Звичайно, Вільям добре зрозумів, що саме мав на увазі Лія.
Він ніколи не був сліпим до тих боязких почуттів, які дівчина відчувала йому протягом довгого часу; він просто вдавав, що нічого не помічає. Будучи головним директором бази « Тяньці», він ніс на своїх плечах надто багато обов’язків і вирішував забагато критичних питань фракції. У його системі координат вчинки серця завжди здавалися незвучною, занадто егоїстичною розкішшю.
Але зараз...
Дивлячись у ці багріві очі, до кінців наповнені трепетним сподіванням і затаяний страхом, він на мить захитався. І саме ця хвилинна замінка змусила легке тінь розчарування ковзати по обличчю Лії. Розчарування було слабким, ледь помітним, але Вільям встиг його перехопити.
Він раптом згадав слова, які часто повторювали старі люди ще до початку апокаліпсиса: « Якщо колись ти не зможеш, то втратиш все своє життя ».
Чоловік зробив глибокий вдих, вирівняв подих і зробив крок до дівчинки. Потім він плавно нахилився, простягнув руки, підхопив її під мишки і легко підняв вгору.
Очі Лії раптово спалахнули яскравим блиском! Вона майже з рефлекторно обгорнула руками шию Вільяма, спокійно підлаштовуючись на його твердому передпліччі, а за наступну секунду —
Чмок!
Вона дзвонила йому в щоку.
Обличчя Вільяма на мить злегка скам’яніло від несподіванки. Але він швидко відновив самовладання. Він просто тримав Лію на руках, не кажучи вже про те, що її нове тіло було легким і маловагом.
Коли Лія притиснулася до його грудей, то досить зажмурилась і на її устах запалилася підступна, переможна усмішка. Зрештою, бути дитиною не така вже й погана річ. Принаймні тепер вона могла повністю відкрито й безкарно нападати. Принаймні в неї з’явився залізобентний привід змушувати його носити себе на руках. Принаймні...
Вона поглянула на профіль Вільяма, і її щоки злегка розірвали. Принаймні він не став чинити опір.
...
Однак.
Чого ці двоє точно не знали... Так це того, що прямо поруч з ними, всередині сусіднього яйця крові, один чоловік в цей самий момент хвилювався найслабкий і нестерпний момент у своєму житті.
Солоний Око.
Він завершив процес злиття та еволюції вже давно. Більш того, він прийшов у себе рівно в ту секунду, коли Лія почала зламувати свою шкаралупу. Відповідно, він в деталях чув абсолютно все, що відбувалося зовні. Розмова Лії та Вільяма, її дитячі примхи, секундне замішання управителів, те, як він підняв її, і цей виразний, соковитий "чмок".
Зараз перед ним стояв найважчий екзистенційний вибір в житті: виходити чи ні?
Якщо він вийде зараз, то безцеремонно зруйнує всю цю романтичну і рожеву атмосферу. Чи не класичний він третій зайвий, який вкидається перед ними у найнепідхідніший момент? Але якщо не виходити... У цій шкаралупі було дуже душно, а процес еволюції вже закінчувався. Продовжувати сидіти в багровому яйці не мало абсолютно ніякого практичного сенсу.
Він мучився, страждав і зважував варіанти поки ...
Хрусь.
Шкаралупа його яйця раптово тріснула сама по собі, не витримавши його внутрішніх метаній. Цей різкий, виразний звук пролунав як вибух петарди в тиші командної кімнати.
Лія і Вільям одночасно повернули голови в бік розколюючий кокон.
Соколина околиця: «... »
Все, це провал.
З кам’яним виразом обличчя хлопець простягнув руку, штовхнув тріснуту шкаралупу і з голим торсом вибрався назовні. Він демонстративно відвернувся в протилежну сторону, не сміяючись дивитися на солодку пару, але кінчики його вуха миттєво спалахнули таким густим рум'янцем, ніби з них ось-ось бричить кров.
Маленьке личко Лії в долю секунди засяяло пунцовою фарбою. Вона стрибнула з рук Вільяма і почала панікувати в шовковому відрізку тканини, не плутаючись у своїх ногах. На противагу цьому Вільям відновив психічну рівновагу швидше за всіх. Він тільки злегка кашлянув в кулак, щоб замаскувати секундне замішання.
« Соколиний Озор », — сказав він своїм звичайним, гладким і глибоким голосом. — Як почуваєшся?
Хлопець підняв погляд, і вираз його обличчя в цей момент не давали жодного опису:
— Ха... хаха, досить... Досить непогано.
Він зробив короткий паузу і чесно додав:
— Тільки всередині було трохи душно.
Лія: «...»
Вільям: «...»
У кімнаті з’явилася тиша, яка лякала. Лише вуха Соколінного ока, що нагадують варених креветок, безмовно вигукували про його справжній психічний стан. « Я нічого не бачив. Чесно. Будь ласка, просто повірте мені."
Хлопець продовжував стояти біля уламків шкаралупи, втупившись мертвою черева в шкарпетку власних черевиків, і щиро мріяв, щоб під ним прямо зараз розверзилася земля. На його зазвичай суворому бойовому обличчі великими літерами читалися: « Я сліпий, я глухий і мене тут взагалі немає».
Лія, загорнута в білу шовкову нитку, витріщила пальцями край тканини, не знаючи, куди стояти очі від сорому.
Вільям зорієнтувався швидше за всіх. Він покосився на Соколиного очі, куточок його губ ледве помітно смикнувся, але він відразу ж повернув обличчя абсолютного холоднокровності.
— З таким виразом обличчя, — спокійно зауважив він, - тобі буде дуже важко переконати нас у тому, що ти дійсно нічого не бачив.
Соколина околиця: «... »
Він відкрив був рот, збираючись видати якесь безглузде виправдання, але стикаючись із темно-червоними очима Вільяма, в яких танцювали ледь помітні суміші, всі слова застрягли у нього в горлі. Ладно. Виправдання — це ознака вини, а розвивати тему — тільки погіршувати ситуацію. Він вибрав тактику глухого мовчання.
Вільям також не погіршував ситуацію. У його розумінні, оскільки ми вже побачили, що це не так. Всередині структури "Тянці" такі речі все одно рано чи пізно випливли б назовні, так що пару днів тому - різниця. До того ж...
Він мигцем глянув на маленьку Лію, яка з пунцовою шеєю заткнулась поглядом в підлогу, і відчув легке, приємне тепло у грудях. Тут не було нічого, чого варто соромитися.
Чоловік перевів погляд на дівчину, і в його голосі лунали м'які ноти, яких він сам від себе не очікував:
- До речі, про головне. Як змінився твій талант?
Лія трохи здригнулася, після чого миттєво включилась у робочий режим. Вона зробила глибокий вдих, силу волі придушуючи касу з сумнівних думок і зосередилась на ній та викликала у себе панель характеристик.
У наступній секунді вона здивовано прикрила рот маленькою долоні:
— Мой Дух... він пробив оцінки в сто одиниць!
Дух є найскладнішим параметром з чотирьох основних характеристик реінкарнатора. Його прокачка йшла в рази важчими за силу, швидкість або витривалість. Навіть з огляду на те, що її природжений талант спочатку належав до ментальній гілки — Прісний Окоглава (до цього часу його чистий дух був майже 60 одиниць). Для магів-ілюзіоністів це був непоганий показник, але вже точно далеко від топових значень.
А зараз... Він майже подвоївся.
Сто одиниць духа. Що це означало на практиці?
Це означало, що тепер вона здатна утримувати ілюзорні світи в разі довше та накривати ними величезні площі. Це означало, що її морокі майже неможливо розпізнати або розв’язати звичайними методами. Це означало, що вона може одночасно брати під ментальний контроль цілі підрозділи ворогів.
Нехай три її інші фізичні характеристики все ще залишалися на досить низькому рівні, поступаючись середнім показникам мисливців рангу SS, завдяки одній сітці Духа вона могла в порошок стерти більшість стандартних власників цього класу. З цього моменту по рівні ментальній загрози вона офіційно увійшла в вищий ешелон боїв планети.
На лялечці Лії розцвіла ярка, щаслива усмішка, а очі багрових сяяли наче чисті рубини.
- І це ще не все! - Вона знервована, вивчаючи інтерфейс. - Мій талант еволюціонував! ▫ Примарний Око - фауна̄ переродився на глазур! І у нього з'явилася нова пасивна здатність: тепер я можу прямо зчитувати найбільш потажені і глибокі страхи мети, щоб миттєво підлаштовувати ілюстрований світ під вразливості конкретного ворога!
Лія сама поспішала від прочитаного. Враховувати страхи? Особистий кошмар?
Вона підняла очі до Вільяма, в яких читалися щирі сумніви:
— Уильям, эта умить... Чи не занадто він читерський?
Вільям злегка задушив очі, швидко переглядаючи в розумі тактичну цінність нової здатності у реальному бою. Для ілюзіоністів найбільшою проблемою завжди було не створювати ілюзії, а зробити так, щоб ворог не зміг вирватися з неї. Адже внутрішній світ у всіх різний: те, що до напівсмерті налякає одного, для іншого здається легким іскриком.
Але якщо ти наперед знаєш, чого саме до дріжджі в колінах боїться твій опонент ... Тоді морок, який був створений, вдарить по найбільш незахищеному і кровоточить його душі. Це буде не просто ілюзія. Це буде особисте спроектоване пекло.
Вільям задоволено кивнув, і в його винано-червоних зірочках спалахнула вогник щирого схвалення. — Твої поточні ментальні технології у зв'язку з цим ефектом повністю вийшли за рамки звичного розуміння ілюзій.
Він зробив короткий паузу, після чого веско додав:
— При правильному підході ти сама зможеш без труднощів вирішити вихід локальної війни.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira