— Відчиніть двері. У мене є питання.
Дитячий голосок проковтнувся крізь товсту обшивку з сплаву, чітко і криво чисто виховуючи у вухах кожного, хто був всередині.
Цей голос не був гучним, він звучав навіть приємно і невинно, але стався як вибух бомби з гуркотом розгромивши розум присутніх.
Усередині головного диспетчерського центру запанувала трунна тиша.
Понад десять дослідників білих халатів, начальники служби безпеки у формі та деякі високопоставлені керівники застигли на місці. Їхні погляди синхронно кинулися на голку замкнені двері зі сплаву — останній бар’єр і склепіння.
Адже за цими дверима стояв демон.
Той самий монстр, який на екранах моніторів легеньким шлепком долоні відшвирував багатотонного Зомбі-Дінозавра.
Той самий фрик, який однією рукою спіймав сорокатонний вагон канатної дороги, наче падаюче перо.
Та сама... Маленька лолі, яка змусила Королеву Чужих — ультимативну бактеріологічну зброю з нелюдськими зусиллями — покірно схилила голову.
— Нам... Нам відкривати? - Голос молодого дослідника задрижав, а з лоба покотилися великі краплі холодного піту.
- Не можна відкривати! — Начальник служби безпеки понизив голос, але не зміг приховати паніку. — Якщо ми відкриємо, нам усім кінець!
— Но... — Інший співробітник вказав пальцем на екран системи спостереження.
На моніторі Чорнонільний Танець стояла босоногий перед входом, і її мініатюрна фігурка здавалася зовсім крихітною на тлі масивних залізних воріт. Але всі добре пам’ятали сцену, яка відбулася кілька хвилин тому, коли в три рази товстіша за цю.
Що взагалі здатна заблокувати ці двері?
— Відчиніть двері, — почувся старий і глибокий та спокійний голос.
Всі повернулися до головного крісла управління. Там сидів сивоволосий старий, найвищий представник цього парку — Ісаак Кляйн. На його обличчі не було страху, тільки абсолютне холоднокровність.
- Ці двері не зупинять.
Він не став пояснювати, щоб ніхто їх ніколи й не потребував. Усі добре розуміли.
Важка щітка повільно поповзла в сторону. Прохолодне повітря вдиралося ззовні, замулюючи розкладені у кімнаті документи простежити. І слідом в проемі з'явився цей силует.
Босая. Срібне волосся. Чорно-червона спідниця і біла футболка на брухті з коротким рукавом. Обличчя настільки витончене, ніби воно взагалі не повинно було існувати в цьому світі. Але при цьому - багрові очі, які змушують душу тремтіти від жаху.
Вона просто стояла біля порога, не звертаючи на себе зайвих рухів і не випускаючи навмисно хвилі пригнічення. Але в цю мить у всіх присутніх на диспетчерській на секунду перехопило дихання. Камери спостереження через стиснення відеопотока згладжували її жахливу сутність. Тепер же, коли вона постала перед ними битву...
Ця невидима аура змусила кожного відчути себе здобиччю, на яку націлився лютий хижак. Їхні тіла були закочені, нехтуючи можливістю поквапитися.
Чорний Танець зробила крок всередину. Її ноги падали по холодній металевій підлозі, і кожен крок відлупився в ударах сердець присутніх. Вона пройшла повз застиглий натовп, не помітивши їх на обличчі.
Ці фахівці, які зазвичай тримались гордих і пихатих осіб, були начальниками безпеки озброєних загонів. Усі вони в її очах мали не більше ніж каміння.
Її погляд минув, і врешті-решт зафіксувався на сивоволосому старому візку керівника.
Ісак Кляйн.
Серед усіх присутніх його життєва енергія і циркуляція крові були найсильнішими. Незважаючи на те, що бурля в ньому життєва сила набагато перевищувала кількість молодих і міцних охоронців. Він був справжнім правителем цього парку.
Злиття світів вже давно звело підземелля "Парк Юрського періоду" з його початкового курсу. Втручання корпорації Амбролла перетворила це місце в демонічне лігво генетичних досліджень. І цей старий був тут повноправним господарем.
Чорний Танець зупинився прямо перед ним. Її багрові зіниці зустрілися з його старими, сіро-блакитні очима.
Три секунди. П'ять секунд. Ніхто не смів видати ні звуку.
— Якщо ви всі тут, — заговорила Чернельний Танець, і її дитячий голос ехолокаційним рознісся по приміщеннях - моя мета надзвичайно проста. — Вона зробила паузу. - Ви досліджуєте гени динозаврів, а значить ви маєте пристойні запаси, вірно?
Її тон був звичайним, наче вона цікавилася сьогодні на обід. Але цей невблаганний підтекст змусив всіх відчути, як по спинах пробіг холодний, що лікує. Це не було питанням. Це був наказ.
Кілька провідників переглянулися, їхні обличчя похмарчніли. Не те, щоб вони ніколи не бачили впливових і сильних людей. Озброєні агенти амбрели, суперсолдати компанії, які пройшли через ін’єкції сироватк генетичного поліпшення, навіть ті мутирові істоти, яких вирощували в якості живої зброї... Але ніхто і близько не міг викликати це почуття абсолютного, що задушило б пригнічення.
Ця на вигляд безневинна дівчинка змусила їх у своєму шкурі відчути, що означає стояти на вершині харчового ланцюгу.
Ісак Кляйн повільно піднявся зі свого місця. Його рухи були неквапливими - не через старість, а тому що таким чином він намагався зберегти залишки свого уходового гідності.
- Що стосується генів, то вони у нас дійсно є, його голос звучав рівно і без натяків на тремтіння. "Парк Юрського періоду" - це екологічний банк генів, створений спільними зусиллями корпорації Амбролла та міжнародних наукових інститутів. Більшість відомих біологічних послідовностей Землі, а також деякі давні гени, які не належать до цієї епохи, зібрано в цьому регіоні.
Він не став нічого приховувати, в цьому не було ніякого сенсу. Перед лицем абсолютної сили будь-яка брехня була марною.
— Якщо вам потрібні ці матеріали, ви можете скласти список...
Перш ніж він закінчив речення, чіткий жіночий голос обірвав його:
- Думаю, ви дещо переплутали.
Лія зробила крок вперед через спини Чернильного Танца. Її лазурні очі були спокійними і чистими, але аура, присутаючи Мисливцю SS-ранга, змусила серця присутніх пропустити удар. Вона встала на півшага попереду і збоку від лідера, її поза виражала глибоку пошану, але тон залишався невблаганним:
— Не ми будемо складати список. Це ви зберете всі зразки генів, усі експериментальні дані та звіти про дослідження - повністю, до єдиного запису — і передасте їх нам. — Вона витримала паузу. - Ви мене зрозуміли?
Цей тон, ця манера тримати себе - Лія була точною копією мініатюрного командира.
Присутні знову переглянулися. Тільки зараз вони зрозуміли, що ця дівчина, мовчазно слідувала позаду, теж далеко не так просто. Хоча аура рангу SS була прихована, при відповідній увазі можна було відчути цю важку й важкою присутність. І така могутня істота була лише вартовим при цій маленькій лолі.
На обличчі Ісака Кляйна не вплинуло жодних змін. Він замовк пару секунд і повільно кивнув:
— Ладно. Я зараз же віддам розпорядження.
Він не купався, не прощупував меж і не намагався тягнути час. Він добре розумів, що будь - яка хитрість у цій ситуації лише прискорить його власну загибель.
Дослідники, які так і не були в шоці, почувалися наче отримали велике помилування. З' єднання з базами даних, систематизація каталогів банка генів і підготовка копій носіїв... Вони швидко рухались, а ефективність була надзвичайно високою. Перед обличчям грізної дівчинки ніхто не сміявся допустити недбалості.
У цей момент Лія раптом знову подавала голос:
— О так, ледь не забула. - Вона подивилася на Кляйна. — Якщо у вас є гени блакитнокольчастого восьминога, то витягніть їх в першу чергу.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira