— Аура Примарної В'язниці... Дуже швидко згасає!
На палубі авіаносця Драконячої країни, що знаходиться далеко за береговою лінією, Сюань несподівано підняв голову і бронзове обличчя в нього було сповнене неймовірної серйозності.
Він пильно вдивлявся у небо над Токіо, яке вже кинулось на багрові тони, намагаючись зловити ті дві страшні аури, що бушували там раніше. І та, що належала Примарній в’язниці, непритомніла і розсівалася з шаленою швидкістю!
Ця швидкість перевершила всі очікування.
Ще мить тому аура Примарної в’язниці змила до піку, який змушує серце замирити, і навіть змусила його відчути смертельну загрозу.
Сюань не сумнівався, що в межах свого ексклюзивного домену у Токіо, навіть якщо б він і Лі Цзихуан об'єднали сили, вбивство Примарної Тюрми в такому стані напевно коштувало би неймовірної ціни.
Можливо, для його цілковитого знищення потрібно було б сили ядерної зброї.
Але коли інша, ще більш владна і лякає аура стала найкрутішою справою.
Не було довгого перетягування канату, не була трясця землі затічної опору.
Це був лише односторонній, грізний збір врожаю.
- Невже це і є сила Мисливця першого рангу?.
У горлі Сюаньу пересохло, і він пробурмотів це собі під ніс низьким голосом, з тремтінням, яку сам навіть не помітив.
Настільки потужно, настільки немудро — ніби всі правила, що так звані переваги домашнього поля та інші вигоди перетворилися на безглуздий жарт перед лицем повного розриву у рівнях сили.
Якби така людина належала Драконячій країні... Як тільки ця ідея з’явилася, Суань став для неї сильним подихом.
Він згадав про безглузді дії aeКunha і аналіз Лі Цзихуана.
Деякі можливості, які колись були упущені, вже ніколи не повернути.
Тепер, як і казав Лі Цзихуан, найкращим результатом є ненападіння та утримання цього крихкого балансу.
Тільки б вона не звернула свій погляд на Схід...
Центральний центр Токіо, руїни абсолютного мовчання.
Колишня візитна картка міста Токійська телебашня разом з усіма слідами цивілізації в радіусі декількох кілометрів повністю зникла. Залишилася лише істерзана шрамами земля та масивні, що змушують здригнутися сіро-білі залишки гігантської звірини в самому центрі.
Залишки були випорожнюті та зв’язані, подібні до чучело, з якого викачали всю вологу і есенцію. Залишився лише верхній шар потрісканих кісток і тьмяна перетинка крил, яка ледь стримує жахливий силует `АДЕСЯКОГО Дракона Свого.
Він спокійно перебував у центрі руїн, більше не подаючи ознак життя.
А на самій вершині потворного черепа гігантської звірини нерухомо стояла фігура.
Мініатюрна і струнка, вона створювала контраст з довкіллям.
Мо У вже повернулася в свій людський вигляд.
Ті очі, що ще недавно були повністю поглинуті багровим насиллям, тепер повернулися в свій стан.
Чисті, спокійні і глибокі зірки відображають мізерне світло зірок над руїнами.
Руйнівна аура, що належала Тирану G-0, була ідеально прихована, занурившись у глибини її родоводом, немов прибраний в ножни демонічного клинок.
Її біле довге волосся гладенько ніспадали, наче тончайний срібний шовк.
Пряди її волосся злегка розгалужувалися на слабкому нічному вітрі, іноді задній бліду майже прозору шкіру.
На цій шкірі не було жодного шрама чи плямки; вона була гладкою і ніжною, світлена слабким здоровим рум'янцем, наче щойно завершена битва біблійного масштабу не мала до неї ніякого відношення.
Її маленькі палички злегка торкалися холодної лобової кістки черепа сіро-білого гігантського звіра.
Її щиколотки були тонкими, а вигин тіла — елегантними.
— Уф...
Вона злегка приховала бліді губи і м'яко випохнула.
У цьому зітханні, здавалося, промійняли кілька миттєвих темно-червоних електричних дуг, що несучають в собі остатковий слід руйнування.
Піднявши руку, вона подивилася вниз, спокійно споглядаючи свою маленьку долоню, яка здавалася м'якою, гнучкою і тонкою, як стебель лука.
Її пальці м’яко стискалися, а потім повільно розслабилися.
Вузькі вузли її рота злегка піднялися, буквально на один піксел.
- Інстинкт G-віруста виявився навіть більш голодним, ніж очікувалося, - прошепотіла вона про себе дитячим, але при цьому чистим і приємним голосом.
Повне звільнення третього Форму тільки що, безумовно, було спонукане її волею.
Але більш глибока причина крилася в самому первинному бажанні G-віруса всередині її тіла, яке раніше придушувалось і задрукувалося абсолютною силою таланта Володаря Генів.
Тепер же есенція енергії Примарної в'язниці і Роя була повністю поглинута, тихо циркулюючи у тілі Мо У, жадібно перетравившись, аналізуючи та проаналізовуючись вологою й точною еволюційною програмою G-віруса.
Це не було грубим нагромадженням і шаленою трансформацією, як у Примарної в’язниці, а є найважливішим розграбуванням та ідеальними формаціями — найглибшого рівня поглинання й оптимізації генетичних рівнів.
Як тільки перетравлення закінчиться, сила третього Форми he Tiран G-0ech виконає якісний стрибок, по-справжньому перетворившись в її руках у абсолютний козир, здатний перевернути будь-яку ситуацію.
Думли Мо У злегка колихнули.
Позаду неї дванадцять серебристо-білих костяних щупалець, які колись прокололи Привидну Тюрму, повільно втягнулися до її гладкої, бездоганної спину.
На шкірі спини 12 глибоких, схожих на лійки отворів злегка загородилися, швидко закриваючись і розгладячись, щоб врешті - решт зникнути без сліду, наче їх ніколи не було.
Залишилася лише пара масивних серебристо-білі драконячих крил, які м'яко зклалися, ніжно вкутавши її мініатюрне тіло зсередини.
Уздовж краю перетинки крил час від часу протікала слабка струмка кривавої блискавки, не говорячи вже про приховану всередині жахливу силу.
Вона прибрала зміїні крила і недбало дістала з інвентаря шматок легкого газу. Газ був гладким і прохолодним, і вона вільно накинула його на себе, прикривши більшу частину тіла, але залишивши відкритими округлі плечі, витончені ключиці та довгі прямі ноги.
Легкий газ обтиснув вигини її тіла, злегка тремтячи на нічному вітру і додаючи відтінок туманної краси, що застигла десь між невинною та звабою.
Мо У легко відштовхнулася босими ногами, граційно зістрибнувши з вершини висохлого черепа Примарної в’язниці на пошматовані шрами.
Її серебристо-білі довге волосся зміталися в повітря слідом за її рухами, і кілька прядів голо прильпнули до її блідих губ.
Вона підняла повіки, і її багрові очі, знову стали чистими, спокійно озиралися околиці.
Тепер Токіо повністю змінив свого власника.
Серо-біла аура в'яне, що пробуджувала повітря, була давно зметена, змінившись ще більш глибокою, мертвою атмосфери.
Куди не кинь погляд, у тінях руїн і на обломках вулиць виднілися покалічені й застиглі фігури.
Це вже не були ті фіолетово-червоні м'ясники під командуванням Примарної Тюрми.
Це були ходячий мерці, повільні, але мають чіткий мисливський інстинкт - зомбі, повністю трансформовані Т-вірусом.
Деякі з них були винятково великими, мають вузлики м'язів, ауру не поступається силою Мисливців S-класа.
Трохи далі можна було роздивитися масивні пухлини або членоногих монстрів, що виникли внаслідок примусового злиття і викривлення десятків чи сотень зомбі. Їхня енергія вже злегка торкалася пороги SS!
Усі руїни Токіо були перетворені на світ зомбі, що належить тільки Мо У.
Погляд Мо У байдуже ковзнув по цих блукаючих мерців.
У неї не було інтерес безпосередньо командувати або керувати цими створіннями для вбивства з низьким інтелектом.
Запропонуючи їх самостійно собі, щоб вони дотримувалися найперших законів виживання в цих руїнах, могло природно відсіяти деякі мутувальники у стилі зрошення отруйних гадів «гу» в море трупів і крові, що здивувало б навіть саму її.
Що стосується тих, хто вижив на іншій території Японії за межами Токіо...
Мо У зовсім не турбувала їх доля.
Їхня єдина цінність полягала в тому, щоб стати тілом і кров'ю, необхідними для еволюції зомбі у цій новій екосистемі.
Вуум-
Без попередження нічне небо, яке стало відносно чистим після розсіювання енергетичної турбулентності, раптово потемніло!
Відразу після цього багровий промінь світла опустився просто з глибин неба!
Він приземлився точно в центрі руїн Токіо, у повітрі менш ніж за 100 метрів перед Мо В.
Погляд Мо У був намертво прикутий до цього місця.
Нарешті світло розсіюється.
Об'єкт тихо ширяв в повітрі.
Це був ідеальний куб зі стороною приблизно 30 сантиметрів.
У нього не було опори, він ширяв там незважаючи на гравітацію, а все його тіло виходило древні, таємничі і водночас сингулярні коливання, що містять в собі нескінченні можливості.
Дивний артефакт — Прибуття!
Мо легенько підняла свій мініатюрний підборіддя, її чисті багріві вертикальні зіниці відбивали темний куб у небі.
Нічна бриз перебирав її серебристо-білі довге волосся і легкий газ на тілі, обкручуючи її стрункий силует.
Вона повільно оббилася губами.
Потім вона обернулася і побачила пару своїх милих маленьких поликів.
- Нарешті...
— Я заждала тебе.
Р.S. від автора: Я поки що працюю над одним розділом. Сьогодні вранці я відвідував своїх родичів, тому сьогодні ввечері буду працювати понаднормово, щоб надолужити втрачене.
Хочеш пов'язати червону нитку? Якщо ви зробите це, то станете ексклюзивним пакетом з кров'ю для Летучі Миші (-- ✔ -)
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira