці кілька рядків холодного тексту.
Його волосся вже сідали, а навколо очей запали зморшки; хоча йому було всього сорок із невеликим, він виглядав як шістдесятирічний старий.
Його Талант SSS-Уровня спалював його життя кожного разу, коли він ним користувався.
Йому було байдуже.
Його ніколи не турбувало, скільки він зможе прожити, а скоріше маленька дівчинка, яка чекала його повернення додому в тому дворі.
Раніше він був лише звичайним кур’єром, який кидав виклик вітру і дощу, щоб заробити гроші для своєї сім’ї.
Хоча життя було важким, принаймні у нього все ще був будинок.
Його дружина чекала його до обіду, його батьки бурчали, щоб він берег себе, її старша сестра часто приходила в гості, а молодший брат приставав до нього через кишенькових грошей.
Тоді, хоча він був виснажений, він почувався найщасливішою людиною в світі.
Потім прибула гра Головного Бога.
Його дружина так і не повернулася з першого підземелля.
Його батьки загинули в другому підземеллі.
Його сестра загинула в третьому.
Його брат загинув у четвертому.
Один за одним, наче прокляті, всі члени його сім’ї загинули в цих клятих підземель.
Залишилися тільки він і його неповнолітня донька.
Він вижив, тому що підняв могутній талант.
Талант SSS-Уровня дав йому ключове положення в Імперії Яньхуан; безліч людей дивилися на нього знизу вгору, з благоговінням перед ним і називали його "Господин".
Але він не міг їх врятувати.
Він не міг втручатися в правила Ігри Головного Бога і не втручався у їхні долі.
Йому було тільки безпорадно дивитися, як один член сім’ї покидає його.
Він не вірив у цю епоху.
Він не вірив у чуда, надію чи майбутнє.
Він вірив тільки в колись звичайне і квітуче Драконьє Королівство - у той світ без підземель, без вбивств та розлуки в житті або смерті.
Він лише хотів, щоб його дочка жила в такому світі і вела нормальне життя.
Він не смів ризикувати.
Він не смів ризикувати тим, який могутній талант його дочка може розбудити в майбутньому і не міг ризикувати її виживанням у майбутніх підземеллі.
Ще менше він хотів втратити її, свого останнього члена сім'ї.
Тому він зробив вибір.
Чоловік середніх років подивився на опис місії на світовому екрані.
Усмішка повільно зігнувся на його губах; це була усмішка полегшення, рішучість і відбиття невимовної печалі.
— Извини, Сяо Линь.
Сказав він тихо, його голос еховідомий рознісся в порожньому просторі:
- Я можу... Більше ніколи не повернутися.
Він підняв руку, його кінчики пальців торкнулися світлового екрану.
Біле світло поглинуло його фігуру, поки він переступав через ці двері назустріч своєму власному фіналі.
І його, і без того сиве волосся поїдали повністю.
Водночас текст, який з’явився на екрані світанок, також змінився.
Фінальний сценарій, відкритий.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira