Висихнув біле світло.
Фігура Вільяма матеріалізувалася в зоні відпочинку за межами Ілюзорного Залу Спокусів. Він застиг на місці з відреставрованим, порожнім поглядом, ніби з нього повністю викачали душу. Коли він був у ступорі добрих п’ять секунд, то нарешті дуже видухнув і тихо посварився мовою, яку сам мало розумів.
Його розмазали. Абсолютно, безжалісно розмазали.
Він не бився всі ці п’ять хвилин, його методично вбивали у бруд. Двох цих монстрів не можна було назвати банальними « противниками». Це були кошмари, концентроване розчарування - ультимативні творіння, в чиї гени творця спочатку пошили незмінне правило: « Ігробок повинен померти».
Іслонський 30-метровий силует G-Вільяма з кожним помахом своєї жахливої руки обломав могутність, здатну стирати з лиця землі міста. При цьому його колосальне тіло постійно адаптувалося під будь-який стиль ведення бою. Гравці не врали: цей монстр еволюціонував прямо тут і зараз, на лету поглинає бойовий досвід суперника.
Але змінений Німесіс-Тіран виявився ще більш огидливим.
Шар сірувато-білого панциря, який імітує екзоскелет Лідера, мав запервальну, абсурдної міцністю. Вільям вкладав усю свою силу у удар, а цей монстр навіть не здерся на голову і відповідав недбалим помахом кігтів, який відкидав гравця на десятки метрів. Такий рівень загрози був просто за рамками можливостей звичайних людей на цій стадії.
Найжахливішим було те, що ці істоти діяли в ідеальному тендемі: G-Уїльям був колосальний лобовий тиск, а Німесіс-Тиран робив блискавкі випади з сліпих зони. Поки один брав на себе урон, другий холоднокровно забирав чуже життя. Було за ціну неймовірних зусиль пробити гоління в захист G-Вільяма, як Німесіс відразу використовував цю долю секунди, нападаючи зі спини і шиття його грудної клітки костяними кігтями наскрізь.
П'ять хвилин. Він протримався лише п’ять хвилин. І з цих п'яти хвилин як мінімум чотири він провів, катаючись по підлозі від нищівних ударів.
— Эй, брат! — Поблизу пролунав гучний вигук.
Вільям повернув голову і побачив, що ті самі гравці, які недавно дискутували біля екрану, тепер обступили його щільним кільцем. На їхніх обличчях читалися абсолютно, неприкрите подив.
- Ти реально зміг протриматися проти них цілих п'ять хвилин? — Молодий хлопець років двадцять на вигляд кричав так емоційно, що його голос зірвався на фальцет. - Ти хоч розумієш, що туди заходила купа Мисливців з рейтингом SS, і максимальний рекорд до цього складав лише чотири хвилини? Ти щойно побив сервер!
— Да-да-так! — Я люто закивав головою інший гравець. — Ніхто ще не стримував кордон довше ніж чотири хвилини! А ти з перших спроб отримав п’ять — це просто зареєстрований рівень!
— Босс, можна тебе в друзі?
— З якої ти фракції, бро? Вам люди не потрібні?
як ти контролював їхні атаки!
Вільям: «...»
Він прикривав рот, збираючись чесно сказати, що його всі п’ять хвилин ліниво копали як футбольний м'яч, а не вели тактичний бій. Але, подивившись на їх фанатично блискучі очі, він вирішив позбавити себе від зайвих пояснень.
— На щастя, він обронив сухо і розвернувся з наміром піти.
Однак Вільям зробив лише один крок і швидко помер.
« Стій. П'ять хвилин?"
Він опустив очі на свої долоні, подумки прокручуючи в голові весь той жорстокий, травмований досвід миттєвого пригнічення. Так, його знищили. Так, його били щосекунди, і в фіналі він загинув найнещасніша смертю... Але що саме він відчував протягом цих п'яти хвилин?
Це був чистий, абсолютний тиск. Те саме, що викликає оціпеніння до глибини душі тільки перед правдивим, недосяжним альфа-хищником. Це був прикордонний стан, коли кожна твоя мікрорухомість вимагала надзвичайної концентрації і будь-яке тактичне рішення повинно було прийматися за долю мілісекунди. Це був шалений танець на тонкому лезуванні між життям і смертю - п'яний коктейл з тварини відчаю і дикого захоплення від усвідомлення, що тебе в будь-яку мить можуть розірвати на шматки.
І цей досвід...
У глибині очей Вільяма раптово промайнув холодний багровий вогник. Він згадав про свою роль у « Апокаліпсисі ». Він є керівником, стратегом і головним координатором глобальних фракцій. Він звик перебувати в глибокому тилу, розподіляючи ресурси і аналізуючи розвідані, поки люди на зразок Фенрира штурмують передову. Майже весь його власний бойовий досвід складався з шаблонних зачисток підземель або дуелей із рівними по силі суперниками.
Але такі бої давали надто мало для якісного стрибка. Коли сили рівні, обидві сторони завжди мають час на перепочинку, є право на помилку і оманлива ілюзія: « Якщо не вийде зараз, я спробую перегрупуватися і зайти з наступною хвилею».
Але справжня, первинна сватка не на життя, а на смерть — саме така, яка сталася з цими двома монстрами секунди тому - не існувало паузи. Не було права на помилку. І не було ніякого « досліджуючого разу».
Або ти вбиваєш, або вбивають тебе.
І бойовий досвід, що відбувся в такому екстремальному стані - це єдиний справжній скарб, який може змусити воїна переродитися.
Вільям розгорнувся і спокійно подивився на гравців, які його обступили:
- Хочете навчитися? — запитав він.
Усі присутні почали синхронно і часто кивати.
— Тоді гляньте уважно.
Вільям не став витрачати час на розмови. Він просто розгорнувся і твердим кроком знову попрямував до важких дверей з сплаву.
Натовп застиг у ньому шоком.
— Він... він знову йде туди?
- Але ж він щойно вийшов?
— Обачно, послідовний штурм без перерви? Він божевільний? Як його ментальне здоров’я взагалі витримує таке навантаження?
Двері зі сплаву безшумно зомкнулися.
Через п'ять хвилин.
Білі промені світла, і Вільям знову з’явився у залі. Цього разу його зовнішній вигляд здавався ще більш пошарпаним, але на губах грала ледь помітна усмішка.
Він тихо прошепотів сам собі. — На тридцять секунд менше, ніж у перший раз, але... — він витримав короткий паузу. - Але цього разу я повністю ухилився від трьох прихованих атак Нінесіса і навіть зміг залишити глибокий слід на тілі G-Уїльяма.
Гравці, що кружляли, були спантеличені. Цей хлопець... він якийсь фрик? Його тільки що перетворили на фарш, а він стоїть і посміхається?
Однак їхнє повне шокування було ще попереду. Вільям відпочив на місці менше хвилини, зробив глибокий вдих і втретє рішуче ступив до дверей випробування.
Третій захід. Четвертий. П'ятий. Шостий...
У залі управління емоції зейк замінилися ланцюгом: від первісного ступора до повного затемнень, і нарешті до щирого й фанатичного благоговіння. Тому що вони поступово почали доходити справжнього значення того, що відбувається.
Вільям не просто злив спроби. Він тренувався. Під час кожного нового входу він робив ювелірні зміни, відтирався від причин своєї загибелі в попередньому раунді.
У перший раз його підловила прихована атака Німесіс зі спини.
Наступного разу він навчився щосекундно контролювати простір позаду себе.
Втретє його розчавило лобовим важким ударом G-Вільям.
Вчетверо він ідеально зловив таймінг для кувирку в момент падіння цього живого молота.
Він не намагався перемогти БОССів. Він навчився вести бій з істотами такого порядку.
Сьомий раз. Восьма. Дев'ятий. Десятий.
Яскравий спалах телепортації. Фігура Вільяма знову зіткнулась з повітря. Цього разу його дихання було лише злегка переривчастим, одяг трохи розтріпалася, а обличчя виглядало блідим від ментального виснаження. Але його очі... Ці очі горіли неймовірним блискучим блиском.
— Вісім хвилин, — негремно промовив він.
Натовп навколо миттєво вибухнув криками!
— Вісім хвилин? Блядь, да ладно!
— З п’яти хвилин до восьми всього за десять відходів! Чистий зріст у три хвилини?
— Яка ж його швидкість адаптації, це просто божевілля!
— Яка ж різниця, яка швидкість, суть в самій цифрі - вісім хвилин! Минулий світовий рекорд був побитий рівно в два рази!
Вільям не звертав уваги на захоплені вигуки. Він стояв нерухомо, повільно прикриваючи очі і по деталей змакуючи кожну секунду минулого бою. На восьмий хвилині він міг протриматися ще довше. Але в той невловимий момент він на долю секунди втратив концентрацію, G-Вільям миттєво використав цю колоду і одним ударом кігтів зніс половину його фантомного тіла.
Але це не мало значення. Він вже зафіксувати цю помилку у своїй пам'яті. Наступного разу він її не допустить.
Він відкрив очі і подивився на застиглих гравців. На цей момент їхній погляд змінився безповоротно. Це вже не було допитливістю прадавніх перехожих, а глибоко та щирою повагою до майстра.
— Босс, — обережно й з повагою звернувся до нього цей юнак. - А цій твоїй методиці тренування... Ми можемо навчитися?
Вільям злегка підвів брову.
— Звичайно, ви можете, - він обгорнув тихий погляд на обличчя гравців і рівно продовжив: — У цьому світі тільки особиста сила є єдиною непорушною основою для виживання. Бої з рівними суперниками не дадуть вам якісного росту. Тільки коли ви стикаєтеся з дійсно нездоланними ворогами і сприймаєте кожен виклик як останній бій у своєму житті, то зможете заставити свій потенціал розкритися на максимум.
Він зробив невелику паузу:
І головна цінність цього випробування полягає в тому, що тут ви можете померти незліченну кількість разів і не вмирати. Ви можете платити за свій найкорисніший досвід бойової діяльності. Ті, хто справді хоче стати сильнішими, йдіть і пробуйте. Ті, хто не хоче - що ж, можете і далі тешити себе зачистками комфортних та рівних по рівні підземелля.
І, сказавши це, він розвернувся і попрямував до виходу з тренерової зони. Але біля самого порога на мить пригальмував і додав, не обертаючись:
- Якщо хтось з вас твердо вирішив стати сильнішим... Двері "Апокаліпсиса" завжди відкриті для тих, хто має амбіції та чіткі цілі. Там ми зможемо пройти цей шлях разом.
На губах Вільяма з’явилася легка усмішка. Десять смертей сьогодні коштували кожної секунди.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira